Пригоди Шерлока Холмса. Том 3 - Дойл Артур Игнатиус Конан - Страница 91

• Предыдущая
• 91/106
• Следующая

— Так, так.

— Ваш приятель, що приїхав до мене, — забув його ім’я, — сказав, що ви заразились в Іст-Енді, серед моряків.

— Я тільки так можу це пояснити.

— І ви пишаєтеся своїм розумом, Холмсе? Вважаєте себе таким кмітливим, авжеж? Але нині вам зустрівся дехто кмітливіший. Поміркуйте-но, Холмсе. Чи не могли ви підхопити цю хворобу іншим чином?

— Я не можу думати. Голова тріскає. Допоможіть, заради Бога!

— Так, я допоможу вам. Допоможу зрозуміти, що сталось і як це сталось. Я хочу, щоб ви дізналися про це, перш ніж помрете.

— Дайте мені чого-небудь, щоб утамувати цей біль!

— Біль, кажете? Так, мої кулі теж верещали з болю. Схоже, мабуть, на судоми?

— Так, так, це судоми.

— Ну, то слухати мене вони вам не завадять. Слухайте! Ви не пригадуєте якогось незвичайного випадку якраз перед тим, коли захворіли?

— Ні, ні. Нічого.

— Подумайте ще.

— Я надто хворий, щоб думати.

— То я допоможу вам. Ви одержували що-небудь поштою?

— Поштою?

— Скриньку, наприклад?

— Я хворий, я помираю!

— Слухайте, Холмсе! — До мене долинув звук, ніби хворого трусили за плече, і я ледве всидів у своїй схованці. — Ви повинні вислухати мене. Ви мусите вислухати мене. Чи пам’ятаєте ви скриньку — скриньку зі слонової кістки? Її надіслали вам у середу. Ви відчинили її, пам’ятаєте?

— Так, так, я відчинив її. Там усередині була гостра пружина. Якийсь жарт...

— То був не жарт, як ви швидко переконалися. Нарікайте на себе, дурню. Хто просив вас ставати на моїй дорозі? Якби ви мене облишили, я б вас не займав.

— Згадав, — прохрипів Холмс. — Пружина! Я подряпав нею палець. Ось вона, ця скринька, на столі.

— Авжеж, це вона, Святим Юрієм присягаюсь! І зараз вона зникне в моїй кишені. Ви втратите свій останній доказ. Тепер ви знаєте правду, Холмсе, й можете померти, переконавшися, що я вас убив. Ви довідались надто багато про долю Віктора Севеджа, тож я примусив вас розділити її. Ви невдовзі помрете, Холмсе. А я посиджу тут і подивлюся, як ви помиратимете.

Холмсів голос стишився аж до незрозумілого шепоту.

— Що таке? — перепитав Сміт. — Відкрутити газ? У вас уже темніє в очах, еге ж? Гаразд, зараз відкручу, щоб краще вас бачити. — Він перейшов через кімнату, і в ній миттю спалахнуло яскраве світло. — Може, вам іще чогось треба, друже мій?

— Сірник і цигарку.

Я мало не скрикнув з подиву та радощів. Холмс говорив своїм природним голосом — трохи слабшим, щоправда, але тим самим, який я знав. Запала довга мовчанка, і я відчув, що Калвертон Сміт мовчки стоїть і приголомшено дивиться на мого друга.

— Що це означає? — пролунав нарешті сухий, різкий голос.

— Найкращий спосіб зіграти з успіхом роль — це вжитися в неї, — пояснив Холмс. — Присягаюся вам, що всі ці три дні я нічого не їв і не пив, аж поки ви не зробили ласку подати мені цю склянку води. Але найважче було без тютюну. А ось і цигарка! — Я почув, як тернули сірником. — Тепер мені набагато краще. Еге, еге! Я чую кроки друга!

Зі сходів справді долинули кроки, двері відчинились, і з’явився інспектор Мортон.

— Усе гаразд, заберіть його, — сказав Холмс.

Інспектор узявся до своєї звичної справи.

— Вас заарештовано за звинуваченням в убивстві Віктора Севеджа, — промовив він.

— Можете додати: і за спробу вбивства Шерлока Холмса, — зауважив мій друг, сміючись. — Щоб не турбувати хворого, інспекторе, містер Калвертон Сміт сам подав вам знак, запаливши газ. До речі, в правій кишені піджака заарештованого схована скринька, її треба вилучити. Дякую. З нею слід поводитись обережно. Вона ще стане в пригоді на суді.

Я почув звуки несподіваного шарпання й боротьби, що скінчилися ляскотом заліза й криком болю.

— Тільки нашкодите самі собі, — мовив інспектор. — Стійте спокійно, чуєте?

Клацнули наручники.

— То це пастка! — скрикнув високий, верескливий голос. — Це приведе на лаву підсудних вас, Холмсе, а не мене. Він попросив, щоб я приїхав і полікував його. Я зжалився над ним і приїхав. А тепер він твердитиме, що я сказав якусь там дурницю, яку він сам придумав, аби довести свої безглузді підозри. Брешіть, скільки хочете, Холмсе. Мої слова мають не меншу вагу за ваші.

— О Боже! — вигукнув Холмс. — Я зовсім забув про свідка. Любий мій Ватсоне, тисячу разів пробачте мені. Як я міг не звернути на вас уваги! Здається, немає потреби рекомендувати вам містера Калвертона Сміта, — адже, як я розумію, ви вже бачилися з ним сьогодні ввечері. У вас є внизу кеб, інспекторе? Я поїду слідом за вами, коли вдягнуся, бо можу стати в пригоді поліції.

— Ніколи ще я не хотів так їсти й пити, — сказав Холмс, освіжившися склянкою кларету й з’ївши кілька бісквітів у перервах між одяганням. — Хоча, як ви знаєте, мої звички непостійні, тож такі подвиги вдаються мені легше, ніж будь-кому іншому. Мені було вкрай потрібно переконати місіс Хадсон у тому, що я хворий, бо вона мала повідомити про це вас, а ви в свою чергу — Сміта. Адже ви не образилися, Ватсоне? Признайтеся, що вміння прикидатись не входить до числа ваших багатьох талантів, а якби ви знали мою таємницю, то ніколи не змогли б ублагати Сміта приїхати сюди, — а це було головним у моєму намірі. Знаючи його мстиву натуру, я був певен, що він приїде подивитися на справу своїх рук.

— Але ваш вигляд, Холмсе, ваше мертвотне обличчя?

— Три дні повного посту не прикрашають людину, Ватсоне. А все інше можна легко «вилікувати» губкою. З вазеліном на чолі, беладонною в очах, рум’янами на щоках і восковою корою на губах можна цілком справити враження, що ти хворий. Симуляція хвороб — це річ, якій я збираюся присвятити одну зі своїх розвідок. А оті уривчасті розмови про півкрони, устриці та всілякі інші речі непогано імітували марення...

— Але чому ви не дозволяли мені підходити до вас, якщо насправді ніякої хвороби не було?

— Ви ще й питаєте, любий мій Ватсоне! Гадаєте, я не ціную ваших медичних знань? Хіба міг я сподіватися, що ваш досвідчений погляд не помітить, що в смертельно хворого немає високої температури й пульсу? На відстані чотирьох ярдів я ще міг дурити вас. А якби це мені не вдалося, хто привіз би Сміта до моєї пастки? Ні, Ватсоне, не чіпайте цієї скриньки. Погляньте на неї збоку й ви побачите оте місце, звідки вискакує гостра, мов гадюче жало, пружинка, коли її відчиниш. Я думаю, що саме таким пристроєм і було вбито сердешного Севеджа, який стояв між цим чудовиськом і спадщиною. Адже ви знаєте, що я отримую найрізноманітнішу пошту, тож звик обережно поводитись з усіма посилками, які надходять до мене. Я розумів: переконавши Сміта в тому, що його намір справді вдався, я зможу витягти з нього зізнання. Все це я розіграв із старанністю справжнього актора. Дякую, Ватсоне, допоможіть-но мені вдягти пальто. Коли ми закінчимо справи в поліційній дільниці, нам не завадить заїхати до Сімпсона чогось попоїсти.

— Але чому турецькі? — спитав містер Шерлок Холмс, пильно оглядаючи мої черевики. Я саме вмостився в широкому плетеному кріслі, коли мої простягнені ноги розбурхали його невсипущу увагу.

— Ні, англійські, — дещо здивовано відповів я. — Я купив їх у Латімера, на Оксфорд-стріт.

Холмс усміхнувся, скрушно зітхнувши.

— Лазні! — пояснив він. — Лазні, а не черевики! Чому дорогі турецькі лазні, які розслаблюють, а не підбадьорлива гаряча ванна вдома?

— Останні два дні через отой ревматизм я почував себе як старий дід. А турецькі лазні — це саме те, що ми, лікарі, на такий випадок радимо, — свіжий струс, після якого немовби народжуєшся знову. До речі, Холмсе, — додав я, — звичайно ж, для людини, що звикла до логічних міркувань, зв’язок між моїми черевиками й турецькими лазнями помітний відразу, але я буду щиро вдячний вам, якщо ви все-таки розкриєте його мені.

• Предыдущая
• 91/106
• Следующая