Сліди СС - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 40

• Предыдущая
• 40/105
• Следующая

Штайнбауер кивнув.

— Я наказав кинути їх туди, бо не мав іншого виходу. Дорога в гори була забита автомашинами, а ваші солдати висіли в нас на хвості…

— Недавно на озері працювала експедиція. Здається, її організував журнал «Штерн»?

— Ці журналісти пхають свого носа куди не слід… — буркнув Штайнбауер. — Нам довелося пережити кілька неприємних днів. Там на дні валяються ящики з документами, про які краще й не згадувати. На щастя, вони підняли контейнери з фальшивими фунтами стерлінгів і, поки ми встигли вжити заходів, дістали лише один ящик з архівами управління імперської безпеки. Ці документи так і не були опубліковані, хоча в декого руки свербіли зробити це.

— Видавець «Штерна» — ваша людина? — поцікавився Ангель.

— Не зовсім. Ми використали інші засоби…

— Такі? — зареготав Грейт, піднявши кулак.

— Там, поблизу від Зальцбурга, — повернувся до нього Штайнбауер, — живе один чоловік. Він роз'яснив начальникові експедиції, що дехто може не дожити до кінця місяця.

— І той повірив?

— Мусив, — нахмурився Штайнбауер. — Багато їх було, ласих до чужого… І де вони? Хетель нагадав про кілька випадків. Можна втонути чи зірватися зі скелі…

— Хетель? — раптом пожвавішав Ангель. — Штурмбанфюрер СС Вольфганг Хетель?

— Ви знаєте його? — насторожився Штайнбауер.

— Ні, але чув… Багато чув…

— Зараз Хетель зробився вчителем. Парадокс… Вольфганг Хетель — і виховання шибеників… Я дав йому гроші, і він, коли його нарешті випустили з тюрми, відкрив під Зальцбургом приватну школу. Поблизу від озера Топліц. З того часу жодна із спроб понишпорити на дні озера не кінчалася вдало…

— Чому ж ви не доручили йому?.. — почав Грейт, Штайнбауер зрозумів його з півслова:

— Я знаю Хетеля, мабуть, краще, ніж він знає сам себе. Він має величезні зв'язки серед членів нашої організації і, можливо, спробував би сам знайти ключ до шифрів. Це — одна з причин, чому ви поїдете до Австрії вдвох. Вам, полковнику, пальця в рот не клади, та й гер Ангель — стріляний птах. Хетеля ви використовуватимете, але довіряти йому не слід. Втім, у нас ще буде багато часу, щоб обговорити деталі. Відпочивайте, панове, і ні про що не думайте. Чесно кажучи, я б сам з задоволенням зайнявся цією справою, та не маю права ризикувати. Ще й особливі прикмети, — доторкнувся до шрама на щоці. — Та й взагалі… мене багато хто знає…

Останні слова він вимовив без хвалькуватості, — Грейт зрозумів, що Штайнбауер звик до своєї слави, можливо, вона почала навіть обтяжувати його. Він переконався в цьому наступної хвилини, коли Ангель, в якому все ще жив колишній підлеглий Штайнбауера, не втримався, щоб не запитати:

— По-моєму, Хетель допомагав вам під час угорської операції? Тоді ви ще раз довели, що були найхоробрішою людиною рейху!

Штайнбауер посміхнувся якось кисло.

— Е-е, молодість…

Справді, тепер він не пішов би на такі авантюри ні за які гроші. В житті є стільки гарного, — коли, звичайно, розумітися на цьому, — що й десята частина того риску, якого він колись припускався, не окупить найгучнішої слави. І зрештою, що таке слава? Все забувається, і він сам бачив всесвітньовідомих осіб, котрі зараз ледь животіють. Але все ж згадка Ангеля про угорську операцію не була неприємною.

Штайнбауер тиснув руки гостям, щось говорив їм, а сам не міг не думати про ті далекі дні…

… Він стояв, виструнчившись перед фюрером, а той казав, трохи схиливши набік голову і примружившись:

— На випадок, коли регент порушить свої союзницькі обов'язки, ви підготуєте захоплення міської фортеці.

Щоб полегшити виконання завдання, я дам вам письмовий наказ з широкими повноваженнями.

І справді, через годину, коли Штайнбауер залишив ставку, в його кишені лежав документ, надрукований на бланку із грифом «Фюрер і рейхсканцлер».

Під золотою свастикою з орлом було зазначено:

Що ж відбулося в ставці фюрера і чому Штайнбауер одержав такі широкі повноваження?

Минав сорок четвертий рік. У серпні, після розгрому Яссько-Кишинівського угруповання гітлерівців, Румунія оголосила війну Німеччині. На початку серпня відбулося народне повстання в Болгарії, і вона також відпала від гітлерівського блоку. Через кілька днів запросила перемир'я Фінляндія. Тільки угорський уряд, очолюваний диктатором Хорті, продовжував виконувати свої союзницькі зобов'язання.

Радянські дивізії вже стояли поблизу кордонів Угорщини. В країні наростав рух опору: угорський народ не міг простити регенту — 76-річному Міклошу Хорті того, що він у березні 1944 року покликав німецьких окупантів. Служба безпеки, а також уповноважений Гітлера п Угорщині бригадефюрер СС Едмунд Веземайєр боялися, що під впливом подій Хорті може піти стежкою румунів. Становищу в Угорщині й була /присвячена нарада у фюрера, и якій взяли участь Гіммлер, Ріббентроп, Кейтель і Йодль, нарада, після котрої Штайнбауер і одержав карт-бланш від фюрера.

Він їхав в Угорщину для організації державного перевороту, в результаті якого до влади повинна була прийти фашистська партія «Схрещені стріли», очолювана вірним підручним фюрера Ференцом Салаші.

Ще з Берліна Штайнбауер подзвонив своєму старому знайомому (колись у Відні працювали разом в органах служби безпеки) Вольфгангу Хетелю.

Штурмбанфюрер СС Хетель займав високу посаду начальника служби безпеки району Балкан і Італії з штаб-квартирою в Будапешті і останнім часом спрямовував головну свою увагу на розгром руху опору в Угорщині

Штайнбауер і Хетель розуміли один одного з півслова і швидко домовилися. Вже через день три есесівських батальйони Штайнбауера стояли на околицях угорської столиці, а сам він із документами на ім'я доктора Вольфа розгулював будапештськими вулицями.

Два дні, проведені Штайнбауером в угорській столиці, не минули марно, хоч він і вважав здійснене дитячими іграшками — його підлеглі звикли виконувати значно складніші завдання.

Тоді йшов холодний дощ. Перехожі підняли коміри, щуляться від пронизливого вітру. Коли біля готелю «Ритц» зупинився приземкуватий автомобіль із прапорцем, ніхто навіть не озирнувся, і генерал Бакаї, комендант Будапешта, сміливо відчинив дверцята.

До парадного входу готелю залишилося кілька кроків, коли генералові заступили дорогу. Бакаї невдоволено поморщився й хотів відсторонити нахабу, як раптом побачив спрямоване на нього з-під плаща дуло автомата. Відступив на крок, та наткнувся спиною на крицю іншого автомата.

Хтось ввічливо взяв його під руку, запропонувавши:

— Прошу вас, генерале, на хвилинку. Тільки обережно, стрілятимемо без попередження…

Бакаї безпорадно озирнувся, встиг ще побачити ад'ютанта в оточенні людей у цивільному, та його вже підштовхували до машини, що зупинилася за кілька метрів від його власної.

Через кілька годин, уночі, в квартирі командуючого угорської дунайської флотилії, флігель-ад'ютанта Хорті Коломана Харді пролунав дзвінок. Хтось мовив упевнено:

— Пану генерал-лейтенанту термінове повідомлення від пана регента!

Слуга повірив, і Харді також був заарештований.

Уранці, не дивлячись на туман, з військового аеродрому піднявся «юнкере» — генерали Бакаї і Харді мали приємну можливість порозмовляти, поки їх кидало в літаку на шляху до Берліна…

… Штайнбауер глянув на годинника. Залишалося ще досить часу, та раптом штурмбанфюрер занетерпеливився і, перестрибуючи через калюжі, попрямував до сірого «опель-адмірала», що чекав на нього за рогом. Чомусь зробилося тривожно, наказав їхати до Хетеля, та передумав і подзвонив йому з автоматної будки.

Хетель відповідав упевнено — підтвердив, що все йде так, як і задумано, та почуття тривоги не зникало, і Штайнбауер зв'язався ще з командиром свого першого батальйону. Той сам підняв трубку. Пізнавши голос штурмбанфюрера, доповів:

• Предыдущая
• 40/105
• Следующая