Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Жилинскайте Витауте Юргисовна - Страница 14

• Предыдущая
• 14/55
• Следующая

НА ПЕЛЮСТЦI КВIТКИ

Мандрiвники не могли натiшитися такою приємною передишкою пiсля стомлюючої подорожi i страшної катастрофи.

Влаштувавшись на пелюстцi, мов на м'якому килимi, вони знiчев'я роздивлялися навколо, п'янiючи вiд рiзноманiтних приємних запахiв.

- А що коли б спробувати перестрибнути на пелюстку iншої квiтки, запропонував Кадриль, зовсiм уже зiгрiвшись i оговтавшись; устигла висохнути i калюжка бiля нього.

- Нiяких стрибкiв на iншi пелюстки! - заборонила начальниця. - Пiлот ясно сказав: "Будьте готовi будь-якої митi повернутися на корабель!"

- Тодi, - не вгамовувався Кадриль, - я хоч одним оком униз погляну.

Вiн пострибав на край пелюстки, а Китичка поволi посунув слiдом за ним.

- Гляди не впади, - стурбовано попередив друга песик. - Дозволь, я тебе потримаю за ноги. - I вiн лiг на заднi зайчиковi ноги, а той спустив голову вниз.

- Щось зеленувате... може, рожеве... може, сiрувате... - уважно придивляючись, розповiдав Кадриль. - Немов iмла... немов сутiнки... i не зрозумiєш.

- I не треба, - вiдтяг його од краю песик. - Ще голова запаморочиться, гуркнеш - i поминай як звали.

- А може, там унизу дуже м'який мох, звiдки ти знаєш? - заперечував Кадриль.

- Ця зупинка менi подобається, - заявила Легарiя. - Тут створенi всi умови, щоб корабель м'яко сiв, а пасажири культурно вiдпочили.

- I годину чи двi подрiмали, - сонним голосом вiдiзвався товстун Твiнас, вигiдно розвалившись.

- Справжнi джентльмени не дрiмають, а... аааа! - Тут жаба так позiхнула, що її бородавка замалим вуха не зачепила.

А двоє непосид - Кадриль i Китичка - встигли перебiгти на iншу пелюстку тiєї самої квiтки i тут знайшли собi гру: вiд краю пелюстки наче з гори котилися до середини цвiту, де, немов частокiл, стирчали маточки цiлий гайок маточок. Друзi змагалися: хто першим докотиться до маточок. Вах! Пух! Стукалися один за одним об стебельця маточок, поки одне стебельце маточки не витримало удару, зiгнулося i переломилося навпiл.

- Корабель вiдремонтований, - пролунав голос пiлота Менеса. Вiн уже встиг спуститися вниз i вдихнути свiжого повiтря. Легенький вiтерець ледь-ледь метляв порожнiй рукав його комбiнезона. - Начальнице Легарiя, квапте всiх у путь.

- Наказую!.. - прокричала жаба.

Тiльки i встигла це вимовити.

ПАСТКА

Все ще сонний, пiнгвiн раптом упав на бiк i наче м'ячик покотився всередину цвiту. Перевернулась i Легарiя, та з останнiх сил вона чiплялася лапами за м'якоть пелюстки, щоб устигнути доповзти до "Срiбної шишки". Але "Срiбна шишка" уже хилилася вниз i, замалим не притиснувши пiлота, теж загримiла усередину чашолистка, наче перекинута дiжка. Китичка, схопившись за переламане стебельце переломленої маточки, дивився великими очима, як цвiт-велетень стулював пелюстки, обнiмаючи з усiх бокiв корабель i його пасажирiв; тiльки Кадриль залишився на другому кiнцi пелюстки, учепившись за її край, щоб не покотитися разом зi всiма вниз, в гущу маточок. Проте i йому необхiдно було негайно вирiшити, що робити далi: чи залишитися з усiма в наглухо стуленiй чашечцi квiтки, чи виборсуватися звiдси одному? "Я повинен визволитися, - вирiшив вiн, - може, тодi пощастить i iнших визволити?" Отож Кадриль ще мiцнiше тримався за край пелюстки, що весь час пiдiймалася, а коли всi пелюстки почали стулятися щiльнiше, вiн мерщiй перелiз на зовнiшню сторону, i тут цвiт в одну мить так зiмкнувся, що не лишилось анi шпаринки, щоб i шпильцi пролiзти.

Тепер Кадриль скидався на комара, який стояв на гарбузi, але тут сталось нове лихо: хоч як вiн старався утриматися, ноги сунулися вниз, а коли йому вдалося сяк-так зачепитися на самому краю, чашечка квiтки почала хилитися набiк - чи не для того, щоб його спекатися?

- Оце тобi... - промимрив зайчик, прикидаючи на око, чи не можна перескочити на пелюстку сусiдньої квiтки: всi навколишнi квiтки стояли розпущенi.

Та вiддаль до сусiдньої пелюстки була велика, небезпечно велика, а в Кадриля не було iншого виходу - його квiтка все нахилялась i нахилялась, i вже на нiй не можна було втриматися. Нi, нiколи ще не було йому так скрутно... ах, правда!

- Кi-кi-лiс!... - швидко вигукнув вiн заповiтне слово.

I пригадавши ще щось, вiн всунув лапку в таємну кишеньку, витяг звiдти пластмасову торбинку, вiдштовхнувся i плигнув.

А в цей час всерединi цвiту запанувала темрява i переполох.

- Хаос... кiнець... катастрофа! - верещала начальниця, обхопивши стебельце маточки.

- Мiй друг, - схлипував Китичка, - мiй друг залишився зовнi! Мiй друг може впасти i вбитися...

- Заспокойся, - прогудiв рядом басок Твiнаса, - нам усiм погано.

- Я не можу заспокоїтися, - ще дужче схлипував Китичка, - я нiяк, нiяк не можу заспокоїтися... я нiчого не можу зробити, щоб заспокоїтися, коли мiй друг може убитися...

- Нiчого я не розумiю, - знову загув Твiнас, б'ючи себе по боках крильцями i марно шукаючи люльку. Через цей переполох йому зовсiм iз голови випало, що вона спокiйнiсiнько лежить у тапцi.

- Чи я не казала, що так закiнчиться? - продовжувала горланити начальниця. - I де той бiсiв пiлот?

- Я тут, - долинув досить спокiйний пiлотiв голос. - Що звелите, шановна начальнице?

- Яке самовладання, можна позаздрити! - захоплено мовив Твiнас.

- Дякую, - вiдповiв пiлот, мацаючи в темнотi трiснуте скло окуляра. Ви так само вартi добрих слiв.

- Ви що, збожеволiли? - наїжачилася жаба. - Хаос, безвихiдна ситуацiя, а вони розсипаються в комплiментах! Де моя сумка? Чи... хто не поцупив?

- А де Ейнора? - згадав Твiнас. - Ейноро! - нагукав вiн.

Ейнора була в кораблi i висiла в крiслi вниз головою. Вона нiчого не знала i не могла знати, що з ними трапилося: усе сталося, коли вона спала. Корабель перевернувся, дверцята зачинилися, схiдцi втягнулися всередину. Знадвору не проникав жоден звук. Потiм усе закрутилося, перемiшалось, i якби не захисний пояс, на Ейнору чекала б справжня загибель... Коли вона переверталася разом з кораблем, їй раптом спало на думку: чи це часом не пiлотова робота, чи не цей однорукий облудник улаштував їм усiм оцю пастку?..

Отож Ейнора. висiла вниз головою, неначе кажан, i коли розплющила очi, то нiчого, крiм темряви, не побачила...

ПIД КВIТКАМИ

Трапилося найгiрше: квiтка, на якiй опинився Кадриль, вiд сусiдньої була занадто далеко, i йому не вдалося перестрибнути, вiн почав падати вниз, в безодню - в оту саму, яку не мiг розгледiти, коли Китичка тримав його за ноги. Та Кадриль, падаючи, пiдняв у себе над головою пластиковий мiшечок, який роздувся i став йому своєрiдним парашутом - хитрiше i сам Твiнас не мiг би придумати! Хоч мiшечок був старий, але не розiрвався (цього якраз Кадриль найбiльше боявся), а опускався з живою ношею вниз, вниз, вниз у таємничi сутiнки... Знову вниз, вниз i пах! Гiрше i бути не могло: внизу навкруги стояла вода! Виявилося, що стебла квiтiв витикалися прямо iз води, вiрнiше, iз мулу, що пiд водою, - ось чому квiтки були такi високi, буйнi, розкiшнi! Це вiдкриття одновухий зробив, коли шубовснув ногами у воду, i якби не роздутий повiтрям мiшечок, то зайчик навiки попрощався б з цiєю та й з iншою планетою: густе болото затягло б його по самi вуха i бiльше не вiдпустило б. Та мiшечок не дав йому потонути занадто глибоко, i зайчик, швиденько випiрнувши, став плавати по водi.

Але тут на Кадриля чекала нова бiда: iз мiшечка, в тому мiсцi, де вiн за нього тримався, почали вискакувати бульбашки повiтря, i одновухий збагнув, що коли повiтря все вийде i мiшечок сплющиться, йому кiнець - адже це його рятiвний круг!.. Перед очевидною смертельною небезпекою треба було дiяти блискавично, тому Кадриль схопив лапами кiнцi мiшечка, стиснув i кiлька разiв перекрутив, потiм перекрутку закусив i, дiставши iз таємної кишеньки клубочок ниток, мiцно перев'язав те мiсце. А що мiшечок устиг трохи сплющитись, то вiн став подiбний до надувного матраца. Кадриль весь умостився на ньому i, лежачи на животi, погрiб лапами вперед - не занадто вiддаляючись вiд стебла своєї квiтки.

• Предыдущая
• 14/55
• Следующая