Выбери любимый жанр

Кинджал проти шаблі - Литовченко Тимур Иванович - Страница 30


Изменить размер шрифта:

30

Хафіза була вкрай здивована: уперше на її пам’яті служниця відмовлялася від дорогих дріб’язків, попросивши замість цього дозволу читати сувої й пергаменти, торкатися пучків сушеного зілля! Вона не знала, як найкраще відповісти на таке дивне прохання.

Зненацька різьблене вікно розчахнулося через протяг, і в кімнату вдарив порив сирого холодного повітря. Русинка миттю зірвалася з місця й накинула на плечі валіде теплу в’язану шаль.

«З непокірливої русинки вийде чудова слухняна покоївка! Дівчина швидко міркує й уміє наперед вгадати те, чого потребує її пані в наступну мить: цінна якість для прислуги... От тобі й Хуррем!» — подумала Хафіза. Отже, вона була права, прийнявши дивну реготуху в подарунок від Ібрагіма. Мабуть, треба дозволити їй те, про що вона просить...

Уголос же Хафіза мовила:

— Запам’ятай, служнице: відмовлятися від дарунків господарів не можна! На перший раз прощаю тебе...

— Дякую, о велика пані! Я прийму твої коштовності.

Валіде задоволено кивнула і звернулася до тіточки Емель:

— Відтепер Роксолана звільняється від усіх видів робіт, бо стане прислуговувати тільки мені одній. Забезпеч моїй служниці допуск до бібліотеки і сховища лікарських трав при приміщенні для хворих.

Роксолані виділили окрему кімнату біля покоїв матері султана. Відтепер зникла сама можливість бачитися з подружкою Марисею... Але чи то під впливом відвідувань бібліотеки й сховища зілля, чи ще з якоїсь незрозумілої причини пам’ять поступово поверталася до Олександри. Ночами їй снилися маленькі вулички, широкі лани і степи, густі ліси й небезпечна норовиста річечка Горинь. Вона також згадала, як ходила разом з Марисею за грибами і ягодами, як їм було добре в рідному Рогатині...

До речі, поступово згадувала й дедалі більшу кількість мудрованих рецептів, засвоєних від найдобрішої тіточки Марти! Поступово валіде–султан оцінила вміння нової служниці приготувати та вчасно піднести благодатний відвар або настоянку, або інше зілля, що приборкувало нестерпний біль, надавало бадьорості й сил.

І Хафіза ще більш прихильно оцінювала подарунок Ібрагіма–ефенді.

* * *

Одного разу Роксолана одержала від Нейше коротеньку записку: подружка просила про термінову зустріч. Як на лихо, валіде вередувала і весь день ні на крок не відпускала від себе русинку: то книгу їй почитай, то ароматні травички завари та принеси, то витиранням цілющим коліна намасти... Роксолана з ніг валилася, але їй дуже хотілося довідатись, про що ж побажала повідати Марися?! Тому вже пізно вночі вона, набравши брязкіток для задобрювання гаремної сторожі, пробралася в кімнату Нейше.

Та повідала подрузі, як разом з іншими фаворитками виїжджала на прогулянку по місту. Одягнені у вуалі наложниці сиділи у критих візках, їх супроводжували євнухи й численна охорона. Візки рухалися повільно, часто зупинялися, одаліски намагалися фліртувати з охороною й перехожими, але марно: ласкаве слово, сказане наложниці блискучого володаря Порти, можна було розцінити як замах на його власність — а хто б ризикнув зробити таку дурість?!

Загалом, Марися жахливо нудьгувала, озираючись на всі боки, як раптом звернула увагу на одного з яничарів охорони, обличчя якого здалося їй віддалено знайомим.

— Степаночку, це ти? — тихо запитала Марися.

Яничар здригнувся, немовби його вдарили. «Так! Колись я справді був Степаном, але то було давним–давно. Тепер мене звуть Алі», — відповів він.

— Олександрунько, ти пам’ятаєш нашого Степаночка?! — радісно щебетала Марися. — Це ж син коваля, дещо старший від нас! Ми з тобою ще на нього заглядалися, таким він був гарним і ладним... Степан зник років за п’ять до мого викрадення. Виявляється, він став яничаром! Тепер же розповів, що тут дуже багато наших земляків, які з’явилися в яничарських лавах у різний час. І до речі, днями кримчаки надіслали новий ясир. Ти розумієш, Олександрунько?! Серед бранців можуть бути люди з нашого Рогатина, вони можуть знати, що сталося з нашими родинами! Степан розпитає цих людей і розповість про них на наступній прогулянці...

Окрилена надією довідатися будь–що про родину, Роксолана повернулася до своєї кімнати й миттєво заснула. У цю ніч їй наснилася рідна хата, квітучі мальви під вікном... Батько–священик... Найдобріша у світі тіточка Марта... і зовсім зненацька — статний широкоплечий воїн Іванко... і маленьке рудоволосе маля!!! Так–так, у неї точно був синок, тіточка Емель і табіб–ханум абсолютно праві!..

Але минув тиждень, потім інший, а звісток від Степана все не було. Нарешті від Марисі надійшла нова записка! Весь день Роксолана літала покоями валіде, немов на крилах.

— Що з тобою, Хуррем?! Я вкрай стомилася, а ти просто пурхаєш... — нарешті звернулася володарка до служниці.

— Пані, можна, я сьогодні ненадовго відлучуся?

— А куди ти підеш?

— Нейше дуже просила прийти до неї!..

— Добре, йди, — милостиво дозволила Хафіза.

— Спасибі, о велика пані!!!

— Але не раніше, ніж я засну.

— Звісно, пані, зрозуміло, не раніше, ніж ви заснете...

Попри втому, валіде задрімала пізно. Тільки тоді Роксолана пірнула в лабіринт звивистих коридорів і невеличких кімнат, пройшла повз численну охорону, яку доводилося задобрювати невеликими даруночками, втім, особиста служниця самої валіде одержувала удосталь брязкіток від своєї пані, тож проблем не виникало.

От і знайомі двері! Дивно, однак стражів біля них не було. Роксолана без стуку увійшла в темну кімнату. Очі швидко звикли до відсутності світла, вона озирнулася й помітила Марисю, що лежала ниць на підлозі біля розкішного ліжка. Вікно було розчахнуте навстіж, але кімнату все одно наповнювали міцні пахощі. Запідозривши неладне, Роксолана кинулася до подруги, перевернула... і ледь утримала зойк розпачу, що рвався з грудей, відсахнулася, уражена холодністю й безвладною піддатливістю тіла!

Поза сумнівом, дівчина була мертва.

Одразу ж крізь змішаний аромат пахощів Роксолана вловили різкий запах гіркого мигдалю. Здається, ненаглядну подруженьку отруїли... І найжахливіше: разом зі смертю Марисі розсіялася примарна надія довідатися хоч би щось іще про рідний дім і свою родину!..

Роксолана озирнулася, помітила малюсінький клаптик паперу й невелику коробочку, машинально сунула їх за пазуху і вже зібралася непомітно полишити кімнату, як раптом почула ледь вловимий шурхіт: хтось крався сюди з боку розчахнутого вікна! Ледь помітні тіні ковзнули по стіні... Роксолана пригнулася, сховалася за розкішну завісу широкого ложа й почала обережно спостерігати зі свого прихистку за тим, що відбувалося у кімнаті.

Зовсім не звертаючи уваги на мертву Нейше, там бродили двоє в безформних одежах. Вони немовби щось шукали, про щось сперечалися, але говорили пошепки, тому важко було розібрати, чоловіки це чи жінки.

— Як можна було забути?.. — шепотів один голос.

— Все тому, що ми квапилися. Навіщо було лізти у вікно? — обурювався інший.

— Хто ж знав, що там буде сторожа...

— Господиня веліла чекати, коли піде охорона, от і треба було чекати!..

У коридорі почувся тупіт: це прийшли й стали біля дверей чорні євнухи охорони! Тепер шлях у коридор було відрізано... Явно запанікувавши, парочка почала кидатись на всі боки, у темряві натикаючись на меблі й ризикуючи здійняти великий галас.

— Ай, моя нога! — раптом зойкнула одна з гостей. Тепер було зрозуміло, що це жінка...

— Тихіше ти! — засичав другий гість... здається, чоловік?! Цікаво, який самогубець ризикнув проникнути в покої фаворитки самого володаря правовірних?..

Але галас уже привернув увагу охорони.

— Пані, у вас усе гаразд? — запитав один з євнухів.

— У мене все добре, — відповів жіночий голос, у якому Роксолана з жахом упізнала голос Лейли — чоловікоподібної служниці Гюльбехар.

У цей час парочка вбивць (у чому Хуррем уже не сумнівалася!) наблизилась до завіси, за якою ховалася Роксолана. І тут чоловік зашепотів:

30
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело