Boa Constrictor - Франко Иван Яковлевич - Страница 9
- Предыдущая
- 9/19
- Следующая
"По зиску утрати надiйся", сховав би грошики в безпечне мiсце та й зачав сяк-так жити процентами. Але Герман був не з таких. Боротьба задля крейцара, задля гульдена, а то i сотнi гульденiв, боротьба завзята, тяжка i ненастанна, розгарячила його. Вiн шукав другого поля, на котрiм би мiг сейчас стати до бею з новими противниками. Таке поле ежє iснувало, а iснувало воно не де, а в Бориславi.
Доме, знаменитий прусський капiталiст, котрому наша Галичина майже в кождiй галузi промислу винна перший товчок, проїжджаючи раз через Дрогобич, звернув увагу надивну мазь, котру жиди в коновках розносили на продаж селянам по ринку. Переконавшись, що се нафта, занечищена земляними i другими мiнеральними примiтками, сiп забажав побачити те мiсце, де добувають ту мазь. Йому сейчас вказали бориславськi мочари. Селяни розповiли йому, як вона пiдходить наверх води, як випалює траву i всяку ростиннiсть, - а деякi заговорили навiть про пiдземних заклятих бойовникiв, котрих перегнила кров випливає наверх. Доме, практичний чоловiк, розумiється, небагато там зважав на такi казки, але швидко покмiтив, що нафтовi жили мусять бути неглибоко, коли нафта сама пiдходить догори, i що мусять вони бути неабиякi багатi. Вiн поїхав до Борислава, звидiв мiсцевiсть i рiшив сейчас зачати першу пробу. У кiлькох бiднiших вiн позакупляв за безцiнок частки поля i, нанявши бориславських-таки парубкiв, почав копати вузенькi "дучки". По трьох-чотирьох сажнях показалася нафта. Доме трiумфував. Вiн швидко кинувся будувати дестилярнi, почав радитися з ученими iнженерами та гутниками. А тим часом збоку натягла iнша хмара, котра швидко затемнила його надiї.
В околицi рознеслася вiсть помiж всiми маєтнiшими або i бажаючими швидко доробитися - про Домсову нахiдку i про "чистий iнтерес", який з того дасться зробити. Всi, а особливо жиди, лавою поперли в Борислав, хто з готовими грiшми, а хто i так, на щастя. Почалася боротьба, якої досi не бачила Галичина. Слизький, влiзливий елемент жидiвський, мов вода пiд час повенi, вдирався у всi закутини, всi шпарки, немов тисячi хробакiв, i показувався всюди, де його нiхто й не надiявся. Докладне знання простого люду, умiлiсть використувати його, ошукувати в дрiбницях на кождiм кроцi - надавали жидам велику перевагу над нiмецькими капiталiстами i всякими фаховими людьми. Доме не мiг видержати їх конкуренцiї i хоть не перестав держатися в Бориславi, однако дiло не приносило такої користi, якої надiявся. Тiльки жиди зi своїм "рабiвницьким господарюванням" могли удержатися. Вони не зважали на нi на що, щоби тiльки добути "кип'ячку". Закопи роблено вузькi, огороджувано хворостом, вентиляцiя зразу була дуже мiзерна, нiяких приписiв безпеченства на здоров'я не заховувано, - тисячi i тисячi робiтникiв гибли за марний зиск, а жиди збивали тисячi i мiльйони. Вони i один другому не пропускали. Де один добув нафту, другий копав ту ж побiч нього, брав глибше, пiдкопувався пiд тамтого. Уряд не мiг собi з тим дати ради, бо довгий час не було в Бориславi майже нiякого урядового контролю, майже нiякого надзору над публiчним безпеченством. Всiлякого роду проступки, а то i страшнi справки були дуже звичайнi. Село Борислав поволi щезало в тiм непрослiдимiм хаосi, мов пiна на водi. Давнi, побитi боївники встали з могил, а встаючи, розвалили село, котре виросло було над ними!
Герман Гольдкремер був один з перших спекулянтiв, що злетiли на Борислав, мов хижi ворони на падло. Незадовго у нього були вже три ями з "матками", с. є. з головними нафтовими жилами. Герман став напруго багачем. Досi вiн тiльки боровся, - тепер став безпечно на ноги. Капiтал плив йому сам до рук. Але ще довгий час не покидала його тота гарячка, з якою колись взявся до першої спекуляцiї. Довго ще вiн цiлими днями лiтав по Бориславi, заглядав вiд ями до ями, сварився, кричав, штуркав робiтникiв, - одним словом, як говорили рiпники, "квапився, немов завтра вже мали его нести на окопище". Вiн зразу немов сам не вiрив свому щастю, боявся, що ось-ось воно розслизнеться, розвiється, мов дим. Не раз вечорами вiн заглядував в тiснi темнi горла ям, i дрож пробiгала по його тiлi. Вiн пригадував собi своє либацьке життя, пригадував собi селянськi оповiдання про людську кров в землi, про поганих "песьоглавцiв", що живi лежать в могилах i ждуть, поки хто їх не випустить на свiт. Йому ставало страшно. Його забобонна фантазiя рисувала йому почварнi образи, йому причувалися навiть в снi стогнання, котрi нiби добуваються з ям серед пiтьми i мертвої тишi. Але такi хвилi, не то рефлйксiї, не то мускулярного змучення i успокоения, були дуже рiдкi. Гарячкова дiяльнiсть затопляла Германа, вiн був немов слiпий, немов сновида, що пiд проводом невидимзї сили ступає понад пропасть i тим тiльки щасливо переходить над нею, що не бачить нiчого коло себе. Так само не бачив Герман в своїй гарячцi деяких важних речей, котрi вiдтак тим дужче дали йому почутися. Передовсiм вiн не бачив того, як розвивалося за тi лiта його родинне життя. У нього родився один син, Готлiб, але Германовi нiколи було уважати (впрочiм, нi умiння анi спосiбностi до того в нього не було), як розвивається, пiд якими влiяннями рзсте його син. Вiн знав тiльки то, що на четвертiм роцi вiку малий Готлiб почав учитися вiд звичайного, трохи поряднiше одiтого бсльфсра гсбрсйської мови i письма св[ятого], а на шостiм роцi пiшов до "нiмецької" школи в Дрогобичi. Знав також i то (учителi частенько йому о тiм говорили), що Готлiб дуже тупа голова i плохо учиться. Але розважити докладнiше над тим всiм вiн не мiг i не мав коли, тому-то i збував все грiшми, - платив добре учителям, що "пiдучували" його Го'глiба приватно, дома, платив вино та цукри оо. василiанам, пiд котрих зарядом була школа, - i Готлiб поволi, з тяжкою бiдою iшов з класу до класу.
Та недовго ж тяглося образования Готлiба. Скiнчивши четвертий нормальний, вiн навiдрiз об'явив вiтцю, щоделi "мучитися в тiй проклятiй школi" не думає. Отець спершу зачудувався, далi розлютився i почав грозити, а видячи, що все то не помагає, пристав на жадання сина i дав його до склепу на науку торгової практики. Там пробував Готлiб i досi. Сцена з сином по скiнченнi нормалок перший раз створила очi батьковi, розгарячкованому грошовими спекуляцiями. Вiн побачив, що його син, попри всiм лiнивствi, попри всiй оспалостi, близькiй до iдiотизму, вмiє бути таким упертим, таким завзятим, що йому аж страшно стало. Довгi часи стояла Германовi перед очима маленька, груба, буцмата фiгурка його сина з низьким чолом, щетинистим, вгору стирчачим волоссям, з грубими, посинiлими зi злостi губами, з маленькими сiрими очима, в котрих палала така тупа завзятiсть, така злоба i лютiсть, якої вiн досi нiколи не бачив у дитини. З затисненими кулаками i з страшним криком Готлiб кидався на нього, сам не знаючи чого. Напад лютостi небагато рiзнився у нього вiд нападу епiлепсiї.
Але спекуляцiйна гарячка Германа тодi ще зовсiм була не устала. Готлiб успокоївся, поставивши на своїм, хоть з лиця його, - ее Герман аж тепер побачив, - нiколи не сходила понура упертiсть iдiота, котра знов часом напруго переходила в безмисну, iдiотичну веселiсть. Друге, що Гермай вiдтепер мав час розважити на своїм сину, - се була жадоба грошей, - нi, жадоба розкидання їх. Вiн купував рiзнi забавки i тут-таки псував та товк їх, книжок, бувало, на курс у нього переводилося бiльше копи, одежа щезала на нiм, мов на огнi, - одним словом, Готлiб вiдмалу перемiнювався поволi в якогось кобольда, в якогось духа-мучителя, котрому все на завадi, все в дорозi i котрий все старається змести i знищити, до чого тiльки може руку приложити. Стiни в його покої повнi були дiр, виверчених в мурi ножиками, а тут-таки, в тих дiрах, виднiлися ще поламанi вiстря ножикiв. Слуги i служницi мали з ним iсте пекло: нiколи не дав їм спокiйно перейти попри себе, щобнешвякнути батогом, не вдарити каменем, не бризнути болотом. Герман, котрий дуже рiдко бував дома i котрого Готлiб впочатках трохи боявся, не знав або мало знав о тiм; аж сцена вищезгадана створила йому очi. Та й тодi вiн над тим так багато не застановлявся. "От дитина, - погадав собi, - звiсна рiч, живе, вразливе". Вiн успокоївся, вiддавши його до склепу свого знакомого, блаватного купця Менкеса. Та недовго тривав його спокiй. Син i тут не переставав бути тим, чим зробила його напiв природа, а напiв виховання матерi, i дуже часто Германовi приходилося слухати жалоб других суб'єктiв, ато i самого принципала, дуже часто приходилося йому сплачувати значнi суми за шкоди, яких понаробляв його син в рiзних мiсцях.
- Предыдущая
- 9/19
- Следующая
