Выбери любимый жанр

Дві Вежі - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 45


Изменить размер шрифта:

45

«Дурень ти, дурень! — вилаяв Пін сам себе. — Лихо хочеш накликати? Відклади цю штуку, щоб їй провалитись у болото! — Всі жижки йому тремтіли, він не міг ні піти геть, ні повернути викрадену кулю. — Нічого не вийде. Так я можу розбудити старого. Треба зачекати, оговтатись. А поки що подивлюсь хоч краєчком ока, тільки не тут…»

Пін повернувся до свого лігвиська, присів під кущем, підібгав коліна та поклав на них кулю; так хлопець-ласун тікає з повною мискою подалі, щоб ні з ким не ділитись. Глибоко зітхнувши, Пін розгорнув плащ. Повітря навкруги одразу ж загустіло й застигло. Спершу куля залишалась темною, тільки місячне світло грало на гладеньких боках. Потім в глибині затремтів та почав розгорятись маленький вогник. Це жевріюче, дедалі яскравіше багрове ядро притягало погляд — не відірватись… Невдовзі вся куля вже палала всередині, і Пінові примарилось, що вона почала обертатися, а може, це іскри вихором крутились там. Потім все згасло Пін скрикнув, смикнувся, але випростатись вже не міг; скорчившись в три погибелі, він ще міцніше стиснув кулю обома руками. Вуста його безпомічно ворушились, потім вирвався слабкий, придушений стогін, він упустив кулю та впав горілиць.

Почувши шум, пр'имчались вартові і негайно підняли на ноги весь табір.

— Ось він, викрадач! — скричав Гандальф і поспіхом накинув плащ на темну, тиху кулю. — Що ж ти витворив, Піне! Цього ще нам бракувало…

Похмурий та стурбований, він схилився над непритомним гобітом, взяв за руку, прислухався до подиху, потім [175] поклав долоню на чоло. Гобіт зітхнув, зойкнув, присів та з подивом вирячився на товаришів, що оточили його, на їхні збентежені, синювато-бліді у місячному сяйві обличчя.

— Не для тебе, Сарумане! — проказав він якимось неживим голосом, відсахнувшись від Гандальфа. — Я пришлю по нього. Ти збагнув? Повтори…

Він рвонувся, намагаючись скочити та втекти. Гандальф притримав його ласкаво, але владно:

— Куди? Стій, Перегріне Тук!

Пін здригнувся та осів на землю, несвідомо чіпляючись за руку мага.

— Гандальф! Вибач мені, вибач!

— Що вибачати? Спершу розкажи, що ти, власне, накоїв?

— Я взяв… взяв кульку… та глянув на неї,- затинаючись, вимовив Пін. — Я там побачив… таке страшне. Хотів утекти й не зміг. А він прийшов та почав питати. Питати без слів… подивиться на мене, і я чую, і… і більше нічого не пам'ятаю.

— Не ухиляйся, — суворо сказав Гандальф. — Що ти бачив та що казав?

Пін помружився, потер руками скроні. Всі дивились на нього, один Меррі, не витримавши, відвернувся. Але обличчя Гандальфа не пом'якшало.

— Говори! — наказав він.

Пін почав тихо й невпевнено, але мало-помалу слова його зазвучали виразніше та голосніше.

— Темне небо, високі мури та маленькі зірки. Все дуже далеке й давнє, але виразне. Потім зірки замигтіли, їх заступили якісь крилаті чудовиська. Велетні, мабуть, хоча в кулі вони здавались не більше летючої миші. Їх було дев'ятеро. Один полетів раптом просто на мене, він виростав щомиті, в нього такі жахливі… Ні, ні! Не можу!.. Ну, думаю, ось зараз вилетить з кулі, а він просто щез, і тоді з'явився ТОЙ та звернувся до мене… «Ти повернувся? Чому не з'являвся так довго?» Я не відповів. Він знову спитав: «Хто ти?» Я не хотів казати, але він напирав, натискав, мені стало боляче, і я сказав: «Гобіт». Тут він злорадо так зареготав, немов ножем порснув. Я спробував вирватись. Але він сказав: «Стривай. Ми незабаром побачимось. Скажи Саруманові, що іграшка не для нього. Я невдовзі пришлю [176] по неї. Зрозумів? Повториш йому все до слова!» І так вп'явся очима… Ні, ні! Далі нічого не пам'ятаю…

— Дивись мені у вічі, - звелів Гандальф.

Пін слухняно підніс голову. Маг довго вдивлявся, потім по обличчю його промайнула слабка тінь посмішки. Він м'яко опустив руку на голову Піна.

— Все гаразд. Можеш більше нічого не казати. Ти не дуже постраждав. У тобі нема обману, чого я побоювався. Вплив був зовсім недовгим. Пін такий — де не посій, то там і вродить: і потрапив у пастку, й виплутався! Хтось мудріший за тебе вийшов би з такої халепи скаліченим… Але будь обачний! Ти, а з тобою і всі ми врятувались завдяки щасливому випадку, як звичайно кажуть. Вдруге на талан не покладайся. Якби ТОЙ захотів тебе допитати, ти б йому все виказав та згубив би всіх нас, можеш не сумніватись! Він не став занадто натискати, тому що розраховує незабаром одержати тебе цілком, а вже у Чорному Замку з тебе всі відомості витягли б… Не трусись. Хто втрутиться у справи чародіїв, не обереться клопоту. Гаразд, заспокойся. Я тобі вибачаю. Не хнюп носа — найстрашнішого ми уникнули…

Він взяв Піна на руки та переніс на постіль з папороті. Меррі допоміг йому лягти і сам сів поряд.

— Лежи, відпочивай, а якщо зможеш, засни, — сказав Гандальф. — А якщо знов руки засверблять — скажи негайно мені. Від цього можна вилікувати. І у будь-якому разі, мій дорогий гобіте, не підкладай мені під лікоть твердих каменюк!

Роханці та троє Хранителів ще стояли навколо Саруманової кулі, стурбовані і здивовані.

— Небезпека підкралась з такого боку, звідки її ніхто не очікував, — сказав Гандальф, повернувшись до них. — Ми були на волосину від краху.

— Що з Піном? — спитав Арагорн.

— Думаю, все обійдеться. ТОЙ дивився на нього недовго, та й взагалі гобіти — на подив стійкий народ. Спогади швидко зітруться, навіть занадто швидко. Не відмов мені в послузі, Арагорне, візьми на себе зберігання цієї кулі. Не хочу приховувати, ця річ небезпечна.

— Не для всіх, — сказав Арагорн. — Дехто має на неї безперечне право: куля ця, без сумніву, не що інше, як [177] палатір Еленділа, який королі Гондору доручили охоронцям Ортханка. Мій час наближається… Я візьму палантір та буду зберігати.

Гандальф підняв кулю, старанно загорнув і подав Арагорнові з низьким уклоном, що всіх здивувало:

— Прийми його, лицарю Білого Дерева — як задаток тих скарбів, котрі будуть тобі повернені. Але якщо дозволиш дати тобі пораду, прошу: не користуйся ним, принаймні найближчим часом. Будь обачний!

— А чи бував я коли-небудь нетерплячим та необачним протягом всіх цих довгих років чекання та приготувань?

— Постарайся не спіткнутись на останньому кроці, - сказав Гандальф. — Бережи таємницю. І всіх вас, друзі, прошу про те ж саме. Ніхто, а перш за все Пін, не повинен знати, де куля. Це моя провина, недодивився я в Ізенгарді: не можна було дозволяти гобітові брати його в руки, та ще й заглядати — спокуса може повернутись. Але я був зайнятий Саруманом і не відразу збагнув, що за подарунок підніс нам Гадючий Язик… Зате зараз я знаю це цілком точно.

— Поза будь-яким сумнівом, — сказав Арагорн. — Нарешті з'ясувалось, як Саруман підтримував зв'язок з Мордором. Багато чого тепер стане зрозумілим.

— Яка велика міць у наших ворогів і які великі їхні помилки! — вигукнув Теоден. — Втім, є старе прислів'я: злоба, мов змія, від своєї ж отрути гине.

— Авжеж, так буває, - кивнув Гандальф. — А сьогодні нам особливо пощастило. Витівка гобіта врятувала мене від непоправної помилки: адже я збирався сам випробувати кристал, з'ясувати, для чого він служить. І відкрився б Ворогу! А я поки що до цього не готовий — та й чи буду повністю готовий коли-небудь? Навіть якщо б мені вистачило сили вирватись, Око побачило б мене, а це — кінець… Він не повинен нічого знати про мене, поки не настане час.

— Чи він ще не настав? — спитав Арагорн.

— Все поки що невизначено, але вже ненадовго, і нам треба скористатися цим. Ворог, без сумніву, вважає, що палантір ще в Ортханку. Звідки йому знати правду? Значить, він впевнений, що гобіт в полоні й Саруман примусив його дивитись у кулю, щоб помучити. Голос та вигляд гобіта закарбувався у його пам'яті, тепер він чекає, коли виконають його накази. Доки він дізнається про свою [178] помилку, ми мусимо поспішити. Зволікати більше не можна. Я негайно візьму Перегріна та піду з ним, щоб він тут не страждав марно.

— А ми розділимось, — сказав Теоден. — При мені залишаться Еомер та дюжина вершників, усіх інших віддаю у розпорядження Арагорна, нехай сам вирішить, куди їх вести.

45
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело