Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Жилинскайте Витауте Юргисовна - Страница 29

• Предыдущая
• 29/55
• Следующая

Вони обидва замислились i вмовкли, а за мить Китичка сором'язливо попросив:

- Чи не витяг би ти iз нашого таємного сховку мiй найдорожчий скарб? I недогризочок хiмiчного олiвця. Менi прийшло в голову, що я забув там дещо зазначити... тiльки я поки не скажу що.

- Будь ласка, можеш не говорити, - знову прикро вражений, сказав зайчик, вiдстебнув, засунув лапку i iз самого споду таємного сховку вийняв згорнений папiрець i недогризок олiвця.

Песик, так щоб нiхто не бачив, поклав папiрець на бильце крiсла i, встромивши олiвець в обмотану лапу, заходився щось виводити. Кадриль чемно вiдвернувся i загородив його своєю спиною.

- Вже, - сказав песик, повертаючи обидва скарби, з яких один знову опинився на сподi кишеньки.

- Як ти гадаєш, - проговорив, щось думаючи, Кадриль, - чому лише пiлот не сказав анi слова, коли все ми про себе розповiдали? Може... може, руку вiн втратив не пiд час катастрофи вертольота, а її в пiдвалi пацюк одгриз чи переломив який хлопчисько.

- Нi, - затряс головою Китичка, - пiлот Менес не з таких, щоб брехав. Вiн швидше дасть вiдрубати собi єдину руку, нiж збреше.

- Занадто вiн уже скритний, - повiв кiнцем вуса Кадриль.

- Зате який вiн справедливий. I чемний, i... i...

Тут песик занепокоєно засовався, тодi навiть пiднявся на обмотаних лапах, скiльки дозволяв захисний пояс. Щось надзвичайно важливе прийшло йому в голову, що вiн вiд хвилювання аж вiдкашлявся, поглянув на всiх великими очима i якомога голоснiше промовив:

- Дуже прошу ви... вибачте, що я вiдразу вам не подякував. То кажу зараз: щиро дякую.

- Нема за що, - пробасив Твiнас.

- Е! - не погодилася начальниця. - За виховну роботу! I за...

- За вашу доброту, - тихо сказав песик.

- Увага, - почувся голос пiлота Менеса, - "Срiбна шишка" опускається на попутну планету, щоб вiдрегулювати бортову систему.

Пiд час цiєї об'яви у Твiнаса випала люлька i стукнулась об пiдлогу, бо щось упало iз стелi, поцiлило якраз у голiвку люльки й вибило її iз дзьоба пiнгвiна. Такi великi i важкi сльози у Китички...

ХИТРОЩI ЕЙНОРИ

Ще нiколи не тримала Ейнора голову так незалежно й високо, ще нiколи так гордо не кривила уста, як зараз, коли всi довiдалися про її справжнє минуле i її iм'я Мурза Шарпачка. Нi, нi, вона анi крапельки не жалкувала, що сказала всю правду - бiльше того, її мучила совiсть, що вона не розповiла все до кiпця, не розплющила очей, не показала, що вони карi... Адже якби вона це зробила, то не змогла б далi стежити за пiлотом. А стежити за ним треба обов'язково, бо якщо вiн у годину щирого каяття не зiзнався, що має двi руки, якщо й надалi напускає всiм туману у вiчi значить, вiн має пiдступнi замiри i нi на яку Тандадрику вони не летять. Якщо добре придивишся, послухаєш, то зовсiм неважко помiтити, яка пiдозрiла його поведiнка. Хоча б та його кабiна... Вiн пильнує дверi як зiницю ока, навiть коли виходить на хвилину, то неодмiнно) замикає їх, а всередину нiкогiсiнько не впустить. А якщо кабiну треба так охороняти вiд стороннього ока - значить, там повинно бути щось надзвичайно важливе, i те щось допомогло б розгадати таємницю однорукого. Чого б їй не коштувало, вона викриє справжнє обличчя пiлота - навiть коли б довелося пожертвувати своїм життям!.. Пiсля того, як Китичка хотiв себе спалити, щоб спокутувати свою провину за загибель планети, пiсля того, як Кадриль стiльки разiв ризикував життям, щоб врятувати вiд загибелi товаришiв по мандрiвцi, пiсля того, як кривий товстун Твiнас ще бiльше себе принизив, аби не принизили її. Ейнору, - пiсля всього цього серце у ляльки пройнялося досi незнаною турботою про їхню долю. Тому, гордо тримаючи голову, Ейнора, проте, виношувала план, як проникнути у фортецю пiлота й досконало її обдивитися!..

- Я хотiв би вам запропонувати допомогу, коли ви будете висаджуватися, - перервав її думки басок Твiнаса.

- Дякую, я вiдчуваю себе стомленою i посиджу тут, - вiдповiла Ейнора.

Чи їй здалося, чи й справдi Твiнас зiтхнув полегшено i швиденько один собi пошльопав? Невже пiсля того, як вона зiзналася, що її викинули i що вона називається Мурза Шарпачка, вiн збайдужiв до неї i бiльше не хоче бути поруч з нею?

А мандрiвники жваво подалися вниз. Першою крокувала Легарiя, тримаючи поперед себе за ручку свою сумку; пiсля того, як пропав речовий доказ, тобто друга рукавичка Ейнори, вона вирiшила, що залишити сумку в кораблi занадто ризиковане. Слiдом за нею йшов Кадриль, однiєю лапою обнявши Китичку: песик уже не мучився своєю провиною, тому швидко почав видужувати. Останнiм злазив Твiнас, цього разу вiн був якось дивно неспокiйний, метушливий; вiн так поспiшав якнайшвидше стягти зi схiдцiв свою розбухлу тапку, неначе за ним гналося не менше десятка бульдогiв Гогiв!..

Отож у пасажирському салонi залишилася одна Ейнора. Вона продовжувала сидiти, ледь нагнувшись уперед, i прислухалась до найтихiшого шарудiння в кабiнi пiлота. А вiн, нiби навмисне, затримувався в кабiнi довго, як нiколи: видно, регулював бортовi системи. Або, може, готував для них усiх пастку - хто ж його знає?.. А якщо... якщо вiн зовсiм iз кабiни не вийде, тодi що? Тодi хитрий план Ейнори закiнчиться нiчим, а потiм може буде вже запiзно що-небудь зробити... Нi, нi, чого б їй не коштувало, вона повинна виманити пiлота iз кабiни так, щоб вiн, вийшовши, не замкнув дверi.

Ейнора потихеньку вiдстебнула захисний пояс, ледь розплющила очi i пiдкралася до надвiрних дверей, де, вона знала, є кнопка, щоб пiдняти схiдцi. Вона натиснула, i схiдцi майже нечутно втяглися назад у корабель; потiм вона зачинила дверi, розмахнувшись, з усiєї сили бахнула кулачком у дверi i впала на пiдлогу, закричавши пронизливим голосом:

- Ай!.. Рятуйте!.. Швидше!.. Ай!..

Лежачи на пiдлозi, вона прислухалася: ось прочинились дверi в кабiнi, зашелестiв комбiнезон - видно, йдучи до неї, пiлот ховав свою здорову руку пiд порожнiй рукав; кроки наближалися, ось тут...

- Що? Що трапилося? - питає не зовсiм спокiйним голосом пiлот, а рукою в рукавичцi стискує їй долоню.

- Голова... - застогнала Ейнора. - Iшла, не бачила, вдарилась об дверi... мабуть, розкололася пополам... ай...

- Я принесу мазь, - повернувся до дверей у кабiну пiлот.

- Нi! - вчепилася йому за рукав Ейнора. - Менi повiтря!.. Повiтря... винесiть мене надвiр... я задихаюся... ай...

Вiн хоче обхопити її i завдати собi на плечi, але Ейнора вiдсахнулася:

- Не торкайтеся, менi болить... голова... iдiть першим... ай!.. Я сама...

Вона насилу встає, тримаючись за рукав пiлота, а вiн прямує до дверей, вiдчиняє i, не пiдозрюючи, що немає схiдцiв, пiднiмає ногу, щоб ступити надвiр...

Ейнора швидко вiдпускає його рукав i слухає, як вiн провалюється вниз, як торохнув шолом, падаючи на землю, як охнув Китичка, як... та треба швидше, швидше! Ейнора розплющила очi, цього разу не турбуючись про їх колiр, i швидко пiшла у вузенький коридорчик, обiч якого бiлiють дверцята.

Так, вони не замкненi, i Ейнора, легенько штовхнувши їх, вiдчиняє. З розширеними вiд хвилювання очима, з тремтячим серцем, Ейнора нарештi ступає в кабiну пiлота...

ТВIНАСОВА ТАЄМНИЦЯ

В той час, коли пiлот сторч головою летiв униз, поруч iз "Срiбною шишкою" був лише Китичка; звiвшись на обмотанi лапи, вiн дивився вдалину, де поступово зникало вухо його друга.

Пiсля того, що мандрiвники бачили на планетi квiтiв i на спаленiй планетi, на цiй не було нiчого, вартого уваги. Мабуть, їй найбiльше личило б називатися сiрою планетою. Все довкола було тоскно сiрим: скiльки охопиш поглядом, всюди стелився морiг, а сiрувата трава була так рiвно скошена, наче на футбольному полi. Сiрiсть перебивала лише рiвна чорна лiнiя, на яку - навмисне чи ненавмисне - пiлот посадив "Срiбну шишку". Чорна лiнiя простягалася до самого обрiю - i дiлила морiг на двi половини. Твiнас рушив у лiвий бiк вiд лiнiї, Кадриль - у правий, а начальниця Легарiя почимчикувала по самiй лiнiї. Хоч би й хотiлось, то не заблукаєш. Вона, звичайно, потягла i сумку: може, боялася її залишити; може, сподiвалася натрапити на яку цiнну знахiдку, хоча що ти знайдеш на такiй сiрiй одноманiтностi?

• Предыдущая
• 29/55
• Следующая