Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Жилинскайте Витауте Юргисовна - Страница 8

• Предыдущая
• 8/55
• Следующая

- Нi, - буркнув грубим голосом Твiнас.

- I менi, i менi вже прийшло в голову, чому нi! - вигукнув Китичка. Адже у нього немає нiг, щоб прибiгти i тут заховатися!

- Не те, - посмiхнувся Твiнас, посмоктуючи люльку. - Корабель майже новий, а таких нiхто не викидає. Крiм того, вiн дуже акуратно стоїть: гострим кiнцем угору, немов готовий летiти. Тепер подивiться ще уважнiше: гiлка, пiд якою вiн стоїть, в одному мiсцi здерта, кiлька гiлочок зламанi. З цього видно, що корабель, сiдаючи на землю, їх був зачепив.

- То вiн, - витрiщив очi Китичка, - прилетiв iз космосу?

- Найiмовiрнiше, - вiдповiв сищик.

- Мiй обов'язок, - промовив пiлот, - зайти всередину i роздивитися.

- А якщо, - запитала жаба, - всерединi ви знайдете страхiття?

- Оте, що реготало? - додав Китичка.

- Мiй обов'язок зайти i подивитися, - холодно повторив пiлот.

Вiн дав потримати вiдхилену гiлку Кадрилю, а сам пiдiйшов аж до самого корабля i почав змiтати снiг, який, виявилось, прикривав схiдцi до дверей корабля. З одного боку схiдцiв був поручень, i, тримаючись за нього, пiлот почав пiдiйматися вгору. А всi, затаївши дух, стежили за ним i чекали чогось несподiваного й страшного.

- Може, треба сiрникiв, щоб присвiтити? - пошепки запропонував Кадриль.

Пiлот мовчки захитав шоломом. I ось уже його рука в рукавицi досягає дверцят, ось натиснув... дверцята прочинилися, затемнiв вхiд... дверцята знову зачинилися... залишилась тiльки невiдомiсть... тiльки тиша, що її порушувало посмоктування люльки.

- Тепер я здогадуюся, хто реготав, - тихо промовив Твiнас.

- Хто? Хто? - запитали всi.

- Той, хто хотiв вiдстрашити водiя од ялинки, щоб вiн не знайшов пiд нею космiчного корабля.

- Але хто ж вiн - "той"? - запитав Китичка, пiдозрiло пiднявши нiздрю-квасолинку на тi таємничi дверцята.

- Цього вiдгадати не можу, - зiзнався товстий сищик, i в цю мить дверцята почали повiльно вiдчинятися.

- Скажiть, що там робиться? - не витримала Ейнора, ледь клiпаючи вiями. - Чому нiхто нiчого не пояснить?

- Прошу не хвилюватися, - став у дверцятах пiлот. - Корабель зовсiм порожнiй. У салонi для пасажирiв стоїть четверо крiсел. У кабiнi пiлота я знайшов схему корабля та iнструкцiю.

- Схема? Iнструкцiя? - iз поваги Китичка аж рота роззявив. - А що воно таке?

- Це креслення i вказiвки, як керувати кораблем, - пояснив пiлот. - Я пiлот турбореактивного лiтака, то хтозна, чи зможу я до кiнця зрозумiти цю модель, але спробую. Доведеться вам почекати. - Вiн знову зник за дверцятами.

- Давайте повернемося до вогнища, - запропонував Твiнас, розповiдатимемо далi, щоб швидше минав час.

- А якщо, - неспокiйно оглянувся навкруги Китичка, - якщо вiзьмуть i повернуться господарi космiчного корабля?

- Велике дiло! То й що! - вiдважно виставив уперед своє розiрване хутерце господар вогнища. - Нiхто до їхнього корабля ще й не торкався. А якщо будуть чiплятися, то я як дам кочергою!

Усi весело засмiялися i знову обступили вогнище.

ЗНОВУ РОЗПОВIДI ПРО САМИХ СЕБЕ

Кадриль докинув у вогонь добрий оберемок хмизу, вогонь пiдскочив так високо, як нiколи, i всi знову зiбралися розповiдати про себе i послухати iнших, одначе думки всiх були за таємничими дверцятами, де самотнiй пiлот обстежує всерединi корабель. "Як воно буде? Що з того вийде?" - кожне питало себе.

- Говори, Ейноро, - першим отямився Кадриль. - Вперед!

- Знай, твоя iсторiя така незвичайна, - промовив Китичка, - що нiкому i в голову не прийшло б, що таке могло трапитися!

- Далi моя iсторiя була ще незвичайнiша, - пообiцяла лялька. - Та... на чому я зупинилася?

- Там, - пригадав Твiнас, - де забула замкнути шафу.

- Ах, так!.. Одного вечора таке трапилося, що прибиральниця, стерши з полиць пил, вийшла й забула замкнути шафу...

- Ось як? - здивувалася жаба. - Ти така ще молода, а вже з ознаками склерозу. Адже ти ранiше казала, що дверi забула замкнути вихователька.

- Хай буде вихователька, якщо цього треба для твого показника або для порядку денного, - гордо вiдрiзала лялька. - Хтось витер пил вихователька, прибиральниця, куховарка чи прачка - i забув замкнути шафу. Цього я тiльки так довго й чекала! Бачте, я остаточно вирiшила втекти, будь-якою цiною вирватися iз тiєї скляної коробки, тому незабаром я вже одягла подорожнє вбрання, взула спортивнi хромовi черевички, не забула навiть шовковi рукавички...

- Шовковi рукавички до дорожнього костюмчика i спортивних черевичкiв?! - поглузувала жаба. - Ну й смак! Фе!

- Рукавичок я не надiвала, а несла у валiзi разом з бальною сукенкою i коштовностями, шановна жабо, - дуже холодно вiдповiла Ейнора, - попросила б вас "фе" покласти в свою сумку, менi воно не потрiбне.

- Кi-кi-кi, - не стримався песик.

- Чiпляючись з полицi на полицю, я вибралась iз шафи, - розповiдала далi Ейнора, - i рушила в невiдомий свiт, який я так хотiла побачити зблизька. О, коли б я знала, якi тяжкi чекали на мене випробування, я спутала б собi ноги оцим шнурочком, - вона сiпнула за шнурочок для черевикiв, що ним була пiдв'язана у неї нiчна сорочка.

- Ти все сказала? - запитала жаба.

- Звичайно, не все! - вiдрубав за ляльку Кадриль. - Говори, Ейноро, слухаємо тебе всi до одного!

Вiн знав, що каже: скоса позираючи на дверцята корабля, зайчик помiтив, що вони трошки прочиненi - хоч пiлот i вивчав схеми та iнструкцiї, вiн теж хотiв послухати Ейнору.

- Дякую, - кивнула лялька Кадрилю. - Отож вибралась я iз шафи, вистрибнула в свiтлицi у вiкно, перелiзла через паркан дитячого садка й подалася свiт за очi... Блукала я вулицями i площами, заглядала у вiтрини, на статуї i колони - все менi було нове, i я не могла навтiшатися волею... Та не звиклi до ходи ноги швидко стомилися, валiза вiдтягувала руку, новi черевички нестерпно тиснули... а тут де взявся худий бездомний собака...

- Iграшковий чи неiграшковий? - серйозно запитав Китичка.

- Справжнiй вовкодав, - вiдповiла Ейнора. - Я злякалася i кинулася тiкати вiд нього, а вiн за мною навздогiн, я бiгла що було сили, по бездорiжжю, поки не опинилася за мiстом... Побачила я лiсок, вскочила туди i сама не пам'ятаю, як вилiзла на сосну. Повiсила на гiлку валiзу...

- З валiзою в руцi ти вилiзла на дерево? - здивувалася жаба. - Хто в це повiрить? Чи, може, ти акробатка iз цирку?

Зауваження жаби справдi було до речi, i всi слухали, що тепер вiдповiсть горда Ейнору? Ширше прочинилися дверцята корабля, гучнiше стала смоктати люлька Твiнаса, вище встало вухо Кадриля.

- Живучи в шафi, - вiдповiла Ейнора, - я навчилася лазити iз полицi на полицю не гiрше за акробатiв iз цирку, тому я i на дерево змогла б вилiзти, хоч би валiзи у мене були в обох руках.

- Оце так, - аж лапками сплеснув Кадриль, - утерла носа нашiй фiфi.

- Кi-кi-кi... - прорвало песика.

- Врятувавшись вiд собаки, - повернулася до свого оповiдання Ейнора, я полегшено зiтхнула i навiть задрiмала, зручно влаштувавшись на густiй незаснiженiй гiлцi. Вранцi я прокинулася, вся задубiвши вiд холоду, i тут зрозумiла, що я надто легко одягнена для мандрування взимку... Я злiзла з дерева i вiдкрила валiзу, щоб вийняти теплий светр та шерстяну спiдничку, i раптом почула кроки. Пiдвела очi: до мене наближалися два розбiйники; на головах у них були капроновi панчохи, щоб їх нiхто не впiзнав. Далi все вiдбулося дуже швидко: один вирвав у мене з рук валiзу, другий вмить здер з мене одежу, зiрвав з шиї низочку перлiв, навiть вирвали у мене бiлявi коси - щоб продати в перукарню... Поспiшаючи, вони згубили рукавичку, тому в мене є одна. Та найстрашнiше на мене чекало в майбутньому... Закiнчивши свою чорну роботу, вони обидва пiдозрiло подивилися на мене, i один сказав: "Вона може на нас поскаржитись, тодi нам не минути тюрми". - "I я так гадаю, - погодився другий, - треба так зробити, щоб вона нiколи не змогла нас нi побачити, нi впiзнати". I не встигла я й охнути, як мене вдарили по очах... очах кольору незабудок... щоб я вже нiколи-нiколи не змогла їх розплющити...

• Предыдущая
• 8/55
• Следующая