Выбери любимый жанр

Жлобологія - Жолдак Богдан - Страница 23


Изменить размер шрифта:

23

Через протестантство пройшли не тільки сучасні протестантські народи, але й католицькі країни. Спосіб жорсткий, але дієвий.

Східні народи не мали досвіду Реформації, в нас еліти залишилися жлобами із часів Середньовіччя.

Українські заможні люди продовжують дбати про свою кишеню, а не про націю. Церковники теж не виняток, я дуже мало в нас зустрічав справді побожних священиків. Їхня релігійність значною мірою — елемент бізнесу, незалежно від віросповідання. Є, звісно, винятки, але йдеться про правило.

У політику люди все більше і більше йдуть для того, щоб забезпечити собі матеріальні привілеї, а не для того, щоб змінити на краще життя української нації.

Люди, які мають великі статки, йдуть у політику, щоби свої статки примножити, бо вони жлоби. З дерев’яною мордою. Хтось в «адідасі», інший «в Бріоні», хтось вийшов з бандитського середовища, а ще хтось із буцімто вишуканого, та насправді просто жлоб. І населення на це дивиться відповідно, тому що розглядати будь-яку кар’єрну драбину з прагматичною метою, задля власного збагачення — це по-жлобськи — і народ переймає такі методи. Повторюю, що це гіпотеза, не аксіома, роздуми вголос, але ця проблема, як я її бачу, лежить глибше, ніж може видатися на перший погляд.

Усі ми в школі вивчали теорію Дарвіна, нам пояснювали, що природний відбір відбувається в напрямку до кращого. Тобто будь-які пташки, звірята пристосовуються до природних умов, і популяція покращується. Але ж умови такі, що виживають лише гірші, виживають лише жлоби, а людина, яка має високий рівень культури, першою помирає в часи голоду. Виживає — жлоб у чекістській тужурці, який «стучіт» на свого сусіда, забирає в нього мішок із останнім зерном і дає приклад усім іншим: жлобом бути вигідно, можна досягти великого успіху, а бути порядним й етичним — шлях до вимирання. Нація досі продовжує жити саме так, і, на жаль, кінця-краю ще не видно.

Для того, щоби зміни нарешті сталися, нація повинна осмислити те, що відбувається.

Для того, щоб вилікувати хворобу, хворий спочатку має дізнатися правильний діагноз.

Міська культура

Мої спроби в агресивний спосіб запровадити сучасну міську культуру, поширити її в цій країні я не можу назвати позитивним досвідом. Вважаю, що українська культура рівноцінна з культурами інших націй, тож мусить мати все: як сільський фольклор, так і міську складову, тобто урбаністичну, модернову, те, чого нам не вистачало впродовж тривалого історичного часу. Спроби це прищеплювати йдуть повільно, як би хто не хотів, аби цей процес відбувався швидше. Та є, як є.

Нагадаю, те, що нам видається міською українською культурою, скажімо, в західному регіоні України, нею не було, бо до Другої світової війни там ситуація була подібною до Наддніпрянської. Про це зрідка говорять, та тоді на заході країни, де населення було польсько-єврейське, не було великої культури міста, а панували традиції, які вийшли з села. Я кажу про українців. І лише внаслідок катастрофи війни там змінився етнічний склад населення. Це не була винятково українська проблема, аналогічні ситуації виникли в Чехії, де міста були німецько-єврейські, а чехи залишилися на маргінесах культури, в Хорватії — італійські впливи. Можна сказати, що це проблема недержавних націй, яким бракувало міської складової в культурі. Це далося взнаки і в літературі, і в музиці, і в дуже багатьох культурних площинах.

Щодо статистичних показників. Я аналізував антології сучасної української літератури, починаючи з 80-ників включно, виокремив авторів, які народилися в селах, і починаючи з авторів 90-х, більшість літераторів народилася в місті. Це не варто називати обмежувальним критерієм, бо талант не можна впхати в місце народження, він не залежить від того, на якому хуторі чи в якому великому місті народився видатний письменник. Але однозначно, що міський елемент поширюється, і міських письменників справді багато, й авторів із міста дедалі більшає.

Місто входить у свої права, просто спроби давати різні зразки міської культури серед загалу ще не отримують не так схвалення, як розуміння. Тому якщо акції, які проводить наше мистецьке об’єднання «Остання Барикада», консервативні, то вони мають більшу популярність серед представників старшого покоління інтелігенції. Або навіть серед тих, хто живе в містах. Для прикладу, Всеукраїнський фестиваль вертепів в Івано-Франківську, який ми проводили 4 роки поспіль і де ми збирали вертепи з усієї України, отримує дуже позитивні відгуки, й площі в місті цілком заповнені. І коли тривають Шевченківські читання, вірші декламують політв’язні, музиканти, письменники, то теж лунають схвальні відгуки. Як тільки ми проводимо більш авангардові акції чи фестивалі, то реакція неоднозначна. Починаючи з фесту в Гуляйполі, коли на тачанках, переодягнені в костюми епохи Нестора Махна літератори й музиканти виступають українською мовою, бо це один із небагатьох засобів пропаганди української поезії, пісні на східно-південних теренах, то цей захід, на жаль, не викликає очікуваного розуміння серед молоді.

Культурний радикалізм

Коли ми здійснили в 2002-му році спробу видавати журнал «Молода Україна», радикальний — на 200 сторінок, то закінчилося тим, що видання заборонили, обвинуватили в пропаганді нецензурщини і порнографії... (Усміхається. — Упоряд.). Світ побачили 6 номерів. Недавно журналіст Чаленко витягнув на світ божий надруковану в ньому статтю «Хай живе суржик», що спричинило справжній ураган... Справа в тому, що на той час я просто заборонив коректорам вживати евфемізми й викреслювати кальку, суржик, лайку, жаргонізми, вульгаризми. Вважав, що для того, щоб конкурувати з російською культурною експансією, потрібно бути ще радикальнішими. І ми дозволяли собі створювати якісний інтелектуальний продукт і не тільки. Тексти були різнокаліберні, а поет Юрко Позаяк навіть перекладав для деяких випусків із хорватської літератури. Один тематичний номер, для прикладу, ми присвятили сексуальним вольностям. Ще інший випуск зрезонував на повну силу аж через 10 років, тільки зараз, а мова в ньому йшла про сепаратизм. Це була така тактика інтелектуальної провокації, а ще кожне число, коли виходило друком, то «завершувалося» літературно-музичним фестивалем. Попри побоювання наших опонентів, обходилися ці презентації без оргій (Сміється. — Упоряд.). Веду до того, що радикальні форми суспільної дискусії поки що не є прийнятними для цього суспільства, навіть мовою мистецтва. Тому скандальні акції «Останньої Барикади» не всі зрозуміли й адекватно на них не зреагували. Понад те, заповнення всіх лакун в нашій культурі не є зрозумілим для широкого загалу, та й до опонентів також треба ставитися з розумінням.

Бо з культурою авангарду ти не підеш у церкву, до старої бабусі — все має певні межі. У неї теж має бути право на життєвий і культурний простір, як і в тебе.

Очевидно, що кожен мусить дійти до усвідомлення: ти маєш право на розвиток, творчий — теж, але ні тобі ніхто не повинен нав’язувати своїх поглядів, ні ти не повинен нав’язувати свої іншим.

Мають бути площини для самореалізації різних культур, та вони не завжди перехрещуватимуться, і про це слід пам’ятати. У нас же хочуть побудувати моногенне середовище... При всьому тому інших способів й інструментів культурної експансії в мене нема.

Звісно, що держава повинна бути головним провідником української культури, та вона цього не робить. Але потенціал української нації все одно потрібно розвивати, цим у всі часи завжди займалися одиниці, жменька ентузіастів, які вірили в якусь ідею і таки втілювали її в життя. Ми теж багато заходів мусили провести, навіть якщо їх заборонили. Коли проводили мистецьку «Барикаду на Тузлі», то отримали сім формальних заборон: Кабмін України, Кабмін Криму, керівництво Прикордонних військ, Адміністрація Президента України, МВС України, СБУ, міськвиконком Керчі. Та фестиваль усе одно відбувся — завдяки ініціативним людям.

23
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Жолдак Богдан - Жлобологія Жлобологія
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело