Побачити Алькор - Ешкилев Владимир - Страница 34

• Предыдущая
• 34/60
• Следующая

— Буде набагато гірше, якщо чорний маг заволодіє Машиною. Він слугує демонам. Ніхто не знає його задумів і амбіцій.

— Не можна примножувати зло, дорогий брате, — зауважив Джордж. — Через зло не можна побудувати нічого доброго. Не треба вбивати того чорного мага. Тим більше що в цьому немає потреби.

— Немає потреби? Поясніть, дорогі брати, що ви маєте на увазі.

— Я буду розповідати, — сказав Девід, а Джордж кивнув. — Як ти напевне знаєш, брате, Генератори Долі, які у вас чомусь називають Машинами Проклять, створили наші попередники, що жили на землях теперішньої Іспанії в кінці темних століть. Метою їх створення було покращання долі тих братів, що потерпали від фатального невезіння, анафем Церкви і відьмацької роботи. Таких братів тоді було багато, і страждання їхні були невимовними. Світ тоді був жорстоким, брати потерпали від гонінь, а чаклуни творили зло на догоду розбещеним і зарозумілим правителям. Жити в тому світі було важко, тому попередники шукали розради у Королівському Мистецтві. Генератори були шедеврами Мистецтва, рідкісними речами з тих, що поєднують наш світ з іншими рівнями буття. Ті, хто створив Генератори, були великими провидцями і досконалими майстрами. Вони передбачили, що люди, спокушені владою, яку можуть давати Генератори, намагатимуться використати їх не за призначенням. Тому у Генератори були закладені, так би мовити, функційні обмежувачі…

— Запобіжники, — підказав Джордж.

— Так, брат має рацію, запобіжники. Вони спрацьовують при спробі перетворити Генератор на зброю. Понад шістдесят років тому у нас була подібна ситуація. Тоді Вашингтонським Генератором зацікавились люди з армійської розвідки. Хтось із хранителів був необережним у розмовах, а прослуховування урядовців в ім'я національної безпеки тоді стало модною справою. Люди з розвідки шантажували братів, погрожували їхнім близьким. Керівники Ордену спробували вплинути на них через братів в уряді і Сенаті, але від того стало ще гірше, на масонів упала підозра в антипатріотичному заколоті. Ситуація здавалася дуже поганою. Хранителі зібралися на нараду і вирішували, що ж їм робити. Тоді один мудрий майстер, ім'я якого ми пам'ятатимемо завжди, сказав братам-хранителям: «Віддайте їм Генератор». Брати дуже здивувались, але майстер сказав: «Усе передбачено, вони будуть безпорадні, немов мавпи, які вкрали ядерну бомбу». Брати послухались і передали Генератор розвідникам. А через тиждень ті самі люди привезли його назад і більше ніколи не згадували про нього. Кажуть, що в ті дні за дивних обставин загинуло кілька високопоставлених офіцерів і політиків.

— Форестол?[40]

— Ми не називаємо імен, дорогий брате. Це давня історія. Так само ми радимо вчинити і вам. Якщо чорний маг хоче отримати Генератор Долі, то нехай він його отримає.

— Але у вашому випадку Машину отримали військові профани. А досвідчений маг може обійти або відключити запобіжники.

— Тобто, — втрутився у розмову брат Джордж, — ти, дорогий брате, вважаєш, що Традиція Тага досягла таких височин, які перевищили вміння великих майстрів-масонів минулого?

— Я перебуваю в сумнівах. Пробачте мою недосконалість, брати.

— Не треба хвилюватись, брате, — заспокоїв брата Ігоря брат Девід. — Спеціалісти нашої військової розвідки теж не були повними ідіотами. Коли в них самих нічого не вийшло, вони запросили для дослідження Генератора чорного мага з Мексики. Він також залишив наш світ. Дехто з наших майстрів вважає, що світ залишило не лише його фізичне тіло. Генератори насправді дуже могутні, і всіх їхніх можливостей не знає ніхто із теперішніх знавців магії.

— Це дуже переконливий прецедент, дорогі брати, — сказав брат Ігор. — Справді переконливий. Дякую вам від імені всіх наших братів. Я передам Великому Командору вашу пораду.

Ближче до вечора в Космічної Мавпи підвищилася температура. Рани вона промила, але вони все одно боліли, пекли, не давали їй розслабитись і відпочити. Знеболююче не допомагало.

Вона чекала, що Вчитель пришле когось забрати іграшку, але години йшли і ніхто не приходив. У квартирі було тихо, лише гарчав порожній холодильник. Це гарчання нервувало її, і вона відключила агрегат.

Коли за вікном загусла літня темрява, Космічна Мавпа нарешті забулась у хворобливому сні. Спочатку їй наснився Вчитель, суворий і здатний відчути корені всіх подій. Вона знову була юною дівчиною. Малим зацькованим звіром. Затятою грішницею з отруєним ненавистю мозком. Кістлявою інтернатівською буровою[41], від якої всі чекали лише невдячності і руйнування. І тільки Вчитель побачив її присмеркову суть і визначив для неї життєвий напрям — шлях воїна. Він навчив її керувати тілом і направляти ненависть на те, що вже вичерпало терпіння богів. Вона просила його дати їй знання про бойову магію, але він їй відмовив.

Їй наснилась ніч, освітлена червоними лампами спальні мага. Вона знову просила навчити її Мистецтва Древніх. Уві сні, як і тої червоної ночі, вона перевершила себе, задовольняючи Вчителя в ліжку. Вона змушувала його знов і знов повставати з безсилля і оволодівати її тілом. І знов, як і тої ночі, ледь вона почала вимолювати в нього знання, як він ударив її. Ударив не сильно, майже байдуже. Так б'ють набридлу кішку. Космічна Мавпа на мить прокинулась, гаряча і мокра, машинально обмацала поранене плече і знову поринула в сон.

Тепер їй наснились ті, кого вона вбила. Вони стояли під стінами великої зали, складеної з цегли. Вони не дивились на неї, але давили на її відчуття самою своєю присутністю. Вона не могла відійти, не могла наказати їм забратися з цегляної зали. В цьому місці вона не була господинею. Потім до зали зайшов пес. Великий і чорний. Він пройшов уздовж шереги мертвих, немов щось винюхуючи. Пес здавався мирним, але Космічній Мавпі стало страшно. Вона звідкись знала, що цього пса поставлено охороняти велику і розгалужену таємницю, що пес безжальний і вправний, що втекти від нього не вдавалось ще нікому.

«Не чіпай мене, — звернулась вона до пса. — Я лише виконувала чужу волю».

Пес і далі не звертав на неї уваги. Він підійшов до хлопчика, якого вона допитувала, і довго дивився йому в обличчя. Можливо, вони розмовляли, але Космічній Мавпі не дано було почути їхню розмову. Можливо, хлопчик свідчив псові про неї, про те, як вона била його і погрожувала розпеченою праскою. Вона подумала: добре, що хлопчик злякався погроз і їй не довелося класти праску йому на живіт. Вона колись бачила, як розпечена праска пропалює живіт і як шкварчать під нею кишки. Так Вчитель при всіх стратив одного з учнів, який зазіхнув на дівчину з його гарему. Добре, що їй не довелося пропалювати живіт хлопчикові. «А що в тому доброго?» — запитав її голос Вчителя. І вона не знала, що йому відповісти.

Пес підійшов до жінки, яку вона пам'ятала погано. Вона застрелила її, не допитуючи. Тепер вона бачила, що жінка померла молодою, їй не було й тридцяти п'яти. Космічна Мавпа подумала, що жінка могла народити хлопчика зовсім юною. Бізнесмени часто одружуються з малолєтками. Жінка, так само як і хлопчик, щось мовчки свідчила собацюрі, а той слухав. Вуха його посіпувалися.

Після жінки настала черга спілкуватись із псом батькові хлопчика. На його обличчі залишились сліди від допиту: порізи і великий синець під правим оком. Біля батька пес затримався найдовше. Потім він потрюхав далі, вздовж цегляної стіни, безкінечної, як саме зло.

«Не я, — сказала вона навздогін псові. — Тобі потрібна не я». Але пса вже не було, лише мертві продовжували стояти, немов очікували господаря пса, який має вирішити їхню долю.

А потім вона відчула якусь загрозу і прокинулась. Її тренували просинатись у передчутті загрози, і мозок не підвів її навіть тепер, коли його виснажувала лихоманка. Вона почула, як хтось повільно відчиняє вхідні двері конспіративної квартири «три-одинадцять». Цей «хтось», подумала Космічна Мавпа, або нічого про неї не знає, або сильно ризикує.

• Предыдущая
• 34/60
• Следующая