Выбери любимый жанр

Біла фортеця - Памук Орхан - Страница 4


Изменить размер шрифта:

4

Вранці, коли я крокував до будинку свого двійника, то гадав, що нічого нового його не зможу навчити. Але, як виявилося, знання він мав досить обмежені. Неймовірно, але наші знання про піротехніку абсолютно збігалися, й мислили ми однаково: найперше, що треба зробити, — це роздобути хорошу камфорну суміш. Потім точно виміряли, пропорційно підібрали компоненти, щоб приготувати вогнепальну суміш, а вночі під стінами захисної фортеці провадили випробування. Поки найняті робітники підривали виготовлені нами ракети в оточенні дітлахів, які помирали з цікавості, ми сиділи під деревами й схвильовано спостерігали за результатами. Потім, чи під світлом місяця, чи в цілковитій темряві, я намагався записати у свій маленький зошит результати проведених дослідів. Перед тим, як розійтися на ніч, у будинку Ходжі, що виходив вікнами на Золотий Ріг, ми довго сперечалися та обговорювали результати випробувань.

Його будинок був маленьким, похмурим та занедбаним. Вхід до нього вів з боку вузької, зміїстої вулиці, яку на багнюку перетворював смердючий потік води, що без упину дзюркотів уздовж дороги; мені завжди було цікаво, звідки бере він свій початок. Будинок був майже порожнім, та кожного разу, коли я сюди заходив, відчував себе ніби обмеженим у просторі, закутим невідомою силою. Можливо, це почуття виникало через мого двійника, який вимагав називати його Ходжа, бо страшно не любив свого власного імені, котрим назвали хлопця на честь діда. Неймовірно, та ВІН СПОСТЕРІГАВ ЗА МНОЮ, здавалося, цей Ходжа хотів щось у мене перейняти, але що саме, не міг збагнути. Не міг звикнути сидіти на подушках, постелених на підлозі під стіною, тому, коли ми обговорювали наші досліди, я залишався стояти, ба нервово ходив туди-сюди по кімнаті. Думаю, Ходжі це подобалося, він, зручно вмостившися на подушках, досхочу міг стежити за мною, і бляклі промені лампи не заважали цьому.

Коли я відчував на собі його прискіпливий погляд, мене дратувало, що він щось вишукує і не помічає нашої схожості. Інколи ж мені здавалося, що він помічав нашу ідентичність, однак боявся її визнати. Складалося враження, що він грається зі мною; проводить наді мною дослід і отримує незрозумілі мені результати. Адже у перші дні він дивився на мене так, ніби щось вивчає, і це його ще більше захоплює. Не розумію, що стримувало його піти далі, зробити наступний крок. Може, саме через невизначеність будинок здавався мені похмурим і непривабливим. Ходжа соромився, і це бадьорило мене, хоча й насторожувало. Він прагнув непомітно втягнути мене в суперечку — вперше це сталося, коли ми обговорювали наші досліди, а вдруге, коли він запитав, чому я й досі не став мусульманином. Я зміг стримати себе, здогадуючись про його наміри. Ходжа все зрозумів й ще більше почав зневажати мене, а це обурювало. В ті дні єдине, з чим ми обоє погоджувалися, — це наша зневага одне до одного. Я стримував себе, бо плекав надію, що успішний показ феєрверку полегшить моє становище, і отримаю дозвіл повернутися на батьківщину.

Якось уночі, коли виготовлена нами ракета сягнула високо в небо, Ходжа настільки зрадів, що щиро поділився планами про створення такої, яка полетить аж на Місяць; потрібно лише підготувати правильну суміш пороху та відлити снаряд необхідної величини. Я почав переконувати, що зараз це неможливо, адже Місяць знаходиться на значній відстані від Землі, Ходжа зарепетував, що повчати його не треба, бо він і сам добре знає; та хіба Місяць не максимально наближений до Землі від інших планет, і це важливо знати. Я погодився, але, як і очікував, це його ще більше роздратувало.

Через декілька днів він запитав, як я можу бути впевнений у тому, що Місяць розташований найближче за інші планети до Землі. Може, це хибна думка чи оптична ілюзія, а ми сліпо віримо. І тоді я вперше розповів йому, що ми вивчали на уроках астрономії, коротко згадав головні принципи космографії Птолемея. Я бачив, з якою цікавістю він мене слухав, — Ходжа не пустив і пари з уст, і тим самим виказав свою глибоку зацікавленість. Через деякий час, коли я закінчив, він зауважив, що теж знайомий із працями Батламіуса,[10] але це не спростовує думку про наявність іншого небесного тіла, розташованого ближче до Землі. До самого ранку він запально й переконливо розповідав про це небесне тіло так, ніби щойно отримав достовірну інформацію про його існування.

Наступного дня він приніс мені книгу, написану жахливим почерком. Незважаючи на моє недосконале знання турецької, я зрозумів, про що йшла мова. Це були реферовані висновки (головної праці Птолемея) «Альмагеста», і, як мені здалося, зроблені не з оригіналу, а з іншого примірника. Мене зацікавили, звісно, поверхово лише арабські назви планет. Ходжа налився люттю, коли побачив, як швидко я охолов до цього примірника й кинув його як якийсь непотріб. Він сказав, що було б краще, якби я залишив свою зверхність й уважно проглянув цю сторінку. Я, як покірний старанний студент, почав заново гортати сторінки книги і натрапив на зображення примітивної схеми. На сферах, накреслених звичайними лініями, були розміщені планети відносно Землі. Треба сказати, що сфери були позначені правильно, однак про відстані між ними автор, очевидно, й гадки не мав. Раптом мені в око впала маленька планета, зображена між Землею та Місяцем, і коли я придивився пильніше, то помітив з різниці чорнил, що вона була намальована пізніше. Проглянувши рукопис до кінця, я повернув його Ходжі. Він сказав цілком серйозно, що віднайде цю зірку. Я нічого не відповів. Запала тиша, яка дратувала його не менше за мене. Оскільки жодна з наших ракет не підіймалася так високо, як та, ми більше не поверталися до цієї теми. Той наш успіх виявився не більше, ніж випадковість, причини такого високого злету ми не змогли ні зрозуміти, ні пояснити.

Набули ми непоганої майстерності у створенні яскравих та потужних вибухів феєрверку; це Ходжа, бродячи стамбульськими крамницями, знайшов в одній з них порошок, що прекрасно насичував полум'я. Назву цього порошка, який виблискував жовтими крупинками, не знав і сам продавець, тому ми вирішили, що це суміш мідного купоросу та сірки. Далі ми почали експериментувати з кольором, мішали що завгодно, але навчились робити лише блідо-зелений та коричневий кольори, дещо схожі відтінками. Нам хотілось більшого, та Ходжа стверджував, що навіть такого Стамбул ще не бачив.

Усі казали, що видовище з феєрверками, яке ми влаштували на другу ніч весілля, пройшло на славу, про це говорили всі, навіть наші вороги, які постійно намагалися перешкодити показу. Я не на жарт занервував, коли нам повідомили, що сам падишах з протилежного берега спостерігає за дійством; дуже хвилювався, що будуть перебої, і мені доведеться назавжди залишитися тут, а коли дали команду починати, я прочитав молитву. Спочатку для привітання гостей ми запустили звичайну ракету, вона летіла стрімко у височінь, за нею завели механізм, який утворював колоподібні спалахи, ми з Ходжею називали їх млином, небо вмить запалало червоними, зеленими та жовтими вогниками, які супроводжувало погрозливе рокотання; феєрверк виявився кращим, аніж ми очікували. З кожною ракетою механізм розгойдувався все сильніше, і раптом потужний спалах вирвався і осяяв усе навколо — за мить все згасло і запала тиша. На якусь хвилину я відчув себе у Венеції, коли восьмирічним хлопцем я вперше спостерігав феєрверк, але й тоді, як і тепер, я був нещасний: того разу через те, що мою нову червону куртку одягли братові, бо, коли ми бились напередодні, я подер його нове вбрання. Ракети того ж вечора вибухали червоним кольором моєї куртки, куртки з десятком ґудзиків, яку я не зміг надягти, а вона аж тріщала на братові, бо була замалою. Після цього ми пустили в рух механізм, який назвали «фонтаном». З подоби даху, на висоті в п'ять людських зростів, почало виходити полум'я, ті, що стояли на протилежному березі, мали краще бачити ці вибухи, всі, як і ми, мали бути в захваті, особливо, коли цей фонтан вогню почав випускати ракети; та нам цього було замало: щоб ще більше здивувати, на воді розмістили плоти з прикріпленими картонними фортецями, з веж яких здіймались ракети, символізуючи перемогу османського війська. А потім на повних вітрилах проплив корабель, на якому я потрапив у полон, а дорогу йому перетнули турецькі галери і шквалом ракет обстріляли моє судно. Треба сказати, через показ я ще раз пережив день свого ув'язнення. Коли картонні кораблі почали горіти й тонути, з двох берегів лунало: «О, Аллах! Аллах!» Потім ми запустили драконів, з їхніх пащ та вух також вихоплювалося полум'я. Дракони почали мірятись силами, як ми й задумали, жоден не міг узяти гору, ракети, запущені з берегів, запалили небосхил червоним. А коли темрява запанувала знову, наші люди на човнах запустили в дію колеса, і дракони почали поволі підніматися в небо; натовп гудів від здивування та страху. Коли ж дракони знову з гуркотінням зітнулися, зайнялися всі ракети на плотах. А ґноти, розміщені у тілах цих тварюк, повинні були спалахнути в точно спланований час, таким чином усе навколо мало перетворитися на справжнє чистилище. Коли я почув голосне ридання дитини десь поруч, то зрозумів, що дійство нам вдалося. У батька того хлопця від несподіванки побаченого перехопило подих, він забув про сина і з відкритим ротом дивився в небо. Я ж мріяв про те, що, нарешті, повернуся на батьківщину. На маленькому, непомітному для глядачів плоті в це чистилище ввійшла потвора, яку я назвав шайтаном, ми начинили його ущерть порохом, навіть переживали, щоб той не злетів у небо разом з плотом та нашим чоловіком; усе обійшлося, після того як дракони згоріли дотла й розтанули в повітрі, у небо стрімко піднявся шайтан, із його черева з гуркотом шугали вогняні кулі. На якусь мить я занепокоївся, вважаючи, що своїм дійством ми до смерті залякаємо мешканців Стамбула, мені й самому стало моторошно, та при цьому я відчував, що нарешті настав час, коли я зміг розпочати справу, про яку давно мріяв, і не важливо, в якому місті я тепер, я хотів, щоб шайтан усю ніч ширяв у повітрі, вивергаючи полум'я. Та він трохи погойдався і під збентежені й радісні крики натовпу впав у води Золотого Рогу. Занурюючись все глибше, він не припиняв вивергати вогонь. Наступного ранку паша, точнісінько як у казці, надіслав торбинку золотих. Сказав, що йому сподобалося дійство, однак бентежить перемога шайтана. Це дійство тривало ще десять ночей. Удень ми ремонтували обгорілі макети, вигадували нові ігри. А полонені з в'язниці начиняли порохом ракети. Один невільник спалив десять мішків пороху, його обличчя обгоріло, і він осліп. Після довгого святкування весілля я перестав бачити Ходжу. Був щасливий, що нарешті не бачу сповнених заздрощів поглядів мого двійника.

вернуться

10

Птолемей Клавдій — давньогрецький астроном, що розробив теорію про геоцентричність системи світу «Птолемеєва система світу».

4
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Памук Орхан - Біла фортеця Біла фортеця
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело