І один у полі воїн - Дольд-Михайлик Юрий Петрович - Страница 13

• Предыдущая
• 13/129
• Следующая

Генріх дивився на розлютованого майора спокійним, холодним поглядом.

— Правила субординації тут ні до чого! І не прикидайтеся ображеним. Скажіть відверто: за яку суму ви продали росіянам негатив цієї фотографії, яку я тримаю в своїй кишені?

У майора перехопило дух. Він так зблід, що його каламутні сірі очі на пополотнілому обличчі здавалися майже чорними.

— Що? Що ви сказали? — нарешті видавив він з себе.

— Можу повторити: за яку ціну продали ви росіянам фотографію чи, певніше, її негатив?

— Мерзотнику! — схопився з місця Шульц. Підскочивши до бильця ліжка, він зірвав з нього ремінь з кобурою пістолета.

— Спокійно! Згадайте, майоре, — не підвищуючи тону, попередив Гольдрінг, — я стріляю краще за вас. Доки ви витягнете пістолет, я встигну пробити стільки дірок у вашому тілі, скільки патронів у моєму маузері. Заспокойтеся! Тим більше, що порядні люди завжди можуть домовитись, не вдаючись до зброї.

Спокійний тон Генріха, а можливо, його погроза повернули Шульца до пам'яті. Він жбурнув ремінь з кобурою на ліжко і підійшов до стола.

— Ви, лейтенанте, образили мою офіцерську честь. І я цього так не лишу! — все ще здригаючись від образи і гніву, вигукнув майор.

— Благородний гнів! Ви чудовий актор, майоре, але на мене, признатися, сцена, яку ви щойно розіграли, не справила найменшого враження.

— Чого ви хочете від мене? — прохрипів Шульц.

— Я хочу спитати вас, — спокійно, як раніше, продовжував Генріх, — чи доводилося вам коли-небудь бачити, як допитують в гестапо людей, на яких упала підозра в зраді фатерландові? А втім, не будемо зупинятися на подробицях, адже ви й самі знаєте, що там є такі майстри своєї справи, що й мертвого примусять говорити.

— Але чому саме зі мною ви зняли цю розмову? Яке я маю до цього відношення?

— Пряме й безпосереднє. Невже ви досі не зрозуміли, що діяли дуже необережно і в гестапо є причини поцікавитися, звідки виникла ваша пристрасть до фотографування.

— Я завжди чесно виконував свої обов'язки офіцера, і мені нічого закинути, — вже трохи спокійніше промовив і Шульц.

— Є речові докази, і їм повірять більше ніж словам.

— Так в чому ж ви мене обвинувачуєте? — знову скипів майор.

— Боже борони, майоре. Я вас ні в чому не обвинувачую, ц і з самого початку ви неправильно мене зрозуміли. Я хотів лише застерегти вас від дуже великої неприємності, а ви мало не почали стріляти в мене…

Майор схопив пляшку з коньяком і відпив просто з пляшки кілька ковтків. Зуби його дрібно стукотіли об скло.

— Скажіть же, нарешті, бароне, в чому мене можуть обвинуватити? — майже простогнав Шульц.

— Заспокойтесь, — холодно застеріг Гольдрінг. — Адже ви носите мундир офіцера, а не фартух покоївки… Справа, бачте, в тому, що на нараді в штабі, кілька днів тому, коли обговорювали причини провалу операції «Залізний кулак», ви зняли мову про те, що у російського командування була копія карти, складеної німецьким командуванням. При цьому ви натякнули, і досить прозоро, на мою особу…

— Але, повірте, це було лише припущення, ви самі сказали, — натяк…

— Це була спроба звалити провину з хворої голови на здорову. Перевірений метод людей, які ховають кінці. Вже тоді я зрозумів, чому ви виказали таку пильність, а тепер дістав підтвердження.

Генріх взяв з стола альбом і розгорнув його там, де було вміщено фото генерала Данієля.

— Погляньте самі, — вказав Генріх, — на цьому фото фактично сфотографовано карту операції, а генерал Данієль вам був потрібен, щоб відвернути увагу. Якщо негатив цієї фотографії пропустити через проекційну камеру, то матимете точнісіньку копію стратегічної карти. Ви самі позначили на знімку, що фото зроблено дванадцятого числа, тобто до початку операції. А для того, щоб підготуватися до зустрічі, росіянам було потрібно небагато часу. Всі знають вашу любов до грошей і, звісно, повірять, що ви продали росіянам карту за велику ціну. А внаслідок дві наші дивізії фактично перестали існувати… Негатива у вас немає, виходить, він у росіян. Адже так?

Генріх бачив, що майор ось-ось знепритомніє. Обличчя його було бліде, як крейда, очі розширились від жаху.

— Скажіть, чи вистачить у вас не слів, а фактичної аргументації, щоб заперечити ці обвинувачення?

— Але я фотографував генерала, а не карту! — з одчаєм вигукнув Шульц.

— Це слова, а потрібні докази! У вас є докази, що ви не передали негатива росіянам?

Майор мовчав. Нижня щелепа його тремтіла. До його свідомості, очевидно, дійшло, яка страшна загроза над ним нависла. Заперечувати обвинувачення він міг лише словами, а не фактами. А хто повірить словам?

— Але це жахливо, бароне! — відчайдушно вихопилося у майора.

— Нарешті, ви це зрозуміли.

— Жахливо тому, що ніколи в житті я не робив того, в чому ви мене обвинувачуєте!

— Вас, майоре, обвинувачую не я, а сотні людей, які через вас загинули, діти, які лишилися через вас сиротами!

— О боже! — простогнав майор.

— Честь німецького офіцера вимагає, щоб я негайно сповістив про це вищі органи…

— Бароне!.. — Шульц схопив Генріха за руку, ладний її поцілувати.

— Але… — навмисне затягував фразу Гольдрінг, — але я нікому нічого не скажу… І не лише тому, що мені шкода вас і ваших рідних. Буду відвертим: я не хочу, щоб про мене склалася думка, що я зробив це з помсти, через отой ваш необережний натяк на нараді штабу. Ви розумієте мене?

— О бароне!

Ще не отямившись від пережитого страху, Шульц, здавалося, втратив розум і від радості.

— Отже, ви не забудете про послугу, яку я вам зробив?

— Я пам'ятатиму її завжди і готовий віддячити за неї чим завгодно! — вигукнув Шульц.

— Ви, звичайно, розумієте, що не може бути й мови про якусь грошову винагороду, — бридливо сказав Генріх. — Але не виключена можливість, що й ви колись зробите мені якусь товариську послугу, якщо в цьому виникне потреба. Згода, майоре?

— Я з радістю зроблю все, що в моїх силах!

— Але коли ви хоч раз дозволите зачепити мою честь офіцера німецької армії…

— Боже борони! Ніколи і ні за яких умов!

— Ну от і добре, що ми домовились. А ви хотіли вдатися до зброї!

Шульц кинув погляд на револьвер, потім на відкритий ще альбом і криво посміхнувся. Він хотів про щось спитати, але не наважився.

— Я розумію вас, майоре, і обіцяю: коли я побачу, що ви додержуєте свого слова, і коли ви мені зробите якусь послугу, я поверну вам це злощасне фото. Адже ви про це хотіли мене просити?

Майор мовчки хитнув головою.

Повернувшися до своєї кімнати і вже скинувши мундир, Генріх раптом згадав про свою обіцянку зайти до оберста по поверненні. Він зробив було рух, щоб одягнутися, хвилину вагався, потім з силою жбурнув мундир на крісло. Ні, він не в силі зараз навіть ворухнутися! Спати, негайно спати, щоб відпочили напружені до краю нерви!

Але заснути цього вечора Генріх довго не міг. Альбом майора Шульца стояв перед його очима, ніби він знов перегортав його сторінку за сторінкою. «Документи великої доби», — сказав Шульц про ці фото. Так, документи! Але документи обвинувальні. І, можливо, колись всі побачать альбом майора Шульца.

Звістка про те, що корпус, який зазнав таких тяжких втрат, буде переведений у Францію, а на його місце прибуде інший — з Франції, — швидко розповсюдилась і, зрозуміло, схвилювала всіх офіцерів. Про це говорили поки що пошепки, як про велику таємницю, але всі ходили збуджені і радісно схвильовані. Правда, звідкись стало відомо, що частину офіцерського складу залишать на Східному фронті, і така чутка трохи нервувала і породжувала почуття непевності. Та офіцери заспокоювали себе і один одного тим, що це стосуватиметься лише фронтовиків, а не працівників штабу.

Загальне збудження спало лише після одержання офіціального наказу командування про передислокацію корпусу.

• Предыдущая
• 13/129
• Следующая