Острів злочинців - Ненацький Збігнєв - Страница 48

• Предыдущая
• 48/66
• Следующая

— Мене звуть не Залічкою, — розсердилася дівчина. — В мене є ім'я й прізвище, як і в кожного з вас.

— А я вважав що Залічка — це таке ім'я, — вигукнув наївний Чорниця.

Вибухнув гучний сміх, і лісом покотилася луна. Та ми одразу ж позатуляли собі рукою рота, бо зрозуміли, що поводимося необачно.

— Поки що нема чого критися, — сказав Вільгельм Телль. — Той пан у чорній машині ще, певне, не приїхав.

— А браконьєри? — нагадав я.

— Міліція дві ночі чатувала на браконьєрів біля розставлених пасток. Та браконьєри не прийшли, мабуть, їх наполохали чи, може, попередили про засідку.

Чорниця спробував підлеститися до Залічки, яка й досі удавала ображену.

— Якщо я стану антропологом, — сказав він, — то тільки завдяки вам. Ви так цікаво розповідали про цю науку.

— Авжеж, — підтвердив Соколине Око. — Але ви не розповіли нам найважливішого. Чому в людей різний колір шкіри, чому і як саме виникли людські раси?

Залічка трохи полагіднішала.

— Прийдете до нашого табору завтра пополудні, і я відповім на ці питання, — обіцяла вона.

— А зараз? Розкажіть нам зараз, — попросив Чорниця. Та ми були вже в тому малиннику, куди ласун Палька щовечора приходив об'їдатися малиною. Треба було оглянути все довкола, щоб знайти зручне місце, звідки можна стежити за чорною машиною.

— Як краще? — спитав мене Телль. — Чи сховатися гуртом в одному місці, чи кожен хай сховається окремо і стежить із своєї засідки за таємничою машиною?

— Мені здається, що найкраще кожному сховатися окремо. Тоді поле спостереження буде ширше. Але глянь, Теллю, всі кинулися до малини, і де вже з них тепер питати діла.

Замість вивчати місцевість, Залічка, Соколине Око й Чорниця нишпорили поміж малинових кущів. Телль почав корити їх за ненажерливість, а я подався на дорогу, якою мав проїхати чорний лімузин. Так, саме цією дорогою їхав я позавчора ввечері, переслідуючи машину пана Гертеля. І, мабуть, саме в цьому місці, за закрутом лісової дороги, вона зникла нам з очей. Гертель, очевидячки, звернув тоді на невелику галявину біля малинника. Тоді ми не чекали такого маневру й поїхали далі аж до річки, а він спокійнісінько подався собі в глиб лісу.

— Увага, їде! — крикнув Телль.

Я озирнувся. Між деревами замиготіло світло дужих фар. Машина наближалася.

— Поховайтеся за кущами й деревами, — наказав я.

Боячись, що Залічка може виказати нас необачним рухом, я схопив її за руку й потяг за стовбур грубезного дерева. Біля нього росли дві невеличкі ялинки. Звідси добре проглядалася дорога й малинові кущі, до яких було метрів з десять.

Світло фар зникло за стіною дерев, потім засяяло знову — машина виїхала з-за закруту. Водій нараз вимкнув фари і якийсь час їхав потемки. Тоді загальмував, намагаючись уповільнити швидкість. Він був, мабуть, не дуже досвідчений водій, бо в коробці швидкостей голосно заскреготіло. Машина поволі звернула з дороги до лісової галявини й спинилася. Мотор замовк, і за мить ми почули, як хряпнули дверцята.

Чорна машина стояла в дуже темному місці, туди не досягало місячне світло. Важко було сказати напевне, чи це та сама машина, яку я переслідував позавчора, чи інша.

У нічній темряві я побачив чоловічу постать, але теж не міг би сказати, чи то пан Гертель.

Водій машини пройшов біля малинника, було чути, як гострі гілки дряпають його плащ.

— А може, він іде на побачення? — шепнула мені на вухо Залічка.

— Боже, у вас в голові тільки романи, — відповів я. Чоловік проминув малинник і піднявся на невисокий пагорб, де росли низенькі молоді дерева. Таємнича постать добре вирізнялася на темно-синьому тлі нічного неба. Піднявшись на пагорб, чоловік спинився й уважно огледівся навкруги.

І тоді, саме тоді… в лісі почувся голосний кашель. Хтось аж душився від кашлю, наче слабий на кашлюк.

— До бісового дідька, — вилаявся я. — Це хтось із хлопців. От іще дурень!

Почувши кашель, чоловік на пагорку спокійно вийняв з кишені цигарки. Блимнула запальничка. Закуривши, таємничий незнайомець зійшов униз і попрямував до машини. Знову ми почули, як хряпнули дверцята, по тому до нас долинув гуркіт мотора. Машина виїхала з галявини на лісову дорогу. Блимнуло світло фар. Велика чорна машина, схожа на рибину чи птаха, набирала швидкість, і за кілька секунд її червоні вогники зникли за закрутом дороги.

— Ми сполохали його, — сказав я сердито.

• Предыдущая
• 48/66
• Следующая