Зневажаючи закон - Кристи Агата - Страница 19

• Предыдущая
• 19/70
• Следующая

— Я вам вірю, — привітно сказав сер Генрі. — І все ж таки до цього дійшло? Джозі підвела голову:

— Так, це була вдача. Кожен має право на свою вдачу в житті.

Вона обвела всіх зухвалим, запитливим поглядом і пішла в готель.

— Не думаю, що це зробила вона, — розважливо мовив Пітер.

— А цей ніготь — цікава штука, — стиха проказала міс Марші. — Знаєте, він не дає мені спокою. Як пояснити її нігті?

— Нігті? — здивувався сер Генрі.

— Нігті в убитої дівчини, — пояснила місіс Бентрі. — Вони були в неї короткі, але тепер, після розповіді Джейн… Тут щось не те. У таких дівчат нігті завжди довгі.

— Певна річ, якщо вона відірвала одного нігтя, то позрізала й решту, щоб усі були однакові, — зауважила міс Марпл. — Цікаво, чи знайшли в її кімнаті зрізані нігті?

Сер Генрі вражено подивився на неї і сказав:

— Я запитаю Гарпера, коли він повернеться.

— Звідки повернеться? — поцікавилась місіс Бентрі. — Він хіба не поїхав до Госсінггона?

— Ні, — відповів сер Генрі. — Сталася ще одна трагедія. У кар'єрі знайшли спалену машину.

— А в ній хтось був? — насторожилась міс Марші.

— Боюся, що був.

— Гадаю, там була ота дівчинка зі скаутів, яку розшукують. Пейшенс… ні, Памела Рівз, — замислено промовила міс Марпл.

Сер Генрі звів на неї очі:

— Заради всього святого, чому ви так вважаєте? Міс Марші зашарілася:

— По радіо оголошували, що вчора ввечері з дому зникла дівчинка. Вона живе у Данлей-Вейл — це там неподалік, — а востаннє її бачили на зборах дівчат-скаутів у Данбері-Даунз. А це вже й зовсім близько. Отож додому їй треба їхати через Дейнмут. Все збігається, так? Тобто вона або бачила, або чула щось таке, чого ніхто не повинен був ні бачити, ні чути. А коли так, то дівчинка ставала для вбивці небезпечною людиною, і її треба було усунути. Такі два випадки не можуть бути не пов'язані між собою, як ви гадаєте?

— Ви вважаєте, що це теж убивство? — тремтячим голосом спитав сер Генрі.

— А чом би й ні? — її спокійний, лагідний погляд зустрівся з його. — Вчинивши одне вбивство, людина не зупиняється перед другим, адже так? Навіть перед третім.

— Третім?! Невже ви думаєте, що буде й третє?

— Так, цілком можливо.

— Міс Марпл, ви мене лякаєте, — промовив сер Генрі. — Може, ви навіть знаєте, хто буде третій?

— У мене є чудова ідея! — відказала міс Марпл.

Полковник Мелчетт і старший поліційний офіцер Гарпер перезирнулися. Гарпер приїхав до Мач-Бенхема порадитись.

— Отже, що ми знаємо і чого не знаємо? — сумно запитав Мелчетт.

— Другого більше, сер.

— Тепер уже треба брати до уваги дві смерті, — сказав Мелчетт. — Два вбивства. Рубі Кіні й та дівчинка, Памела Рівз. Речових доказів, що це саме вона, не дуже багато, але достатньо, її впізнали по ґудзику від скаутської уніформи та по черевичку, який не згорів. Диявольська справа, Гарпер.

— Ваша правда, сер, — поволі мовив старший поліційний офіцер.

— Втішає тільки одне: коли машина загорілася, дівчинка була вже мертва. Так каже Гайдок. Це підтверджується й тим, що вона лежала впоперек сидіння. Певне, її вдарили по голові. Бідолашне дитя…

— А може, задушили?

— Гадаєте?

— Так, сер, є й такі вбивці.

— Знаю. Я бачив батька й матір дівчинки. Мати у нестямі. Це жах. Треба з'ясувати, чи ці два вбивства пов'язані між собою.

Гарпер почав перелічувати події, загинаючи пальці:

— Була на зборах скаутів у Данбері-Даунз. Подруги стверджують, що поводилась, як завжди, й була весела. З трьома подругами, які поверталися до Медчестера автобусом, не поїхала. Сказала, що зайде до універмагу «Вулвортс» у Дейнмуті, а вже звідти поїде автобусом додому. Цілком правдоподібно, адже «Вулвортс» у Дейнмуті розкішний, а дівчинка живе в селі, і їй не часто випадає їздити до містечка. Головна дорога до Дейнмута робить чималий гак; Памела Рівз зрізує його, йде навпрошки через поле і стежками заходить біля готелю «Меджестік» у Дейнмут з його західного боку. Там вона, цілком імовірно, чує або бачить щось таке, що стосується Рубі Кіні, й стає для вбивці небезпечною. Скажімо, чує, як убивця домовляється з Рубі Кіні зустрітись об одинадцятій вечора. Він розуміє, що його підслухали, й усуває Памелу.

— Це в тому разі, якщо вбивство Рубі Кіні було замислене заздалегідь, а не випадкове.

— Гадаю, так воно й було, сер. Хоч і скидається на несподіване насильство — спалах почуттів, ревнощі… Але я вже починаю думати, що це не так. Бо як же тоді пояснити смерть дівчинки? Якщо Памела була свідком самого злочину, то він стався пізно ввечері, близько одинадцятої, а що вона робила такої пори в готелі «Меджестік»? Крім того, її батько й мати занепокоїлись, що вона не повернулась, близько дев'ятої.

— А може, вона просто йшла у Дейнмуті до когось такого, кого не знають ні рідні, ні друзі, і її вбивство зовсім не пов'язане з першим убивством.

— Так, сер, але я не можу в це повірити. Погляньте, навіть ця стара леді, міс Марпл, одразу здогадалася, що тут є якийсь зв'язок і що в машині тіло дівчинки зі скаутів. Метка, скажу вам, ця стара леді! О, вони такі! Кмітливі, знаєте. Одразу мітять у саму суть.

— Вона робила це вже не раз, — сухо промовив полковник Мелчетт.

— Та й потім, сер, ця машина. Саме вона пов'язує друге вбивство з готелем «Меджестік», бо належить містеру Джорджу Бартлетту.

Погляди слідчих знову зустрілися.

— Джорджу Бартлетту? — перепитав Мелчетт. — Он як! Ваша думка?

Гарпер знову заходився методично переповідати різні події:

— Востаннє Рубі Кіні бачили з Джорджем Бартлеттом. Він каже, що потім вона пішла до себе нагору. Це підтверджується: в її кімнаті знайдено сукню, в якій вона танцювала. І тут виникає запитання: чи не пішла вона перевдягнутися, щоб потім зустрітися з ним? І чи не домовлялися вони про побачення раніше — скажімо, перед вечерею, — а Памела Рівз випадково підслухала їх?

— Він заявив про свою машину аж уранці, — підхопив полковник, — і був якийсь невпевнений. Прикидався, ніби не пригадує, коли бачив її востаннє.

— Це може бути від великого розуму, сер. Як на мене, то він або дуже розумний чоловік, і тому такий неуважний, або ж просто неуважний.

— Нам потрібен мотив, — сказав Мелчетт. — А в нього ніякого мотиву вбивати Рубі Кіні немає.

— Так, саме тут ми щоразу й застряємо. Мотив! Як я розумію, всі повідомлення з Палацу танців у Бріксвеллі нічого не дають.

— Анічогісінько! У Рубі Кіні не було хлопця. Слек провів ґрунтовне розслідування. Поставте тільки перед Слеком завдання — і він що завгодно розкопає!

— Саме так, сер, розкопає.

— Коли десь і є щось винюхати, він неодмінно винюхає. Він такий. Але там нічого не було. Слек має список тих, хто найчастіше з нею танцював. Кожного перевірили, з ними все гаразд. Невинні хлопці, і в кожного на цей вечір алібі.

— Ох! — зітхнув Гарпер. — Алібі… Ось що нас тепер непокоїть, не дає спокою.

Мелчетт кинув на нього пильний погляд.

— Он як! Я доручив розслідувати це вам.

— Так, сер. Ми працювали, і дуже ретельно. Навіть звернулися по допомогу до Лондона.

— І як?

— Містер Конвей Джефферсон, певне, гадає, що містер Гаскелл і молода Джефферсон добре забезпечені. Але це не так. їм обом дуже й дуже сутужно.

— Справді?

— Так, сер. Що каже містер Конвей Джефферсон: коли поодружувалися його син і дочка, він відписав їм чималі гроші. Але відтоді минуло стільки років! Містер Френк Джефферсон гадав, що знає, куди і як вкладати гроші. Ризиковані й сумнівні справи оминав. І все ж йому не щастило. Його вклади прогорали. Гроші танули на очах. Сказати правду, місіс Джефферсон ледве зводить кінці з кінцями, вона навіть змушена була віддати сина до державної школи.

— А в свекра допомоги так і не попросила?

— Ні, сер. Як мені вдалося з'ясувати, вона живе з ним під одним дахом і нічого не витрачає на прожиття.

— А здоров'я в нього таке, що він довго не протягне?

• Предыдущая
• 19/70
• Следующая