»З вершин і низин» (1887) - Франко Иван Яковлевич - Страница 8

• Предыдущая
• 8/11
• Следующая

Лядським сотворінням.

Народовець, прогресист,

З кутасом мав шапку -

Нині, смирний канцеліст,

Лиже старшим лапку.

Вільнодумець, що робив

Богу все об'єкції,

Нині смирно йде, ади,

В Юр на реколекції.

Боже, що за дивний світ,

Що за переверти!

Чи сміятись, чи жаліть,

Чи просити смерти?..

1881-1893

Послухай, сину, що премудрість каже:

Коли два стільці маєш до вибору -

Тут користь власну, тут святу лояльність, -

То на обох старайся разом сісти.

І будь неначе те теля покірне,

Що ссе дві мамі за свою покору.

Та ще мудрішим можеш показатись,

Коли стілець лояльності поставиш

На користі стілець і аж наверха

Сам сядеш, вищий понад тих нездарів,

Що на самих худих лояльних стільцях

Сидять, худі, мов сім корів з Єгипту.

Амінь, амінь, кажу тобі, мій сину,

Що не худі товстих з'їдять корови,

Але товсті худих з'їдять з кістками

І не подохнуть, тільки потовстіють.

1881

Гей, хто на світі кращу долю має,

Як той, що плугом святу землю оре?

Святую землю в банку заставляє,

В довги впадає, як в бездонне море,

І поти б'ється, аж остання рація

На нього спаде - грунту ліцитація -

І поки в найми не пошкандибає, -

Гей, хто на світі кращу долю має?

Гей, хто на світі кращу долю має,

Як той, що вірно цісареві служить,

В касарні нишком рід свій споминає,

Зітхає нишком, і клене, і тужить,

Махає "гвером", в "гліді" машерує,

На варті мерзне, в "шпангах" креперує,

В "ібунках" пріє, "комісняк" снідає, -

Гей, хто на світі кращу долю має?

Гей, хто на світі кращу долю має?

Як той, хто щирим патріотом зветься,

Податки точно рік за рік складає,

Шанує власть, перед жандармом гнеться,

Цілуєсь з возним і, хоч дуже бідний,

Як треба дати, дасть і гріш послідній,

А нащо, за що дав - і не питає, -

Гей, хто на світі кращу долю має?

Гей, хто на світі кращу долю має?

Як той, що все лиш ту науку чує,

Що тільки бідних господь бог карає,

Що ласка божа тільки багачу є,

Що чорт усюди чоловіка кусить,

А бідний все в покусі впасти мусить,

Що хлоп лінюх, п'яниця і св[иня] є, -

Гей, хто на світі кращу долю має?

1880

Лихо, сусідо! Ой горе нам, свату!

Світ вже кінчиться! Вже буря гуде!

Чув ти? На нашу нещасную хату,

Кажуть, страшенная змора іде.

Десь проявились якісь нігілісти -

Кажуть, що се людоїди, хотять

Русь нашу, матінку, з кашею з'їсти,

Перевернути теперішній лад.

Все перевернуть униз головами:

Учні професора стануть навчать,

А як азбуки не вміє - різками,

Як він їх нині, будуть його прать.

Вірні тоді парастас будуть править,

Але поклони піп битиме сам;

Купчик над склепом сей напис поставить:

"Хто дасть найменше, товар йому дам".

Суд буде також для них відповідний:

Неук судитиме вчених панів.

Хто вкрав, а хитро - той вийде свобідний,

В цюпу - хто вкрасти хотів, а не вмів.

Красти, ошукувать всім буде вільно,

Чесний заробок - отсе буде встид,

Злодія зловиш в коморі - постій-но!

Злодій тебе до уряду тащить.

Не хлоп державі з кривавого поту

Буде, як досі, податки зносить,

Але держава за хлопську роботу

Премії буде рік-річно платить.

Волі назадники стеклі запрагнуть,

А ліберали її прокленуть,

Взад поступовці, мов раки, потягнуть.

Прямо вперед невидющі підуть.

Вівці муть, кумочку, пастиря пасти,

Яйця муть, кумочку, курку учить;

Люди легальні муть грабити й красти,

Чесних почнуть злодіяки тіснить.

Горе, сусідо! Ой лихо нам, свату!

Світ вже валиться! Тріщать вже стовпи!

Треба покинуть і жінку і хату

Та вандрувать на кубанські степи.

4 дек[абря] 1880

Вольні сонети

Сонети - се раби. У форми пута

Свобідна думка в них тремтить закута,

Примірена, як міряють рекрута,

І в уніформ так, як рекрут, упхнута.

Сонети - се пани. В них мисль від роду

Приглушено для форм; вони вигоду,

Пожиток кинуть, щоб ловити моду:

Се гарний цвіт, що не приносить плоду.

Раби й пани! Екстреми ся стрічають.

Несмілі ще їх погляди, їх речі,

Бо свої сили ще раби не знають.

"Простуйся! В ряд". Хлоп в хлопа, плечі в плечі

Гнеть стануть, свідомі одної мети,

Живі, грізні, огромнії сонети…

1880

"Чого ти, хлопе, вбравсь у стрій лицарський,

Немов боїшся насміху і сварки?

Чого важкий свій молот каменярський

Міняєш на тонкий різець Петрарки?

Замість валити панський гніт і царський,

Ти скрився в поетичні закамарки!

Гіркий, та нешкідний удар писарський,

Мов палинівки чарка у шинкарки".

"Ні, я не кинув каменярський молот,

Усе він в моїй, хоч слабій, долоні.

Його не вирве насміх, ані колот.

І як невпинно він о камінь дзвонитть,

Каміння грюк в душі мені лунає,

З душі ж луна та співом виринає".

1881

Орел могучий на вершку сніжному

Сидів і оком вдовж і вшир гонив,

Втім, схопився і по снігу мілкому

Крилом ударив і в лазур поплив.

Та груду снігу він крилом відбив,

І вниз вона по склоні кам'яному

Котитись стала - час малий проплив,

І вниз ревла лавина дужче грому.

Так Котляревський у щасливий час

Вкраїнським словом розпочав співати,

І спів той виглядав на жарт не раз.

Та був у нім завдаток сил багатий,

І огник, ним засвічений, не згас,

А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

1873

Вам страшно тої огняної хвилі,

Коли з мільйонів серць, мов божий грім,

Закута правда бухне і застилі

Шкарлущі світу розірве на нім?

Ви боїтесь, щоби криваві хвилі

Не потекли і не підмили дім

Блискучої освіти, не змулили

Швидкого поступу думок зовсім?

Не бійтеся! В кривавих хвиль навалі

Не згине думка, правда і добро,

Лиш краще, ширше розів'ється далі.

Не бійтеся! Не людськості ядро

Та буря зломить, а суху лушпину, -

Ядро ж живеє розростесь без впину.

1880

Як те залізо з силою дивною,

Що другеє залізо тягне к собі

І магнетизмом звесь, не в супокою

Зціпляєсь, але в ненастанній пробі, -

А як його безділля вкриє ржою,

Під ржею й сила гине, мов у гробі, -

Отак і серце, що, грижі стрілою

Прошиблене, само з'їдаєсь в собі.

• Предыдущая
• 8/11
• Следующая