Лис і дрозд - Франко Иван Яковлевич - Страница 1

• 1/2
• Следующая

Ішов Кабан у Київ на ярмарок. Аж назустріч йому Вовк.

- Кабане, Кабане, куди йдеш?

- У Київ на ярмарок.

- Візьми й мене з собою.

- Ходімо, куме.

Ішли, йшли, аж назустріч їм Лис.

- Кабане, Кабане, куди йдеш?

- У Київ на ярмарок.

- Візьми й мене з собою.

- Ходімо, куме.

Ішли вони, йшли, аж назустріч їм Заєць.

- Кабане, Кабане, куди йдеш?

- У Київ на ярмарок.

- Візьми й мене з собою.

- Ходімо, братику.

Ось вони всі йдуть. Ішли, йшли, аж уночі наскочили на яму, глибоку та широку. Кабан скочив - не перескочив, а за ним і всі інші поскакали і всі разом у яму попадали. Що робити, треба ночувати. Зголодніли вони, а вилізти нема куди, їсти нема чого. От Лис і надумав.

- Нумо,- каже,- пісні співати. Хто найтоншим голосом потягне, того ми й з'їмо.

От вони й затягли. Вовк, звісно, найгрубше: у-у-у! Кабан трохи тонше: о-о-о! Лис ще тонше: е-е-е! А Зайчик зовсім тоненько запищав: і-і-і! Кинулися всі на бідолашного Зайчика, розірвали його та й з'їли. Та що там їм із того Зайця за наїдок? Ще не розвиднілось як слід, а вони вже знов такі голодні, що ледве дихають.

Знов Лис загадує:

- Нумо пісні співати. Хто найгрубшим голосом потягне, того ми з'їмо.

Почали співати. Хотів Вовк тонесенько затягнути, та як завиє грубо: у-у-у! Тут всі кинулись на нього та й роздерли.

Лишилося їх двоє: Кабан і Лис. Поділилися вони вовковим м'ясом. Кабан швидко з'їв свою частину, а Лис трошки з'їв, а решту сховав під себе. Минув день, минув другий. Кабан голодний, нема чого їсти, а Лис усе в куточку сидить, витягає по шматочку м'ясо та й їсть.

- Що це ти, кумочку, їси? - питає його Кабан.

- Ой, кумочку,- зітхає Лис.- Що маю робити?! Свою власну кров п'ю з великого холоду. Зроби й ти так само. Прокуси собі груди та й висмоктуй помалу свою кров, то побачиш, що й тобі легше стане.

Послухав дурний Кабан. Кликами розпоров собі груди, та поки дійшов до того, щоб напитися своєї крові, то увесь кров'ю підплив та й помер. От Лис тоді й кинувся на його м'ясо і ще кілька днів мав що їсти. Та далі не стало й кабанячого м'яса. Сидить Лис у ямі, й знов йому голод допікає. А над тією ямою стояло дерево, а на дереві Дрозд гніздо в'є.

Дивиться Лис на нього з ями, а далі почав промовляти:

- Дрозде, Дрозде, що ти робиш?

- Гніздо в'ю.

- Нащо тобі гніздо?

- Яєць нанесу.

- Нащо тобі яйця?

- Дітей виведу.

- Дрозде, Дрозде, коли ти мене з цієї ями не визволиш, то я твоїх дітей з'їм.

- Не їж, Лисику, зараз тебе визволю,- просить Дрозд.

Дрозд горює, Дрозд нудьгує, як йому Лиса з ями добути. От він щодуху полетів лісом, почав збирати палички, гіллячки та все в яму кидає. Кидав, кидав, поки Лис по тих паличках із ями виліз. Думав

Дрозд, що він піде собі геть, та де тобі! Лис ліг під Дроздовим деревом та й говорить:

- Дрозде, Дрозде, вивів ти мене з ями?

- Вивів.

- Ну, а тепер нагодуй мене, а то я твоїх дітей поїм.

- Не їж, Лисику, я вже тебе нагодую. Дрозд горює, Дрозд нудьгує, як йому Лиса нагодувати. Далі надумав і каже Лисові:

- Ходімо зо мною!

Вийшли вони з лісу, а попід лісом польова доріжка йде.

- Лягай тут у жито,- каже Дрозд Лисові,- а я буду міркувати, чим тебе нагодувати.

Бачить Дрозд, доріжкою баба йде, чоловікові в поле обідати несе. Скочив Дрозд у калюжку, в воді обмочився, в піску забруднився та бігає по доріжці, пурхає сюди й туди, немов зовсім літати не може. Бачить баба, пташина мокра та немічна.

«Дай,- думає,-зловлю оцю пташину, принесу додому, буде забавка для дітей».

Підбігла трохи за Дроздом - він біжить, пурхає, а не летить. От вона поставила кошик з горшками на доріжці, а сама давай Дрозда ловити. А Дрозд то підбігає, то підлітає, та все далі та далі, а баба все за ним та за ним. Нарешті, бачачи, що вона відбігла вже досить далеко від свого кошика, він знявся вгору та й полетів. Баба тільки рукою махнула та й вертає назад до кошика. Та ба! Там застала добрий празник. Поки вона бігала за Дроздом, Лис тим часом вискочив з жита та до горшків. Повиїдав усе чисто, решту порозливав, а сам утік.

Сидить Дрозд на дереві та й в'є гніздо, аж тут зирк, а Лис під деревом.

- Дрозде, Дрозде,- говорить Лис,- чи вивів ти мене з ями?

- Вивів, Лисику.

- А нагодував ти мене?

- Нагодував.

- Ну, тепер же напої мене, а то я твоїх дітей поїм.

- Не їж, Лисику, я тебе напою.

Дрозд горює, Дрозд нудьгує, як би йому Лиса напоїти. Далі надумав та й каже Лисові:

- Ходімо зо мною!

Вийшли з лісу знов на ту саму польову доріжку.

- Лягай тут у жито,- каже Дрозд Лисові,- а я буду міркувати, чим тебе напоїти.

Бачить Дрозд, а доріжкою чоловік їде, бочку води везе капусту поливати. Підлетів Дрозд, сів коневі на голову та й клює.

- А тю! - крикнув чоловік та й замахнувся на Дрозда батогом. Дрозд пурхнув, а чоловік луснув батогом коня по голові. Мов нічого й не було, сів собі Дрозд на другого коня та й клює його в голову. Знов замахнувся чоловік і знов луснув коня по голові. Розлютився чоловік на Дрозда. «От капосна пташина! - думає собі.- І чого вона прив'язалася!» Дрозд тим часом сів на бочку з водою та й клює собі.

«Чекай же ти»,- думає чоловік та несподівано як вихопить ручицю з воза, як лусне по бочці! Дрозда не вцілив, а бочка від важкого удару похитнулася та й гепнула з воза на землю, і вся вода з неї вилилася та й потекла здоровою річкою по дорозі. Вискочив Лис із жита, напився доволі, а чоловік, проклинаючи Дрозда, взяв порожню бочку й поїхав додому.

Сидить Дрозд на дереві та й в'є собі гніздо, аж тут зирк, а Лис знов під деревом.

- Дрозде, Дрозде, вивів ти мене з ями?

- Вивів.

- Нагодував ти мене?

- Нагодував.

- Напоїв ти мене?

- Напоїв.

- Ну, а тепер посміши ти мене, а то я, їй-богу, твоїх дітей живцем поїм.

- Не їж, Лисику, я тебе посмішу.

Горює Дрозд, нудьгує Дрозд, як би йому Лиса посмішити, а далі каже:

- Ходімо зо мною.

Вийшли з лісу знов на польову доріжку, Лис засів у житі та й жде. Аж ось їде дорогою той самий чоловік, що їхав з водою: сам сидить спереду, а ззаду сидить його синок з паличкою в руці. Підлетів Дрозд, сів на плече чоловікові та й клює.

- Ой, тату,- каже хлопець,- на вас птах сидить! Не ворушіться, я його вб'ю.

Ще старий не встиг гаразд розслухати, що син каже, а хлопець як замахне паличкою - лусь батька по плечу! Дрозд тільки фуркнув, а за хвилину сів на друге плече чоловікові. Знов розмахнувся хлопець і ще дужче влучив батька по плечу.

- Ой, сину, що це ти робиш? - крикнув батько.

- Цитьте, тату! Якась пташка все сідає на ваші плечі, я її повинен зловити.

- То лови, а не бий! - з болю кричить батько.

Політав, політав Дрозд та й сів старому на голову та й клює його солом'яний бриль, немов тут йому й місце. Махнув хлопець долонею, щоб його спіймати,- фуркнув Дрозд. Сів удруге, знов хлопець на нього намірився рукою - знову даремно.

«Чекай же ти, бісова птиця! Вже я тебе почастую!» - подумав хлопець. І коли Дрозд утретє сів на батькову голову, він, не тямлячи гаразд, що робить, як замахне палицею, як трісне старого по голові, аж тому світ замакітрився. Дрозд фуркнув і полетів собі геть. А Лис, сидячи в житі, дивився на це все і аж за живіт держався зо сміху над Дроздовими штуками. Бачить Дрозд, що Лис такий радий, і вільніше зітхнув.

«Ну,- думає,- тепер, мабуть, дасть мені спокій, не буде моїм дітям загрожувати».

Та ледве він знову взявся мостити своє гніздо, аж зирк, Лис уже знов під деревом.

- Дрозде, Дрозде,- мовить Лис,- вивів ти мене з ями?

- Вивів.

- Нагодував ти мене?

- Нагодував.

- Напоїв ти мене?

- Напоїв.

- Розсмішив ти мене?

- Розсмішив.

- Ну, а тепер ще мене настраши, бо інакше я твоїх дітей поїм.

• 1/2
• Следующая