Зневажаючи закон - Кристи Агата - Страница 40

• Предыдущая
• 40/70
• Следующая

— Поганий вечір, — погодився Трент. — А якби тобі ще мої турботи…

Дермот злякався, що Трент наміряється звіряти йому свої таємниці. Тільки не це! Що завгодно, тільки не це.

— Ну, бувай, — кинув він квапливо. — Я додому.

— Гм, додому? А як щодо погрози духів під час сеансу?

— Я ризикую. На добраніч, Джеку.

Дермот мешкав недалеко і, відчуваючи потребу подихати прохолодним нічним повітрям, щоб остудити збуджений мозок, пішов пішки. Відімкнувши двері, він зайшов до квартири, ввімкнув у спальні світло й відразу ж, удруге за цей вечір, відчув, що перед ним спалахнув червоний сигнал. Небезпека! Відчуття загрози було таке сильне, що витіснило з його свідомості навіть Клер. Небезпека! Він у небезпеці! Саме в цю хвилину й у цій кімнаті. Марно Дермот намагався посміятися з себе і забути про страх. Можливо, його намагання були не досить рішучі. Адже червоний сигнал остеріг його своєчасно, і це давало йому змогу уникнути лиха. Все ж таки трохи підсміюючись над своєю забобонністю, він обережно обійшов квартиру, — чи не сховався де якийсь зловмисник, — але нічого не виявив. Його слуга, Мілсон, уже пішов, і в квартирі нікого не було.

Повернувшись до спальні, Дермот повільно роздягся. Відчуття небезпеки залишалося таким же гострим, як і раніше. Він підійшов до комода взяти носовичок і раптом став як укопаний. Посеред шухляди здіймався незнайомий горбок — видимо щось тверде. Тремтячими пальцями Дермот відкинув носовички і дістав те, що було під ними, — револьвер якогось невідомого йому зразка. Вкрай здивований, Дермот уважно оглянув револьвер і зрозумів лише, що з нього недавно було зроблено постріл і покладено його до шухляди тільки сьогодні ввечері. Вія був певен, що коли вдягався до обіду, револьвера там не було.

Тільки-но Дермот хотів покласти зброю назад до шухляди, як пролунав дзвінок у двері, що все дзеленчав і дзеленчав — дуже гучно в тиші порожньої квартири. Хто міг прийти в такий час? На це запитання була лише одна — підсвідома — відповідь: «Небезпека!.. Небезпека!.. Небезпека!..»

Скоряючись цілком підсвідомому інстинкту, Дермот вимкнув світло, накинув пальто, що лежало на стільці, й відчинив двері. На ґанку стояли двоє чоловіків, а позаду них Дермот помітив третього в голубій уніформі. Полісмен!

— Містер Уест? — запитав старший із двох.

Дермотові здалося, що минула вічність, перш ніж він відповів. Насправді ж збігло лише кілька секунд, і він досконало наслідуючи безвиразний голос свого слуги, промовив:

— Містер Уест ще не прийшов. Навіщо він вам потрібен о такій порі?

— Він ще не прийшов? Ну що ж, тоді, я гадаю, нам краще увійти й зачекати на нього.

— Ні, ви не увійдете.

— Слухайте, чоловіче, я інспектор Веролл із Скотленд-Ярду і маю ордер на арешт вашого хазяїна. Можете подивитись, якщо бажаєте.

Дермот, уважно читаючи чи вдаючи, ніби читає поданий йому папірець, приголомшено запитав:

— За що? Що він такого вчинив?

— Убивство сера Ейлінгтона Уеста на Харлі-стріт.

В голові у Дермота запаморочилось. Він відступив перед грізними гістьми, зайшов до вітальні й увімкнув світло. Слідом за ним до кімнати увійшов інспектор.

— Все обшукати! — дав він розпорядження молодшому і повернувся до Дермота. — Ви залишитесь тут. І не спробуйте вислизнути, щоб його попередити. До речі, як вас звати?

— Мілсон, сер.

— О котрій годині, на вашу думку, ваш хазяїн повернеться?

— Не знаю, сер. Він, здається, збирався на танці до «Графтона».

— Він пішов звідти майже годину тому. Ви певні, що він сюди не приходив?

— Не думаю, сер. Якби приходив, я, мабуть, почув би.

В цю хвилину із сусідньої кімнати з'явився молодший і, помітно збуджений, подав старшому револьвер. На інспекторовому обличчі промайнув вираз задоволення.

— Усе зрозуміло, — мовив інспектор. — Певне, увійшов і вийшов так, що ви не почули. Отже, він ушився. Я краще піду, Каулі, а ви залишайтеся тут, на той випадок, якщо він повернеться. І наглядайте за цим хлопцем. Він, може знати про свого хазяїна більше, ніж удає.

Інспектор швидко вийшов. Дермот зробив спробу випитати в Каулі подробиці. Той виявився балакучим.

— Справа яснісінька, — сказав він поблажливо. — Ми розкрили вбивство майже негайно. Джонсон, слуга, тільки-но вклався спати, як йому здалося, ніби пролунав постріл. Зійшовши вниз, він знайшов сера Ейлінгтона мертвого. Куля влучила в серце. Джонсон одразу ж подзвонив нам, а коли ми приїхали, все розповів.

— І ніяких сумнівів? — наважився запитати Дермот.

— Абсолютно ніяких. Той молодий Уест приїхав зі своїм дядьком, і Джонсон, коли приніс віскі, чув, як вони сварилися. Старий погрожував скласти новий заповіт, а ваш хазяїн пригрозив, що вб'є його. Не минуло й п'яти хвилин, як гримнув постріл. Ось так! Ніяких сумнівів. Йолоп, та й годі!.. Авжеж, справа яснісінька.

Серце в Дермота обірвалося, коли він збагнув незаперечну силу доказів, що були проти нього. Небезпека! Жахлива небезпека!

Єдиний вихід — втеча. Він напружено обміркував становище і згодом запропонував приготувати чай. Каулі охоче погодився. Він робив у квартирі обшук і знав, що чорного ходу немає. Діставши дозвіл, Дермот вийшов до кухні, поставив на вогонь чайник і почав навмисне бряжчати посудом, а тоді швидко прокрався до вікна й підняв раму. Квартира була на третьому поверсі і звідти спускався трос із маленьким підйомником, яким користувались розвізники товарів. Дермот, миттю опинившись за вікном, почав спускатися вниз. Трос урізався в руки до крові, але йому було не до того. Через кілька хвилин, обережно вийшовши з-за рогу, Дермот наскочив на людину, що стояла на тротуарі, і, на свій превеликий подив, упізнав Джека Трента. Трент уже знав про небезпеку, яка нависла над другом.

— О Боже! Ти, Дермоте? Швидше! Не гаймо часу!

Схопивши приятеля за руку, Джек повів його одним провулком, потім другим, а коли вони зупинили таксі й ускочили в нього, назвав свою адресу.

— Це тепер найнебезпечніше місце. Там ми поміркуємо, що робити далі і як збити цих дурнів зі сліду. Я прийшов у надії остерегти тебе, перш ніж з'явиться поліція, але спізнився.

— Але звідки тобі відомо, Джеку?.. Ти ж не віриш…

— Звичайно, ні, друже. Я надто добре знаю тебе. І все ж таки твої справи кепські.. Вони приїхали й почали розпитувати, коли ти прийшов до «Графтона», коли пішов звідти, і таке інше. Дермоте, хто ж міг убити старого?

— Не можу собі уявити. Мабуть, той, хто поклав револьвер у шухляду мого комода. Нема сумніву, він досить пильно стежив за нами.

— Ця витівка із спіритичним сеансом була дуже підозрілою. «Не йдіть додому!» Застереження, виходить, стосувалося бідолахи старого Уеста. Він пішов додому й дістав кулю в серце.

— Мене воно теж стосувалося, — відказав Дермот. — Я пішов додому і знайшов підкинутий револьвер, а потім і поліція з'явилась.

— Ну, сподіваюся, мене воно не стосувалося, — мовив Трент.

Він заплатив шоферові, відімкнув двері, провів Дермота темними сходами, тоді поштовхом відчинив двері і впустив його до свого кабінету — маленької кімнатки на другому поверсі. Потім увімкнув світло й увійшов слідом за ним.

— Поки що тут цілком безпечно. А згодом ми в дві голови вирішимо, як бути далі.

— Я поставив себе в безглузде становище, — раптом сказав Дермот. — Мені не було чого боятися. Тепер я це зрозумів. Тут очевидно змова. Якого біса ти смієшся?

Трент відкинувся на стільці, трусячись від невтримного сміху. В його сміхові було щось недобре. Щось недобре було й у ньому самому. В очах з'явився дивний блиск.

— Надзвичайно хитра змова, — підтвердив він, задихаючись від сміху. — Дермоте, друже, тобі кінець.

Він підсунув до себе телефон.

— Що збираєшся робити? — запитав Дермот.

— Дзвонити до Скотленд-Ярду. Сказати їм, що пташка тут, у надійному місці й під замком. Так, я замкнув двері, коли увійшов, а ключ поклав до кишені. Ти марно дивишся на ті двері, що в мене за спиною. Вони ведуть до кімнати Клер, а вона завжди замикає їх із середини. Розумієш, вона боїться мене. Давно боїться і завжди знає, коли я починаю думати про ніж — про довгий і гострий ніж. Облиш, нічого в тебе не вийде…

• Предыдущая
• 40/70
• Следующая