Серця трьох - Лондон Джек - Страница 22

• Предыдущая
• 22/76
• Следующая

— Ви образили мене, — обуреним тоном заявив капітан Трефезен. — Ви мене покалічили! Ніхто не має права бити підданого короля Георга — хай благословить його Бог! — без відшкодування грішми.

Почувши цю відверту вимогу шантажиста, Генрі ледве не кинувся на нього. Але Френк примирливо поклав руку йому на плече і стримав його. Упоравшись із собою, Генрі вдав добродушний сміх, дістав з кишені два золотих по десять доларів і, немов ці гроші палили його, ткнув їх у руку капітану Трефезену.

— Дешево відбувся, — не стримавшись, пробурмотів він.

— Нічого, ціна цілком пристойна, — запевнив його капітан. — Двадцять доларів за розбиту голову цілком пристойна ціпа. Тепер, сер, я до ваших послуг. Ви, безумовно, джентльмен. За таку суму можете будь-коли дати мені у вухо.

— І мені, сер, мені теж! — підлесливо підхихикуючи, додав Персіваль, негр із Кінгстона. — За такі гроші, сер, можете відлупцювати мене в будь-який час. І взагалі можете лупити щоразу, коли матимете зайві гроші…

На цьому все урвалося, бо упередзорець на щоглі закричав:

— Дим! У нас за кормою пароплав!

За годину всі вже знали, що це за дим і що він означає, тому що буксир “Долорес” помітно наганяв “Анжеліку”, яка знову потрапила в смугу штилю. Тепер зі шхуни, відокремлюваної від буксира півмильною відстанню, уже можна було розгледіти в бінокль його маленьку передню палубу, переповнену озброєними людьми. І Генрі, і Френк відразу впізнали серед них начальника поліції та кількох жандармів.

Ніздрі старого Енріко Солано тремтіли — він зі своїми чотирма сипами, які відправилися з ним у цю експедицію, на кормі готувався до бою. Леонсія, що краялася коханням до Генрі і до Френка, була поглинена власними переживаннями, хоч і не давала взнаки: вона сміялася разом з усіма над жалюгідним суденцем і разом з усіма раділа пориву вітру, що нахилив “Анжеліку” на лівий борт так, що поручні ледве не торкнулися води, і погнав її зі швидкістю дев’ять вузлів.

Проте погода і вітер були цього ранку мінливі. Лагуна то брижила хвилями, то знову ставала гладенькою, як скло.

— На жаль, мушу повідомити вам, сер, що нам не втекти від них, — заявив капітан Трефезен Френку. — Коли б вітер не вщухав, сер, ми б утекли. Але він увесь час змінюється і щоразу меншає. Нас несе прямо на берег. Ми загнані в глухий кут, сер, тепер нам не втекти.

Генрі опустив бінокль, крізь який він вивчав берег, і подивився на Френка.

— Нумо кажи! — вигукнув Френк. — Відразу видно: ти щось придумав. Маєш якийсь план? Говори!

— Ген отам два острівці, названі Тигровими, — взявся викладати свій план Генрі. — Вони охороняють вузький вхід Ель Тигру до бухти Юкатан. І повірте, зуби в цього тигра не гірші, ніж у справжнього. Проходи поміж острівцями і берегом настільки мілкі, що пройти може лише той, хто знає усі вигини фарватеру, а я їх знаю. Правда, протока Ель Тигру досить глибока, але така вузька, що в ній не повернути судно. Шхуна може ввійти в неї лише тоді, коли вітер буде з корми або з траверзу. Зараз вітер сприяє нам, і ми проскочимо. Але це тільки половина мого плану…

— А якщо вітер зміниться або ущухне, сер: адже приплив і відлив у бухті буває такий, що хвилі горами ходять, це мені вже добре відомо, — моя красуня шхуна розіб’ється об скелі! — запротестував капітан Трефезен.

— Якщо це трапиться, я сплачу тобі повну її вартість, — коротко запевнив його Френк і, не звертаючи більше на нього уваги, повернувся до Генрі: — Але в чому полягає друга половина твого плану?

— Навіть соромно сказати тобі, — розсміявся Генрі. — Але це викличе стільки прокльонів іспанською мовою, скільки не чула лагуна Чирикви відтоді, як старий сер Генрі пограбував Сан-Антоніо і Бокас-дель-Торо. Зараз побачиш.

Леонсія, блиснувши очима, заплескала в долоні і вигукнула:

— Це має бути щось незвичайне, Генрі! Я бачу. Ну, скажіть же хоча б мені!

Відвівши Леонсію убік і підтримуючи її за талію, тому що палуба вельми хиталася, Генрі зашепотів їй щось на вухо. Френк, аби приховати неспокій, навів бінокль на своїх переслідувачів. Капітан Трефезен лукаво посміхнувся й багатозначно перезирнувся із жовтолицим матросом.

— Ось що, шкіпере, — сказав Генрі, підходячи до нього. — Ми зараз саме біля входу до Ель Тигру. Берися за штурвал і спрямуй наше судію в протоку. Крім того — і pronto! — щоб мені принесли сюди бухту півдюймового старого м’якого троса, побільше мотузків і вітрильних ниток, ящик із пивом з комори, кавник і п’ятигалоновий бідон, з якого ми учора ввечері вилили рештки гасу.

— Але я мушу звернути вашу увагу, сер, на те, що цей канат коштує чималих грошей, — зауважив капітан Трефезен, коли Генрі взявся щось майструвати з принесених йому речей.

— Тобі за це заплатять, — заспокоїв його Френк.

— І кавник теж майже новий.

— І за нього тобі заплатять.

Капітан зітхнув і скорився, але, побачивши як Генрі, що відкорковує пляшки й виливає їх вміст у шпігати^[20], знову глибоко зітхнув.

— Будь ласка, сер, — заблагав Персіваль, — якщо вже вам так треба вилити це пиво, то лийте його ліпше мені в глотку.

Матроси миттю накинулися на смачний напій і незабаром склали до ніг Генрі порожні пляшки. Він знову заткнув їх пробками і почав прив’язувати до каната на відстані шести футів одну від одної. Потім відрізав від каната кілька шматків — сажнів зо два завдовжки — і прив’язав їх між пляшками, щоб вони служили своєрідними буйками. Сюди ж він прикріпив кавник і дві бляшанки з-під кави. До одного кінця каната Генрі прикріпив бідон з-під гасу, а до другого — ящик з-під пива і поглянув на Френка.

— О, я вгадав, що ти затіяв, ще п’ять хвилин тому, — розсміявся Френк. — Ель Тигру, очевидно, і справді надто вузька: інакше буксир міг би обійти твою пастку.

— Ель Тигру саме такої ширини, — була відповідь. — Є місце, де прохід між мілинами не досягає і сорока футів. Якщо капітан спрямує свій буксир повз наш капкан, він наткнеться на мілину. Але його люди в такому разі убрід доберуться до берега. А тепер треба віднести це спорядження на корму і приготуватися до спуску у воду. Ти стань на правому борті, а я на лівому, і коли я крикну — кидай ящик за. борт якнайдалі.

Хоча вітер трохи вщух, “Анжеліка” все ж робила п’ять вузлів, але “Долорес”, що робила шість вузлів, почала наздоганяти її. Коли з “Долорес” заговорили рушниці, капітан під керівництвом Генрі і Френка спорудив на кормі невисоку барикаду з мішків із картоплею і цибулею, старих вітрил та прядив’яних бухт. Низько схилившись за цим прикриттям, стерновий продовжував вести шхуну. Леонсія відмовилася спуститися вниз, але коли стрілянина посилилася, вона, поступаючись наполяганням рідних, заховалася за каютою. Матроси теж поховалися, а старий Солано та його сини з корми обстрілювали буксир.

Генрі і Френк зайняли намічені позиції й, чекаючи, поки “Анжеліка” наблизиться до найвужчого місця Ель Тигру, теж стріляли.

— Вітаю вас, сер, — сказав капітан Трефезен Френку. (Індіанська кров спонукала його час від часу підводити голову і визирати через поручні, тоді як негритянська примушувала лежати ниць, прилипнувши до палуби.) — Адже це сам капітан Росаро веде судно. А зараз він так підстрибнув і схопився за руку, що можна не сумніватися: ви акуратно прошили її кулею. Цей капітан Росаро надзвичайно запальний hombre^[21], сер. Мені здається, я звідси чую його лайку.

— Приготуйся, Френку, зараз подам сигнал, — сказав Генрі, кладучи рушницю і пильно вдивляючись у низькі береги. — Ми майже на місці. Не квапся, чекай сигналу і, коли я скажу “три”, — кидай.

Буксир був усього ярдів за двісті від них, коли Генрі подав сигнал. Він і Френк випросталися і за командою “три!” кинули свої кіпці. Ящик з-під пива і бідон з-під гасу упали в море, потягнувши за собою канат із прив’язаними до нього банками, бляшанками і пляшками.

Генрі й Френк настільки захопилися своєю витівкою, що продовжували стояти, спостерігаючи, як розтягується на спіненій воді їхня пастка. Залп із буксира “Долорес” змусив їх впасти на палубу, а коли вони визирнули через поручні, ніс буксира вже піді м’яв під себе канат із буйками. За хвилину вони побачили, як судно сповільнило хід і зупинилося.

• Предыдущая
• 22/76
• Следующая