Выбери любимый жанр

Незнайко на Місяці - Носов Николай Николаевич - Страница 2


Изменить размер шрифта:

2

Усі астрономи — і вулканісти й метеоритики — сміялися над цією Знайковою теорією.

Вулканісти казали:

— Навіщо ця млинцева теорія, коли й так ясно, що місячні кратери — то просто вулкани?

Знайко відповідав, що вулкан — це дуже велика гора, на вершині якої є порівняно невеликий кратер, тобто отвір. Якби хоч один місячний кратер був кратером вулкана, то сам вулкан був би завбільшки мало не як цілий Місяць, а такого ніхто не спостерігав.

Метеоритники казали:

— Звичайно, місячні кратери — не вулкани, але вони і не млинці. Всім відомо, що це сліди від ударів метеоритів.

На те Знайко відповідав, що метеорити могли падати на Місяць не тільки прямовисно, але й похило, і в такому разі залишали б сліди не круглі, а видовжені або овальні. А тим часом на Місяці всі кратери переважно круглі, а не овальні.

Однак і вулканісти й метеоритники так звикли до своїх улюблених теорій, що навіть слухати не хотіли Знайка й презирливо називали його млинцистом. Вони казали, що взагалі смішно навіть порівнювати Місяць, який є великим космічним тілом, з якимсь нещасним млинцем з прокислого тіста.

А втім, Знайко й сам відмовився від своєї млинцевої теорії після того, як побував на Місяці й бачив зблизька один з місячних кратерів. Йому вдалося розгледіти, що кільцева гора була зовсім не гора, а залишки зруйнованої часом гігантської цегляної стіни. Хоча цеглини в цій стіні вивітрились і втратили свою первісну чотирикутну форму, все-таки можна було зрозуміти, що то саме цеглини, а не просто шматки звичайної гірської породи. Особливо добре це було видно в тих місцях, де стіна порівняно недавно обвалилася й окремі цеглини ще не розсипалися на порох.

Помізкувавши, Знайко зрозумів, що ці стіни могли бути змуровані лише якимись розумними істотами, і, повернувшись із своєї мандрівки, опублікував книжку, в якій писав, що колись давно на Місяці жили розумні істоти, так звані місячні коротульки. В ті часи на Місяці, як і тепер на Землі, було повітря. Отож місячні коротульки жили на поверхні Місяця, як і ми всі живемо на поверхні нашої планети — Землі. Однак з плином часу на Місяці ставало все менше повітря, яке поступово відлітало в навколишній світовий простір. Щоб не загинути без повітря, місячні коротульки оточували свої міста товстими цегляними стінами, над якими зводили величезні скляні куполи. З-під цих куполів повітря вже не могло щезнути, тому можна було дихати й нічого не боятися.

Але місячні коротульки знали, що вічно так тривати не може, що з часом повітря навколо Місяця зовсім зникне, через що сонячне проміння сильно нагріватиме поверхню Місяця, не захищену значним шаром повітря, і на Місяці навіть під скляним ковпаком неможливо буде жити. Ось тому місячні коротульки стали переселятися всередину Місяця і тепер живуть не з зовнішнього, а з внутрішнього його боку, бо ж насправді Місяць усередині порожній, наче гумовий м'яч, і на внутрішній його поверхні можна так само прекрасно жити, як і на зовнішній.

Ця Знайкова книжка наробила багато галасу. Всі коротульки захоплено читали її. Багато вчених хвалили цю книжку за те, що вона цікаво написана, проте висловлювали невдоволення тим, що вона науково не обгрунтована. А дійсний член академії астрономічних наук професор Зірочка, якому теж трапилось прочитати Знайкову книжку, просто кипів від обурення і казав, що ця книжка — зовсім і не книжка, а якась, як він висловився, чортова нісенітниця. Цей професор Зірочка був не те щоб якийсь дуже сердитий суб'єкт. Ні, він був досить добрий коротулька, але дуже, як би це сказати, вимогливий, непримиренний. У всякому ділі він найвище цінував точність, порядок і терпіти не міг ніяких фантазій, тобто вигадок.

Професор Зірочка запропонував академії астрономічних наук обговорити Знайкову книжку й розібрати її, як він висловився, по кісточках, щоб нікому більше не кортіло такі книжки писати. Академія дала згоду й послала запрошення Знайкові. Знайко приїхав, і обговорення відбулося. Воно почалось, як і належить у таких випадках, з доповіді, зробити яку захотів сам професор Зірочка.

Коли всі запрошені на обговорення коротульки зібрались у просторому залі і всілися на стільцях, на трибуну вийшов професор Зірочка, й перше, що від нього почули, були слова:

— Дорогі друзі, дозвольте засідання, присвячене обговоренню Знайкової книжки, вважати за відкрите.

Після цього професор Зірочка гучно одкашлявся, не поспішаючи витер хустинкою носа й почав робити доповідь. Розказавши коротко зміст Знайкової книжки й похваливши її за живий яскравий виклад, професор сказав, що, на його думку, Знайко допустився помилки, вважаючи за цеглу те, що насправді було не цеглою, а якоюсь шаруватою гірською породою. Ну, а коли цеглин насправді не було, сказав професор, то не було, виходить, і ніяких місячних коротульок. Та їх і не могло бути, бо коли б вони були, то не змогли б жити на внутрішній поверхні Місяця, оскільки давно всім добре відомо, що всі предмети на Місяці точнісінько так, як і в нас на Землі, притягуються до центра планети, і якщо б Місяць насправді і був усередині порожній, ніхто все одно не зміг би втриматись на його внутрішній поверхні: його одразу притягло б до центра Місяця, і він безпорадно борсався б там у порожнечі, аж поки загинув би з голоду.

Вислухавши все це, Знайко підвівся з свого місця і сказав глузливо:

— Ви міркуєте так, наче вам уже колись доводилося борсатися в центрі Місяця!

— А ви ніби борсалися? — огризнувся професор.

— Я не борсався, — заперечив Знайко, — зате я літав у ракеті й спостерігав за предметами в стані невагомості.

— До чого тут іще стан невагомості? — буркнув професор.

— А от до чого, — сказав Знайко. — Під час польоту, щоб ви знали, в ракеті у мене була пляшка з водою. Коли настав стан невагомості, пляшка вільно плавала в просторі, як і кожен предмет, не прикріплений до стін кабіни. Все було нормально, доки вода наповнювала пляшку вщерть. А коли я половину води випив, почалися дива: решта води не трималася на дні пляшки й не збиралася у центрі, а рівномірно розпікалася по стінках, так що всередині пляшки утворився повітряний пухир. Отже, воду притягало не до центру пляшки, а до її стінок. Це й зрозуміло, бо притягати до себе можуть лише маси речовини, а порожнеча нічого притягти до себе не може.

— Попав пальцем у небо! — сердито пробурчав Зірочка. — Порівняв пляшку з планетою! По-вашому, це науково?

— А чому ж не науково? — авторитетно відповів Знайко. — Коли пляшка вільно переміщається в міжпланетному просторі, вона перебуває в стані невагомості і в усьому уподібнюється планеті. Всередині пляшки все відбуватиметься так, як і всередині планети, тобто всередині Місяця, в тому разі, певна річ, коли Місяць усередині порожній.

— От! От! — підхопив Зірочка. — Тільки поясніть, будьте ласкаві, нам, чому ви втовкмачили собі в голову, що Місяць усередині порожній?

Слухачі, які прийшли послухати доповідь, засміялися, але Знайка це не збентежило і, він сказав:

— Ви самі легко втовкмачили б собі це в голову, коли б трошки подумали. Адже якщо Місяць спочатку був вогненно-рідким, то він почав охолоджуватись не зсередини, а з поверхні, бо саме поверхня Місяця стикається з холодним світовим простором. Отже, охолола й затверділа насамперед поверхня Місяця, внаслідок чого Місяць став ніби велетенською кулеподібною посудиною, всередині якої лишалася — що?..

— Ще не застигла розплавлена речовина! — закричав хтось із слухачів.

— Правильно! — підхопив Знайко. — Ще не застигла розплавлена речовина, тобто, просто кажучи, рідина.

— От бачите, самі кажете — рідина, — усміхнувся Зірочка. — Звідки ж на Місяці взялась порожнеча, коли там була рідина, капустяна ви голова?

— Ну, про це зовсім неважко догадатися, — спокійно відповів Знайко. — Адже розжарена рідина, оточена твердою оболонкою Місяця, і далі охолоджувалась, й охолоджуючись, вона зменшувалася в об'ємі. Ви, напевне, знаєте, що кожна речовина, охолоджуючись, зменшується в об'ємі?

2
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело