Тайна вечеря - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 27

• Предыдущая
• 27/42
• Следующая

Розалія розчепірила довгі, випещені пальці з темно-червоними нігтями, радісно засміялася.

— Такого в мене ще не було… — визнала. Галина подумала трохи й сказала:

— Тільки для тебе, Розочко… Зробимо педикюр…

— Що-що?

— Не знаєш, що таке педикюр? Те ж саме, — вказала на пучки, — але на ногах.

— Як це? Ну, що ти!..

Галина ще раз з задоволенням усвідомила свою вищість:

— Темна ти ще, Розочко. Справжні дами на Заході без педикюру не обходяться.

— Але ж соромно. Я ще ні в кого не бачила…

— Ти що, босоніж по вулиці швендятимеш? А тут, вдома, роззуєшся, Іван побачить — помре.

— Може й померти, — цілком серйозно згодилася Розалія. — Він ще неотесаний.

— Ось ти його й виховуватимеш.

— Справді?

— У жінки все має бути красиве.

— Але ж не прийнято…

— Комусь треба починати. Однак не хвилюйся, не ти перша, жінки в нас уже пробують… А в Москві модниці суцільно педикюрені… — відчайдушно збрехала Галина.

Посилання на московських модниць остаточно переконало Розалію.

— Давай… — згодилась.

Потім вона лежала на тахті, задерши ноги, й щасливо сміялася.

Похилитала справді стрункими ніжками, поворушила пальцями з червоними нігтями, вигукнула:

— А я ще чомусь сумнівалася! Яка неймовірна краса! Хіба можна ховати таку красу?

— Ось і погуляй босоніж Хрещатиком, — порадила Галина.

— Шкода, — зітхнула Розалія, — Хрещатиком не можна… А от на пляжі… Завтра ж їду на Труханів острів.

Дізнавшись про арешт Онищенка, Сокирко не на жарт злякався. Біс його зна, як поведеться Онищенко на слідстві: почне топити всіх, розповість про відвідини Сокирка й звільнення Романюка, дізнаються, хто насправді писав у газеті нарис…

А хто?.. Син ворога народу й сам запеклий ворог… Уранці Жадов розповів, як поводився Антон, цей ворожий вигодованець, під час арешту батька. Про його висловлювання написав доповідну сержант Федюк, і є наказ наркома посадити й Онищенка-молодшого.

Обміркувавши ситуацію, Сокирко дійшов висновку, що треба йому самому негайно засудити колишнього заступника наркома, якому вдалося пролізти до міцно згуртованих чекістських лав. А відвідував він Онищенка тому, що давно запідозрив його у зраді й хотів вивідати справжні плани підступного ворога. Щоправда, Іван відчував хисткість та непевність цих аргументів, але сподівався на прихильність Кушніра, хоча й знав: той може приязно посміхнутися йому, а через чверть години переповість розмову самому наркомові, виставивши свого нового заступника у найгіршому світлі…

Єдина надія: Кушніру це не дуже вигідно. Адже сам кілька днів тому висунув Сокирка в свої заступники: казав про нього усілякі гарні слова й підтримував на всіх рівнях. Виходить — помилився, а таких помилок в їхній установі не дарують.

Кушнір подивився на Сокирка приязно й руку потиснув міцно.

— Чув новину? — запитав. — Хто міг подумати, що Онищенко таким виявиться! Наказ на арешт із самої Москви.

— Сволота, — скривився Сокирко, — я відчував його гниле нутро давно…

Тепер настав час, щоб розповісти Кушніру про зустрічі з Онищенком, та майор сказав таке, що Іван прикусив язика:

— Тобі й карти в руки. Вестимеш слідство у справі Онищенка та його сина. Годилося б мені самому, проте не виходить. Я погодив це питання з наркомом, і він покладається на тебе.

Іван вийшов із кабінету Кушніра з відчуттям, що десь на небі в нього є персональний заступник. Головне тепер, не зволікаючи ані дня, відправити Онищенка під трибунал. І цього недолугого Антона… Брудна свиня, вліз йому в душу, нарис у газету настрочив, ось які підлі методи використовують вороги народу.

Від цієї думки до Івана повернувся гарний настрій: що не кажи, життя чудове — основне, більше не припускатися таких помилок, зважувати на все й ставити тільки на справжню козирну карту.

А чи не робить він нині фатальну помилку, одружуючись з Розалією?

Цей здогад штрикнув боляче, й Сокирко, давши наказ, щоб принесли справи Онищенків, поринув у роздуми.

Звичайно, старий Дорфман робить нечисті гроші… Якась плямка може впасти й на нього. Проте він читав десь, що один дуже мудрий француз сказав: гроші не пахнуть… Гроші зроблять його й так непогане життя ще приємнішим… Однак чи зможе він в разі потреби, по-перше, захистити Дорфмана; по-друге, якщо цей варіант не пройде, швидко й без наслідків відкректися від нього і відмитися?..

Зрештою, вирішив, навряд чи Дорфмана хтось зможе звинуватити у ворожих діях — там єврейська компанія, а вони собі цього не дозволяють. Інша справа, коли за

Юхима Маркевича випадково зачепиться міліція… Проте на міліцію можна завжди гримнути, насваритися пальцем. Мовляв, не лізьте не в свою справу, туманно натякнути: Дорфман — людина держбезпеки, діє за їхніми завданнями, й чіпати його не можна…

Вирішивши так, Сокирко посвітлішав обличчям: тепер у його руках велика влада — слово, натяк, і всі затуляють роти, всім мов заціпило. Отже, можна одружуватися. Тим паче що нині й розлучитися не проблема: якщо старий Дорфман не виправдає сподівань — до побачення, пристойні варіанти в нього завжди знайдуться. До речі, слід поїхати у відрядження до Москви, розвідати, що робиться в союзному Наркоматі, встановити корисні контакти. Москва — не Київ, там перспектив для зростання вдесятеро більше.

Принесли справи Онищенків. Дві звичайні картонні течки. У першій лист колишнього співробітника ДПУ про те, що Онищенко у розмові з ним нешанобливо відгукувався про товариша Сталіна та інших членів Політбюро, натякав, що вбивство Кірова було вигідне кремлівському керівництву, й готував замах на Генерального секретаря ЦК ВКП(б). Для цього кілька разів їздив до Москви начебто в службових справах, сам же вивчав маршрут машини товариша Сталіна з дачі в Кремль, вербував спільників і готував зброю.

Що ж, потер руки Сокирко, цього достатньо, щоб підвести Онищенка під розстріл. Бажано одержати Онищенкове визнання, а там простіш простого. Особлива нарада навіть не слухатиме Онищенка: у них нема ані часу, ані бажання розбиратися з контрою — розстріл, і крапка.

У другій течці лежала доповідна сержанта Федюка. Молодець сержант, подумав Сокирко, слід буде влаштувати йому ставку віч-на-віч з молодим пронозою, так і подумав: «молодим пронозою», навіть гірше, негідником Антоном Онищенком, цього цілком вистачить, щоб цей журналіст одержав років десять ув’язнення у північних таборах. У крайньому разі, взяти свідчення у Жадова. Лейтенант підтвердить усе, йому нема сенсу заперечувати, до того ж висловлювання молодика чули конвоїри. Вистачить тижня, щоб закрити і цю справу.

Усвідомивши це, Сокирко усміхнувся мало не щасливо й розпорядився привести до нього колишнього заступника наркома. Мав хвилин десять, щоб настроїтися на розмову, можливо, програти її в уяві, виробити лінію поведінки. Мабуть, Онищенко заперечуватиме всі звинувачення. Колишній заступник наркома з так званої старої гвардії — впертий, як віслюк. Дехто вважає: пройшов вогонь і воду, царську каторгу й заслання, мовляв, загартований, і ніщо не зможе зламати його волі. Але ж і ми не ликом шиті, жандарми з вами панькалися, дозволяли перестукуватися в камерах, від жандармів можна було втекти, передавали вам в буханках ножовки, повідомлення з волі, усе це ми знаємо, жандармські прорахунки взяті до уваги, у нашій внутрішній в’язниці не подаси сигнал перестукуванням, день і ніч наглядачі через хвилину — дві заглядають у вічко, а гратів, які можна перепиляти, просто нема — суцільні бетонні стіни…

Сокирко не сумнівався, що донос на Онищенка липовий. По-перше, трохи знав свого начальника: тих годин, що спілкувалися, було досить, щоб зрозуміти характер заступника наркома. Людина справді віддана революції — шаблею за хоробрість задурно не нагороджували, — така людина не може піти проти свого сумління, тим паче зрадити. Та й сам донос, як на те пішло, викликає тільки сміх, їхати до Москви, щоб встановити маршрут машин товариша Сталіна? Та хто не знає цих маршрутів? Мабуть, і московським хлопчакам відомий шлях урядових автомобілів з Кунцева до Кремля, а коли проїжджає машина товариша Сталіна, вживають особливих засобів перестороги. До того ж їздить вождь у броньованому автомобілі, від кузова якого кулі відскакують, мов горох від стінки…

• Предыдущая
• 27/42
• Следующая