Молодий місяць - Майер Стефани Морган - Страница 42

• Предыдущая
• 42/97
• Следующая

– Більше ніяких прогулянок.

– Без проблем, – пообіцяла я.

Чарлі подзвонив у відділок, щоб повідомити, щo я бачила. Звісно, я трохи збрехала про місце, де бачила вовків, – сказавши, що йшла стежиною, яка веде на північ. Я не хотіла, щоб тато дізнався, як далеко я зайшла проти його волі, а головне – я не хотіла, щоб хтось вирушив туди, де Лоран може шукати мене. На саму лише думку про це мені стало зле.

– Ти голодна? – запитав Чарлі, повісивши трубку.

Я похитала головою, хоча, мабуть, я таки зголодніла. Я не їла нічого цілий день.

– Просто втомлена, – сказала я й обернулася в бік сходів.

– Гей, – гукнув мене Чарлі, в голосі його знову звучала підозра. – Ти казала, що Джейкоб поїхав на увесь день?

– Так сказав Біллі, – мовила я, спантеличена таким запитанням.

Якусь мить він вивчав мій вираз обличчя і, здається, залишився задоволений тим, що побачив.

– Гм.

– А що? – запитала я. Його слова прозвучали так, наче він думав, що сьогодні вранці я його обманула. Обманула ще про щось, окрім занять у Джесики.

– Ну, просто коли я їхав по Гаррі, то бачив біля крамниці Джейкоба. Він був зі своїми друзями. Я помахав йому… та, гадаю, він мене не помітив. Думаю, він сперечався з друзями. І мав якийсь дивний вигляд. Так наче через щось хвилювався. А ще… Чудасія, як швидко ростуть діти. Щоразу, коли я його бачу, він здається мені все більшим і більшим.

– Біллі сказав, що Джейкоб зі своїми друзями поїхав у Порт-Анджелес у кіно. Мабуть, вони на когось чекали.

– А… – Чарлі кивнув і попрямував на кухню.

Я залишилася в холі та міркувала над тим, чому б це Джейкобу сваритися з друзями. Цікаво, може, він не поладнав з Ембрі через ситуацію, що склалася з Семом? Можливо, саме тому він проігнорував мене сьогодні – якщо він налагодить стосунки з Ембрі, то я не маю нічого проти.

Я затрималася на кілька секунд, щоб перевірити, чи зачинені двері. Це було смішно. Що таке дверний замок для чудовиськ, яких я бачила сьогодні по обіді? А якщо… Лоран прийде сюди?

Або… Вікторія.

Я лягла в ліжко, але мене так трусило, що я не могла заснути. Я залізла під покривало, скрутилася калачиком і, набравшись відваги, глянула в очі жахливим фактам.

Від мене нічого не залежить. Ніякі заходи безпеки не допоможуть. Не існує місця, де я можу сховатися. Немає людини, яка здатна мені допомогти.

У животі тривожно забуркотіло, і я усвідомила, що все набагато гірше, ніж я гадала. Звісно, все це стосується й Чарлі також. Батько спить у сусідній кімнаті, і він також буде на волосину від смерті. Мій запах приведе ворогів сюди незалежно від того, чи я буду тут, чи ні.

Я тремтіла всім тілом, мої зуби клацали від жаху.

Щоб заспокоїтися, я почала мріяти про неможливе: я уявила, що велетенські вовки наздогнали Лорана десь у лісовій гущавині й розтерзали безсмертного, як звичайну людину. Незважаючи на абсурдність цієї думки, я все-таки трохи заспокоїлася. Якщо вовки його зловили, то він не встиг розказати Вікторії, що я тут сама-самісінька. А якщо він не повернеться, можливо, вона подумає, що Каллени досі мене захищають. Якби ж вовки могли здолати Лорана…

Мої добрі вурдалаки ніколи не повернуться; я заспокоювала себе мріями про те, що злі також можуть більше не з’явитися!

Щосили замруживши очі, я чекала, щоб мене якомога швидше окутав сон – я майже з нетерпінням сподівалася на черговий нічний кошмар. Краще кошмар, ніж прекрасне бліде обличчя, яке я бачу зараз, незважаючи на всі заборони. Воно усміхається мені.

В моїй уяві очі Вікторії, почорнілі від спраги, блищать в очікуванні своєї наступної жертви. Її рот із блискучими зубами розтягнувся в посмішці. Її волосся, руде як вогонь, хаотично майорить навколо її дикого обличчя.

В голові знову лунали слова Лорана. Якби ти тільки знала, що вона для тебе готує…

Я затиснула рот кулаком, щоб не заволати.

Щоранку, коли я розплющувала очі, зі здивуванням усвідомлювала, що пережила ще одну ніч. Коли здивування минало, моє серце починало шалено калатати, а долоні пітніли; я не могла спокійно дихати, поки не вилазила з ліжка й не переконувалася, що з Чарлі все гаразд.

Я чудово розуміла, що він хвилюється за мене – бачачи, як я підскакую від найменшого звуку й білію без причини. Судячи з питань, які він час від часу ставив, він в усьому винив Джейкоба, його тривалу відсутність.

Через постійний страх я й не помітила, що промайнув іще один тиждень, а Джейкоб так і не подзвонив. Та коли я спромоглася зосередитися на своєму нормальному житті – якщо моє життя взагалі можна було назвати нормальним, – то це мене засмутило.

Я вкрай скучила за Джейком.

Самотність була нестерпною, до того ж тепер я жахливо боялася. Тепер, більш ніж будь-коли, мені потрібен був його легковажний заразливий сміх. Я так безпечно почувалася в його маленькому гаражі, мені потрібна була його тепла рука, що стискає мої холодні пальці.

Я сподівалася, що він подзвонить мені в понеділок. Якщо він помирився з Ембрі, хіба він не захоче поділитися цієї звісткою зі мною? Мені хотілося вірити, що він просто турбується про свого друга й приділяє йому більше часу. Я й не припускала думки про те, що він збирається відштовхнути мене.

Я подзвонила йому у вівторок, але ніхто не відповів. Може, телефонні лінії ще не полагодили? Чи Біллі поставив визначник номера?

У середу я дзвонила щопівгодини до одинадцятої вечора, безнадійно сподіваючись почути теплий голос Джейкоба.

В четвер я просиділа цілу годину у пікапі перед своїм домом, зачинивши дверцята й тримаючи ключ у руці. Я сперечалася сама з собою, намагаючись вигадати привід для швиденької подорожі в Ла-Пуш і назад, але так і не вигадала.

Я була певна, що Лоран уже повернувся до Вікторії. Якщо я поїду в Ла-Пуш, то є шанс, що хтось із них знайде мене там. А якщо вони нападуть на мене, коли поруч буде Джейк? Хоч як важко визнавати це, але Джейкобу краще мене уникати. Так буде безпечніше для нього.

На жаль, я не знала, як уберегти Чарлі. Швидше за все, Лоран і Вікторія прийдуть по мене вночі, а як мені виманити Чарлі з дому вночі? Якщо я розкажу йому правду, то він замкне мене деінде в кімнаті з м’якими стінами. Я б із радістю погодилася на це, якби таким чином могла врятувати йому життя. Але, шукаючи мене, Вікторія найперше прийде в його дім. Якщо вона знайде мене тут, можливо, це її задовольнить. Можливо, покінчивши зі мною, вона просто забереться.

Тож мені не можна втікати. А навіть якби й можна було, то куди мені податися? До Рене? Я затремтіла, уявивши, як приведу за собою чорних примар у безпечний та сонячний світ матері. Я ніколи не наражу її на таку небезпеку.

Мені здавалося, що хвилювання проїдає діру в моєму шлунку. Скоро у мене буде виразка.

Того вечора Чарлі зробив мені послугу й подзвонив до Гаррі, щоб запитати, чи Блеки бува не виїхали з міста. Гаррі сказав, що в середу ввечері бачив Біллі на зборах і він нічого не казав про від’їзд. Чарлі порадив, щоб я не хвилювалася: Джейкоб обов’язково зателефонує, тільки-но зможе.

В п’ятницю по обіді, коли я верталася зі школи, мене раптом осінило.

Я не звертала уваги на знайому дорогу, дозволивши звуку двигуна паралізувати мій мозок і приспати тривоги, коли раптом знайшла пояснення ситуації, яке, мабуть, уже давно сформувалося у моїй підсвідомості.

Тільки-но я подумала про це, відчула себе справжньою дурепою. Як тільки я могла цього не помічати? Звісно, мені було про що хвилюватися – вампіри, які прагнули помсти, гігантські вовки-мутанти, болюча рана в грудях, – та коли ця здогадка нарешті спала мені на думку, то здалася такою очевидною!

Джейкоб мене уникає. Чарлі каже, що останній раз, коли він бачив його, той був якийсь дивний, засмучений… А ще ж були неуважливі, розмиті відповіді Біллі…

О Боже, я знаю напевне, що діється з Джейкобом.

Це все Сем Юлі. Навіть кошмари підштовхували мене до такої думки. Сем добрався до Джейкоба. З моїм другом відбувалося те саме, що й з іншими хлопцями в резервації. Зрештою Сем втягнув його в свою секту.

• Предыдущая
• 42/97
• Следующая