Фальшивий талісман - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 19
- Предыдущая
- 19/49
- Следующая
— Куди?
— Не придурюйся. Я радистка й не підведу.
— Це точно — не підведеш…
— Отож, — зраділа Ніна, — я всюди з тобою: куди ти, туди і я.
Дівчина палко поцілувала його й прошепотіла:
— Зроби так, щоб нас закинули разом.
— Для чого?
— Усе може трапитись… Ти мені одразу сподобався, і там, у наших…
— Що ти верзеш?
— Німцям уже кінець, бачиш, відступають і відступають. Прийдуть наші сюди, що робитимемо? А там матимемо шанс…
Іполитов хотів відповісти, що є ще союзники на Заході, кожній розвідці потрібні кмітливі, хоробрі й сильні люди, та ще й з їхнім досвідом… Але вчасно втримався, відштовхнув Ніну й заперечив гнівно:
— Ти що, з глузду з’їхала? Як можна?
— Бо я хочу жити, і у нас з тобою єдиний вихід…
— Єдиний вихід — вірно служити великій Німеччині! — зірвався на пафос Іполитов.
— Дослужишся…
— Дурепо! — здавалося, Іполитов зараз ударить Ніну по щоці. Заніс навіть руку, та опанував себе. Все-таки агент гестапо, і на всяк випадок не треба крайнощів. — Дурепо нещасна! Ти знаєш, що таке вермахт? То помовч, а я бачив німців у ділі. Успіхи більшовиків тимчасові, німці ніколи не підпустять їх навіть до кордонів рейху, і ми мусимо докласти всіх зусиль, щоб сприяти нашій перемозі.
— А що я кажу, — закліпала Ніна довгими нафарбованими віями, — я також кажу… Забудь, що я верзла…
І він забув… Але не зовсім: вранці, коли вони з Крауссом сідали в машину, переповів усю розмову з Ніною. Нехай знають, що він до кінця відданий рейху, а цю шльондру, котра може зрадити будь-якої миті, слід негайно покарати.
Краусс кивав у відповідь, погоджуючись, але без ентузіазму, а Іполитов непомітно потер руки й задрімав, приткнувшись у куток “опель-адмірала”. Ця ніч все-таки виснажила його, дрімав і прокидався, коли автомобіль круто повертав, легка усмішка торкалася його губів — думав: могли б підсунути значно гіршу, а такої жінки, як Ніна, не мав давно. От чортиця: все знає і все вміє…
9
Полковник Карий помацав пучками щоку, з відразою відчувши жорсткість щетини. Зовсім закрутився, не було часу й поголитися, а голився полковник щодня, бо чорна щетина Є нього відростала одразу, а Карий вважав, що мужчина мусить бути завжди підтягнутим.
Минала друга година ночі, слід було спати, полковник уважно подивився на втомлені обличчя майора Бобрьонка й капітана Толкунова й мовив:
— Отже, ми про все домовились. О сьомій годині навколо базару будуть встановлені пости, ми візьмемо його в кільце, і в разі чого допомога завжди забезпечена вам. Олексюка доставляємо у провулок за школою, звідти він іде сам.
— Так точно, товаришу полковник! — Толкунов аж витягнувся на стільці: полюбляв висловлюватися чітко, як і належить за статутом.
Полковник утомлено махнув рукою, не схвалюючи статутну точність Толкунова, прискіпливо обдивився капітана. Видно, огляд задовольнив його: приношена гімнастерка надавала Толкунову вигляду ротного запасного полку. Але полковник все-таки зауважив:
— Дуже прошу вас, капітане, близько не підходити до Олексюка. Тримайтеся віддалік, ближче буде майор у цивільному, а втім, ми про все вже домовились, ідіть, можете чотири години поспати, навіть більше… — Він не уточнив скільки, та й хто рахує години відпочинку контррозвідників — не лягай хоч тиждень, а шпигуна затримай.
— Я покладаюся на вас, — закінчив полковник, проводжаючи офіцерів до дверей.
— Зробимо, Вадиме Федотовичу, — зовсім по-домашньому пообіцяв Бобрьонок.
У глибині душі Бобрьонок не вірив, що агенти шукатимуть Олексюка. Старший групи міг обійтися н без нього, а в таких випадках не ризикують — для чого їм без крайньої потреби потикатися на базар?
Але все могло статися, і контррозвідники не мали права не використати цей шанс.
…Базар вирував на великій, з дерев’яними ятками, площі. Збоку стояло кілька возів, запряжених шкапами, на яких не накинули оком німці, тітки продавали курей, правили за них, мабуть, бозна-що, городянки лише мацали курей, роздмухували пір’я, намагаючись побачити жовтий пташиний жир.
Олексюк, як і домовилися, проминув вози й заглибився всередину базару, де продавали з рук всілякий мотлох, від, старого, латаного й перелатаного до зовсім пристойних, але старомодних драпових пальт і вузьких, у смужку штанів.
Проте тепер носили широкі, за тридцять сантиметрів. Моряк, котрий бозна-як потрапив до цього поліського містечка, підмітав пилюгу з бруківки надзвичайно розкішним кльошем; нарешті знайшов, що потрібно: попід ятками простягнулися дерев’яні ряди, на яких ковельські тітки виставили каструлі з різним їдлом — пропонували тут і смачний український борщ, і печеню з картоплею, і вареники з сиром.
Моряк, подумавши трохи, зсунув безкозирку на потилицю і рішуче попростував до величезної каструлі з борщем. Він мав рацію — навіть до Бобрьонка долинув апетитний запах борщу, вранішні бутерброди видалися майорові тепер такими негодящнми й несмачними, що мало не піддався спокусі, але не мав права відволікатися на щось стороннє і тільки краєм ока, дивився, як морячок метелить борщ з великої миски.
Олексюк ішов, трохи накульгуючи, плечем розсуваючи натовп, звичайний, трохи втомлений піхотний лейтенант, який повертається після госпіталю до своєї частини, і, безперечно, ні в кого й думки не могло виникнути, що ця сіра й нічим не примітна людина вчилася в німецькій шпигунсько-диверсійній школі, відмінно володіє зброєю і може дати відсіч навіть високому, на півголови вищому за всіх присутніх на базарі верланеві, що закутав плечі жіночою спідньою сорочкою, а в руках тримав кілька шматків господарського мила.
Верлань голосно розхвалював своє мило. Бобрьонок подумав, то іншим разом він би обов’язково перевірив у нього документи, та нараз побачив, що в хлопця порожній лівий рукав, і не осудив його: ще не пристосувався до життя з однією рукою, пенсії з нинішніми цінами вистачає лише на кілька мисок борщу, і, певно, рахує кожний карбованець, який одержує за мило. Правда, навіть і цей карбованець офіційною мовою називається спекуляцією, але тільки в запеклих законників, — без базару тепер не проживеш.
На краю базару Бобрьонок побачив військовий кашкет і одразу насторожився. Кашкет повільно просувався до Олексюка, майор не міг побачити обличчя військового й погони, але, судячи з описів агента, той міг бути старшим групи Гороховим — здається, чорнявий, точно, чорнявий, он потилицю видно, мало не циган.
Циган розминувся з Олексюком, не зупинившись, але Бобрьонок міг дати голову на відсіч, що вони бачили один одного, можливо, обмінялися поглядами, може, Олексюк подав Циганові якийсь таємний знак, вони могли умовитися — коли щось негаразд, насупитися, тримати правицю в кишені, торкнутися носа, закусити губу — хіба мало можна вигадати умовних знаків?
А Циган ніби нагадує Горохова…
Майор підійшов до низького й лисуватого чоловіка, котрий продавав солдатську білизну, поцікавився, скільки коштує, а очима вказав на Цигана, той збагнув одразу, грубо висмикнув у Бобрьонка не зовсім нову сорочку, навіть пригримнув:
— Не хочеш — не купуй! Бачиш, який перебірливий: не нова… Міцна, носити її ще й носити… Де нову візьмеш?
Він зник у натовпі, буцім розчинився, а майор тепер був спокійний: Цигана затримають, перевірять документи і в будь-якому випадку доставлять в комендатуру. Якщо не винен, вибачаться, — що ж, такий суворий закон воєнного часу, й кожен мусить розуміти це.
Олексюк дійшов до краю базару, випив води в хлопчика, який торгував нею просто з відра: набрав у криниці за сотню метрів від базару й брав за кварту копійки. Олексюку на всяк випадок були видані дрібні гроші — він кинув хлопчикові карбованця, той схопив пожадливо й заховав до кишені, а Бобрьонок подумав, як негативно може вплинути на дитину така комерція: привчить хитрувати, в усьому шукати вигоду… А може, хлопчик на зароблені копійки з’їсть хоч тарілку супу?
Бобрьонок побачив, як круто повернувся Толкунов. Майор простежив за поглядом Толкунова й помітив двох військових, що наближалися до базару. Парканчик навколо нього був низенький, рідкий, і Бобрьонок луже добре бачив, як військові перетинали вулицю. Йшли важко, втомлено, передній із сидором за плечима — звідси не можна було розгледіти, скільки зірочок на погонах, але що зірочки, миттєва справа — зняти чи додати, головне — документи, а в тому, що ворожі агенти мають запасний комплект документів, майор не сумнівався.
- Предыдущая
- 19/49
- Следующая
