Выбери любимый жанр

Пригоди Шерлока Холмса. Том 3 - Дойл Артур Игнатиус Конан - Страница 4


Изменить размер шрифта:

4

Наміри мого друга поволі з’ясувалися для мене. З цієї затишної схованки ми могли бачити тих, хто спостерігав за нами, й стежити за тими, хто чатував на нас. Тінь у вікні була принадою, а ми — мисливцями. Ми мовчки стояли разом у темряві, уважно розглядаючи постаті перехожих, що поспішали вулицею. Холмс не говорив ані слова й стояв як укопаний, але я відчував, що він дуже схвильований і його очі пильно стежать за людським потоком. Ніч була холодна й непогідна, рвучкий вітер віяв уздовж вулиці. Людей було багато, вони рухалися в різні боки, позатулявши обличчя комірами та шарфами. Зо два рази мені здалося, що повз будинок пройшла одна й та сама постать, а особливо підозрілими видалися двоє, які стовбичили, немовби ховаючись од вітру, в дверях навпроти. Я спробував привернути до них увагу свого друга, але він лише невдоволено щось буркнув у відповідь і знову почав розглядати вулицю. Часом він переступав з ноги на ногу чи тарабанив пальцями по стіні. Зрозуміло було, що чекати йому нелегко й що події розвиваються не так, як він сподівався. Нарешті, коли повернуло на північ і вулиця майже спорожніла, він почав походжати туди-сюди кімнатою в нестримному хвилюванні. Я щось хотів сказати йому, коли раптом поглянув на освітлене вікно й знову відчув не менше здивування, аніж першого разу. Схопивши Холмса за руку, я показав на вікно.

Тінь поворухнулася! — вигукнув я.

І справді, вона обернулася до нас уже не боком, а спиною.

Три роки, мабуть, не зробили Холмса ні лагіднішим, ні поблажливішим до людей, неповоротких розумом.

Атож, поворухнулася, — мовив він. — Невже я такий бовдур, Ватсоне, щоб посадити в кімнаті очевидне опудало й сподіватися піддурити найхитріших людей Європи? Ми сидимо в цій кімнаті вже дві години, й тим часом місіс Хадсон міняла положення цієї фігури вісім разів, тобто раз на чверть години. Вона підходить до неї так, щоб її власної тіні не було видно. Тихше! — Він раптом затамував подих і завмер.

У напівтемряві я побачив, як він обернувся до вікна й стоїть у напруженому очікуванні. Вулиця тепер була зовсім безлюдна. Ті двоє, можливо, ще стояли, причаївшися, в дверях, але я вже не міг їх бачити. Довкола нас панували мовчанка й морок, серед якого блищало лише жовте вікно з обрисами чорної тіні посередині. Серед цілковитого безгоміння я чув тихе Холмсове дихання, що виказувало ледве стримувану тривогу. Наступної миті він штовхнув мене до найтемнішого кутка кімнати і застережливо затулив мені рота рукою. Я відчув, як тремтять його пальці. Ніколи ще я не бачив свого друга таким схвильованим, а тим часом нічна вулиця перед нами й далі здавалася безлюдною й заціпенілою.

Раптом я почув те, що вже вловив його пильний слух. Якийсь тихий, приглушений звук долинув до мого вуха не з боку Бейкер-стріт, а з глибини того самого будинку, де ми сховалися. Відчинилися й зачинилися двері. За мить чиїсь обережні кроки залунали в коридорі — кроки, що намагалися бути нечутними, проте гучно відлунювали в порожньому будинку. Холмс притулився до стіни: я зробив так само, міцно стиснувши руків’я револьвера. Вдивляючись у темряву, я побачив невиразні обриси людської постаті, трохи темніші, аніж отвір дверей. Незнайомець із хвилину постояв, а потім став прокрадатися до кімнати. Його лиховісна постать була вже за три ярди від нас, і я напружив м’язи, щоб зустріти його напад, коли мені спало на думку, що він і гадки про нас не має. Мало не торкнувшись нас, він пробрався до вікна й надзвичайно обережно, без жодного звуку, підняв раму десь на півфута. Коли він нахилився до пройми, світло з вулиці, вже не заслонене брудною шибкою, впало на його збуджене обличчя. Його очі палали, мов зорі, а губи скривилися. То був підстаркуватий чоловік із тонким видовженим носом, високим лисуватим чолом та обвислими сивими вусами. Циліндр він відсунув на потилицю, а з-під розстебнутого пальта видніла сніжно-біла манишка. Його смагляве, похмуре обличчя було пооране глибокими зморшками. В руці він тримав щось схоже на ціпок, але коли поклав його на підлогу, почувся металевий дзенькіт. Потім він дістав з кишені якусь велику річ і кілька хвилин порався з нею, поки не пролунав гучний, гострий ляскіт пружини чи засувки. Стоячи навколішки, він нахилився вперед і всією своєю вагою наліг на якийсь важіль, після чого ми почули різкий, скреготливий звук, що теж скінчився гучним ляскотом. Тоді чоловік випроставсь, і я побачив, що він тримає рушницю з дивним, незграбним прикладом. Відімкнувши в рушниці замок, він щось засунув усередину й знову замкнув її. Потім, сівши навпочіпки, поклав дуло на підвіконня, і я побачив, як його довгі вуса нависли над рушницею, а очі спалахнули, шукаючи точки прицілу. Я почув тихе, полегшене зітхання, коли він притулив приклад до плеча: перед ним була чудова ціль, що вирізнялася на жовтому тлі. На хвилину він нерухомо застиг. Потім його палець натиснув гачок. Долинуло дивне, гучне дзижчання й тонкий, сріблястий брязкіт розбитого скла. Тієї ж миті Холмс стрибнув, як тигр, на спину стрільця й звалив його на підлогу. Але той одразу підхопивсь і з неймовірною силою вчепився Холмсові в горло; я вдарив нападника руків’ям револьвера по голові, і той знов упав. Я наліг на нього, а мій друг тим часом різко засюрчав у сюрчок. Із вулиці долинув тупіт людських ніг, і невдовзі два полісмени в уніформі й детектив у цивільному вбігли через парадні двері до будинку, а потім до кімнати.

Це ви, Лестрейде? — спитав Холмс.

Так, містере Холмсе. Я сам вирішив узятися за цю справу. Радий знову бачити вас у Лондоні, сер.

Гадаю, вам не зашкодить наша скромна неофіційна допомога. Три нерозкриті вбивства за рік — це забагато, Лестрейде. Але справу з таємницею Молсі ви вели не так уже й... тобто я хотів сказати, що ви вели її чудово.

Ми всі вже стояли на ногах, а наш полонений важко дихав у руках двох дужих констеблів. На вулиці почав збиратися натовп зівак. Холмс підійшов до вікна, зачинив його і спустив штору. Лестрейд засвітив дві свічки, а полісмени відслонили свої ліхтарі. Я нарешті зміг роздивитись як слід на нашого полоненого.

Він мав надзвичайно мужнє й водночас люте обличчя. Зі своїм чолом мудреця й щелепою розбійника він нагадував людину, однаково здатну як до добра, так і до зла. Але жорстокі блакитні очі під примруженими повіками, хижий яструбиний ніс та глибокі зморшки на чолі свідчили, що сама природа наділила його усіма прикметами злочинця. На мене та констеблів він не звертав уваги; очі його зупинилися на Холмсовому обличчі, на яке він дивився приголомшено й люто.

Ви диявол! — бурмотів він. — Хитрий, хитрий диявол!

О, полковнику! — мовив Холмс, поправляючи свій зім’ятий комір. — «По розлуці йде кохання», як співається в стародавній пісеньці. Здається, я ще не мав щасливої нагоди бачити вас після того, як ви востаннє вшанували мене своєю увагою, — тоді, коли я лежав у виїмці над Райхенбахським водоспадом.

Полковник досі поїдав очима мого друга, мов у нестямі.

Підступний, підступний диявол! — це все, що він зміг сказати.

Я ще не відрекомендував вас, — мовив Холмс. — Джентльмени, це полковник Себастьян Морен, колишній офіцер її величності Індійської армії та найкращий мисливець на тигрів, який лише з’являвся в наших східних володіннях. Сподіваюся, я не помилюся, полковнику, коли скажу, що за кількістю вбитих тигрів ви й досі не маєте рівних?

Розлючений полковник нічого не відповів, лише далі дивився на мого друга. Своїми дикими очима й настовбурченими вусами він сам нагадував справжнісінького тигра.

Дивно, що моя простенька вигадка змогла ошукати такого бувалого мисливця, як ви, — мовив Холмс. — Ви маєте добре знати її. Хіба не ви прив’язували під деревом козеня й засідали з рушницею в кущах, очікуючи, коли принада привабить тигра? Цей порожній будинок — моє дерево, а ви — мій тигр. Вам, напевно, доводилося брати з собою помічників, якщо раптом з’явиться кілька тигрів чи, боронь Боже, ви самі не поцілите. Ці джентльмени, — він показав на нас, — мої помічники. Порівняння дуже вдале.

4
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело