Выбери любимый жанр

Острів тисячі самоцвітів - Пашек Мірко - Страница 36


Изменить размер шрифта:

36

Раптом він усвідомив, що Тікірі знову щось говорить, знову заперечує.

— Годі балакати! — гримнув Бандала. — Я все добре обміркував: підемо до Коломбо, це ж бо найбільша пристань, з неї відпливає сила кораблів. На якийсь із них наймемось юнгами й відпливемо якнайдалі. Треба відпливти далеко, бо безлюдний острів не найдеш коло узбережжя…

— А Калудува?!

— Калудува не безлюдний острів. Тобто він безлюдний, але не цілком, бо всі пальми на ньому належать панові Альвару. До того ж пан Альваро дивиться туди в бінокль і приплива моторним човном, коли йому заманеться. Ні, ні, безлюдний острів зовсім інший, і дістанемося ми до нього хіба на великому кораблі з Коломбо. Тож туди нам треба йти, і ми таки підемо. До Коломбо. А як не хочеш — піду сам! — сказав так гостро, що Тікірі враз спалахнув.

— А я кажу, що ліпше йти до Канді, — мовив він дратівливо, — А як не хочеш, піду туди сам без тебе!

— Гаразд, — сказав Бандала.

— Гаразд, — осміхнувся Тікірі.

Кілька хвилин кожен чекав, чи не передумає інший. Перш ніж діждалися, склепила їм утома очі.

Далекий гуркіт, що збудив Тікірі, лунав тої ночі вже втретє. Перші два Тікірі проспав. Але цей третій грім був голосніший і лунав довше, тож хлопець розплющив очі. Не знав, чому прокинувся. Сів і став наслухати. Однак у тиші почув лиш розмірене Бандалине дихання й шелест ящірок на стрісі — звуки, відомі йому з табору. Першої миті навіть припав обличчям до бамбукової стіни, аби подивитися, що діється в таборі, як робив це завжди, коли його будив самоцвіт, чи, краще, кістки, що їх намуляв самоцвіт. Раптом згадав, де він, що сталося… і пробудив його не самоцвіт, а щось інше.

Що це було, уже не думав. Устав. Вийшов. Місяць просвічував хмари — скидався на масну пляму, але цього кволого світла Тікірі було досить, щоб визначити, кудою йти до зеленої дороги. За п'ять хвилин уже біг дорогою до табору. Серце йому калатало аж у горлі. Був він сам, обабіч стирчали чорні дерева, небо вгорі захмарилося, зорі щезли, місячне світло тьмяніло… але Тікірі вперто біг, притиснувши руки до боків і зціпивши в кулаки. Мусив бігти. Вертався по свій самоцвіт.

А дорога петляла і така була нескінченна, аж засапаний Тікірі зупинився, приголомшений думкою, що до табору він ніколи не добіжить, бо не тудою побіг. Над головою в нього спліталися крони дерев, між ними невиразно видно яснішу смугу неба, подібну до звивистої стежки, достоту такої, як стежка, що на ній Тікірі стояв…

Туди чи назад?

Заплющив очі й спробував уявити собі, як вони з Бандалою дісталися до халабуди… Потім рішуче рушив далі: з Бандалою вони йшли стежкою впоперек лісу — тож їм дорога здалася короткою; йому не лишається нічого, як бігти та бігти.

Острів тисячі самоцвітів - i_021.png

Отже, він біг.

Коли нарешті загледів жовту іскру — світло лампи перед Магараджиним наметом, грім пролунав ізнов. Тоді ще раз. Але Тікірі вже стискав самоцвіт у жмені й дививсь угору, де мигтіли круглі блискавки, схожі на квіти соняшника. Ніби просто над головою.

Тікірі припав до стіни халабуди. Сухе листя стріхи виступало лише трохи, але й це було краще, ніж нічого, — так принаймні не здається, що блискавка уразить саме тебе. Перш ніж Тікірі спала думка сховатися досередини, небо погасло і грім ущух.

Відтак, саме коли Тікірі збирався вертати, перед кухнею показалася велетенська тінь Ука Елари. Кухар вийшов і розглядався, ніби тільки тепер шукав, що ж це перебило йому сон.

Тікірі мало не зойкнув: щоб добутися на зелену дорогу, він мусив пройти побіля кухні! Тож не лишається нічого іншого, як перечекати, доки ворог надихається нічним повітрям або…

Більше не роздумував. Обернувся спиною до Ука Елари, обличчям до темних чагарів. Мить шукав очима ту стежку, якою вони з Бандалою пішли, коли кухар погрожував їм ножем. Тихенько вибіг. Земля під його ногами була м'яка й тепла, як тіло звіряти. Він не сумнівався, що це та сама стежка, якою вони ішли… або впевняв себе, що це вона. Клусав, увібравши голову в плечі…

За якийсь час, що його Тікірі не міг ані визначити, ані виміряти, він опинився на березі водойми. Місяць знову світив, вода блищала, проте халабуди, в якій спав Бандала, не було й сліду.

Сталося саме те, чого Тікірі у глибині душі боявся найдужче: він сплутав стежку. Була то не зелена дорога, а якась інша, до іншої водойми й галяви.

Тупо сів. Що діяти: вернутись або рушити далі, сподіваючись, що, може, втрапить випадком на зелену дорогу, як це було з ним уже стільки разів?.. Не знав. Усі думки раптом полишили його, крім однієї, жахливої: вже ніколи нічого не знатиме він, бо має замість голови камінь. Витер з лоба струмочки поту. Хоч промчала громовиця, але жодної краплини не впало і ніч була душна, як піч. Голова в Тікірі була тяжка, мов камінь, і хилилася на груди…

Насилу звів голову. Крони дерев за водоймою розгойдалися, ніби на них налетів вихор, почувся верескливий крик мавп, його урвав болісний зойк, похлинувсь, замовк… натомість хтось плямкав, сопів, гарчав, хрумтів…

Двома стрибками Тікірі метнувся на стежку, якою прийшов сюди, й стрімголов побіг. Джунглі зненацька проясніли — ніби чудо. На небі спалахнуло рожевувате сяйво. У таборі вже можна було розгледіти навіть ямку, з якої хлопець викопав самоцвіт. Ука Елари ніде не видно. Тікірі назгинці пробіг між наметами. На зеленій дорозі випроставсь і помалу пішов. Дуже помалу. Була від того велика насолода — мати змогу знов іти помалу й дивитись перед собою. Закрути, закрути. Знов і знов…

Отруйні плоди года-кудуру скидалися на рій маленьких сонць. Тікірі розглянувся. Над джунглями сходило величезне сонце. Хлопець завернув. Галузки хрумтіли під ногами достоту так, як перед хвилею мавпині кістки в зубах хижака. В одному куті галяви побачив водойму, поверхня якої рябіла від голівок черепах, у другому — бамбукову халабуду.

— Бандало! Відповіли тільки мавпи.

— Бандало! Тихо.

І Тікірі замовк. Стояв у дверях халабуди й перелякано дивився на долівку, на якій валялися лиш три порожні бляшанки й трохи сухої соломи.

Бандала зник.

Коли пані Індіра вийшла того ранку з намету, її хтось покликав з кущів. Вона обернулася:

— Що таке, Тікірі?

— Ах, рані, верніте мені Бандалу!

Вона засміялася:

— Чи я його в тебе забрала? Він, мабуть, у вашій хатині.

Тікірі закрутив головою.

— Давно вже нема його там…

— Як то?

Тікірі мовчав, лиш звів благально очі на неї в надії, що станеться, як учора — пані засміється й мовить: «Не будь дурненький, Бандала живий і вернеться!» — і це буде правда.

— Як то? — повторила пані Індіра.

— Ми втекли, — прошепотів Тікірі. Опустив очі. Нараз усвідомив, що вчорашнє не повториться, що пані не зарадить. Що остання надія, за яку він ухопився там, у порожній халабуді, коли довго марно кликав друга і нишпорив у кущах, що й ця остання надія марна. Пані знала ще менше, ніж він.

— Чого ви утекли?

Нараз Тікірі пошкодував, що взагалі вернувся. Не хотілось йому розказувати про кухаря та про його ніж, було це все таке далеке й даремне, не мало ніякого значення. Однак довелося розповісти в кількох словах.

— Ука Елара вам погрожував? — здивувалася вона. — Нічого не бійся! Залишайся тут, він тебе пальцем не займе.

Тікірі здивовано поглянув на неї. Невже вона могла подумати, що він зостанеться тут без Бандали й шукатиме в неї захисту від кухаря!

— Ой ні! — вигукнув Тікірі й устав. — Піду до моря. Бандала дуже мріяв про нього. Тож напевно туди й попростував. Піду за ним і шукатиму його…

— Де? Море велике, узбережжя довге. Де ти його шукатимеш?!

— У гавані в Коломбо, — впевнено відказав Тікірі. — Неодмінно там його найду, бо він напевно туди пішов.

— Не дурій, — усміхнулася пані. Але Тікірі стояв на своєму, а коли вона наполягала, змовк. Зазирнула йому в очі — зрозуміла, що він її не слухає — дивиться вдалину на захід, де море, і отже, Бандала.

— Гаразд, — зітхнула пані Індіра й подумала собі, що таких гарних очей ще не бачила. — Але пішки ти туди не дійдеш. Зачекай хвилинку. Куда має завтра їхати саме до Коломбо, але, може, поїде вже сьогодні. Хочеш, поїдеш із ним?

36
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело