Пригоди капітана Врунгеля - Некрасов Андрей Сергеевич - Страница 26

• Предыдущая
• 26/31
• Следующая

Поліція загубила сліди Лома й тепер розшукує його. Але марно.

От власне, і все, про що я дізнався з газет. Але, знаєте, і цього досить, щоб засмутитись. І так не солодко. Чи це жарт! Судно втратив, а тут ще товариш і помічник потрапив у таку історію. Якби була яхта, плюнув би на Кусакі й пішов би виручати Лома. А тепер жди, поки прийдемо в порт призначення. І звідти треба якось вибиратись, і в касі в нас із Фуксом не густо, й пароплав іде повільно.

Я — до капітана.

— Чи не можна, — кажу, — прибавити ходу?

— Радий би, — відповідає той, — та в мене кочегарів мало, не справляються, ледве пару держать.

Ну, знаєте, я подумав, з Фуксом порадився, відпочив ще деньок, і найнялися кочегарами. Платня, звичайно, невелика, але по-перше, на харчі не витрачатися, а, по-друге, за роботою все-таки не так нудно, та й пароплав швидше піде…

Ну, стали на вахту.

Спецівки там не дають, а в нас тільки й лишилося, що на собі. Ну, роздяглися, з метою економії залишилися в самих трусах. Це, між іншим, і краще: жара там у кочегарці. А от із взуттям погано. Під ногами вугілля, гарячий шлак, роззутися — пече, а взутися — шкода, останні черевики пропадуть.

Але ми, знаєте, не розгубилися: взяли чотири відра, налили води, й так воно чудово вийшло! Стоїш у них, у відрах тих, немов у калошах, а якщо вуглик який і впаде, то тільки «пшик» — і кінець.

Я в кочегарці справлявся легко, мені не вперше, а Фукс, бачу, здає. Набив повну топку, вугілля спеклося корою, він його колупає лопатою.

— Ех, — кажу, — хіба тут лопатою що зробиш? Тут підломити треба. Де лом?

І от, повірите, чую — за спиною хтось глухо так:

— Єсть Лом до ваших послуг!

Обернувся, дивлюсь — з купи вугілля вилазить мій старший помічник Лом: охлялий, чорний, неголений, але все-таки Лом власною персоною. Я, знаєте, так і сів з несподіванки!..

Ну, розуміється, поцілувались, Фукс навіть сльозу зронив. Дочистили втрьох топки, посідали, й Лом розповів про свої лихі пригоди.

В газеті про нього все вірно писали, крім нальоту і злого наміру. Який там наліт — просто вітром занесло. Отак-то. Ну, а коли коливання грунту припинились, він спустився до міста. Йде, боїться, озирається, і куди не глянь — поліцейський, куди не обернися — шпик…

Може, знаєте, якби він зберіг спокій, вдалося б прослизнути непомітне, але тут стільки нервових зворушень, ну й здрейфив хлопець, почав прискорювати ходу й сам не помітив, як пустився бігом.

Біжить, озирається. А за ним мчать шпики, жандарми, поліцейські, хлопчаки, собаки, рикші, автомобілі… Крик, галас, тупіт…

Ну, й куди тут податися? Він, знаєте, вниз, до моря. Забрався у вугільну гавань, зарився у вугілля і сидить. А тут якраз цей пароплав став під вантаження. Вантажать там по канатній дорозі: черпають просто ковшем, скільки захоплять, а над пароплавом ківш перекидається.

От, знаєте, й захопило Лома. Тільки він опам'ятався, хотів вискочити з ковша, думав, бачите, знову його ловлять, а ківш уже поїхав, потім перекинувся, а Лом навіть ахнути не встиг і — геп у бункер!

Помацав руки, ноги — все ціле; піти нікуди, дихати є чим… Ну й вирішив скористатися вимушеною бездіяльністю — виспатись гарненько.

Закопався в вугілля і заснув. Так і спав, поки не почув моєї команди.

Загалом усе вийшло якнайкраще. Екіпаж «Біди» знову з'єднався, і ми стали укладати плани повернення. Тут і вахта підійшла до кінця, і ось я розміркував: ми з Фуксом потрапили на пароплав законним шляхом, як потерпілі, а Лом — по-перше, заєць, а, по-друге, наче злочинець-втікач. Хто його знає, цього капітана? Поки по-хорошому — й він хороший, а дізнається про цю історію, видасть Лома представникам влади, а потім виручай його. Одне слово, я порадив:

— Сидіть, — кажу, — тут. Ви тепер звикли. Поїсти ми вам принесемо, а вахту разом будемо стояти. Воно й нам легше — все-таки тридцять три проценти економії сил. Та так і безпечніше буде.

Ну, Лом погодився без суперечок.

— Тільки, — каже, — скучнувато буде. Там темно, а я тепер виспався Не знаю чим зайнятися.

— Ну, — відказую я, — це можна придумати. Вірші в темряві хороше складати, або ось спробуйте до мільйона лічити — це дуже допомагає від безсоння…

— А можна співати, Христофоре Боніфатійовичу? — питає він.

— Та як вам сказати? — відповідаю. — Взагалі я не рекомендував би, але якщо подобається — співайте, тільки про себе.

Так. Ну, достояли вахту. Змінилися. Лом назад у бункер поліз, ми з Фуксом — на палубу. Коли раптом, дивлюся, вилітають кочегари як ошпарені.

Я питаю:

— Що трапилось?

— Та там, — відповідають вони, — в бункері якась нечисть завелася. Виє, — наче сирена, а що виє — незрозуміло.

Ну, я догадався одразу.

— Постійте, — кажу, — я спущуся, виясню, в чому там річ.

Спускаюсь, чую — дійсно, звуки жахливі: мелодія якась невиразна, й слова не дуже складні, але голос, голос… Не знаю, як вам і пояснити. Я раз на Цейлоні чув, як слони трублять, о, то були райські співи.

Так. Прислухавсь я і зрозумів, що це Лом співає. Ну, поліз у бункер, хотів вичитати йому за необережність, і поки ліз, догадався, що сам винуватий: знову, знаєте, неточно дав розпорядження. Завжди в мене з Ломом на цьому грунті непорозуміння.

Лізу й чую:

Й нічого, знаєте, не скажеш: дійсно про себе співає, все вірно… От тільки щодо корвета, то він, звичайно, трохи перебільшив. Який там корвет!.. А втім, це свого роду прикраса мови. В пісні це допускається. В рапорті, в рейсовому донесенні, у вантажному акті, звичайно, така неточність недоречна, а в пісні — чому ж ні? Хоч дредноутом назви, тільки солідніше звучатиме.

Я все ж таки Лома спинив.

— Ви, — кажу, — не так мене зрозуміли, дорогий. Ви краще про нас співайте, тільки щоб ніхто не чув. А то як би неприємностей не виникло.

Ну, замовк він, погодився.

— Вірно, — каже, — ви дозволили, а я не подумав. Не стану я більше співати, я вже краще лічитиму…

Виліз я, заспокоїв кочегарів. Роз'яснив, що мовляв, це в топці вогонь гудів. Це й механік підтвердив.

— Буває, — каже, — таке явище.

І от, нарешті прибули ми в Канаду. Ми з Фуксом зійшли, розпрощалися з капітаном, а вночі й Лома контрабандним порядком переправили на берег. Сіли в тихій таверні, обговорили становище й міркуємо, як далі добиратися. Маршрут нас не турбував. Вирішили так: з Канади до Аляски, з Аляски через Берінгову протоку на Чукотку, а там ми вдома, там уже як-небудь…

У цій частині план затвердили.

А от засоби пересування примусили замислитись. Тут зима, знаєте, ріки стали, сніг кругом, залізниць немає, на автомобілі не проїдеш. Пароплавом — це треба ждати до весни…

Ми порадились і вирішили купити нарти, ну й там що попадеться — оленя чи собак. Розійшлися промишляти хто куди…

Я по нарти пішов, Лом вирядився шукати оленя, а Фукс взявся собак добути.

• Предыдущая
• 26/31
• Следующая