Чорна Рада. 1663 - Сорока Юрій В. - Страница 12

• Предыдущая
• 12/21
• Следующая

Саме в цей непевний момент, як часто відбувається в таких ситуаціях, у боротьбу Василя Золотаренка та Якима Сомка втрутилась третя сила. На полі політичних ігор з'явився висуванець від партії запорозького козацтва — Іван Брюховецький.

Історія, так само, як у випадку з більшістю інших представників козацької старшини, не зберегла багато інформації щодо походження Івана Брюховецького. Народився майбутній гетьман на теперішній території Полтавської області, ймовірно, 1623 року. Уперше про нього згадано у військовому реєстрі Чигиринського полку часів Хмельниччини. Там зазначено, що Іван Брюховецький числився конюшим гетьмана Богдана Хмельницького. Більшість науковців називають Брюховецького «козаком зроду», але ми маємо й непідтверджені дані, головно твердження Якима Сомка, що Брюховецький «був ляхом, та охрестився».

Молодість свою Іван Брюховецький провів у близькому оточенні гетьмана Богдана Хмельницького, як «старший слуга». Після смерті гетьмана він залишився в почті його сина Юрія, ставши порадником майбутнього гетьмана. Судячи з усього, молодий Хмельницький довіряв Брюховецькому: так, перебуваючи в 1659 році на навчанні в Київській духовній академії, Хмельницький послав до запорозьких козаків саме Брюховецького, давши завдання агітувати їх за себе, — Юрій Хмельницький тоді вирішив відібрати у Виговського гетьманську булаву, яку вважав своєю за батьківським заповітом, і хотів заручитися підтримкою запорожців. Відомо, що, прибувши до Січі, Брюховецький виклав запорожцям від імені Юрія скаргу на гетьмана Івана Виговського. В скарзі Виговського було звинувачено в тому, що він обманом відняв у Хмельницького булаву, захопив військову скарбницю, а також скоїв безліч злочинів в Україні, після чого таємно перекинувся на бік поляків. Як ми знаємо, Брюховецький удало виконав покладену на нього місію — запорожці, уважно вислухавши посланця від Хмельницького, вирішили підтримати його в спробах повернути собі гетьманську владу, що й було зроблено під час згаданої вище ради під Германівкою.

Невідомо, з яких мотивів, але після такої блискучої перемоги на політичній ниві Іван Брюховецький вирішив не повертатися на службу до Юрія Хмельницького. Він залишився в Січі, де незабаром здобув велику популярність і був обраний кошовим отаманом. Цілком можливо, на таке рішення Брюховецького вплинуло те, що після розгрому московського війська на чолі з воєводою Шереметєвим під Чудновом і підписання «Слободищенського трактату», як уже говорилося, було відновлено умови «Гадяцького трактату» і влада Речі Посполитої знову поширилась в Україні.

Усе змінилось напередодні Чорної ради… Після того як Москва, нехтуючи попередніми умовами з Гетьманщиною, вирішила обрати нового гетьмана України самостійно, Брюховецький почав діяти. У 1662 році він з великим загоном вірних собі запорожців прибув на допомогу московському воєводі князю Григорію Ромодановському, що боровся проти повсталого Юрія Хмельницького. За свідченням сучасників, після того як майбутній лівобережний гетьман провів декілька тижнів у ставці воєводи в Путивлі, він зумів завоювати симпатію російського можновладця, а також звести знайомство з єпископом Мефодієм — наглядачем Київської митрополії — й колишнім ніжинським протопопом Максимом Філімоновим, про якого вже йшлося вище. Гадаємо, що таке знайомство дуже символічне, адже воно поєднало інтригана, що мріяв зайняти митрополитську кафедру в Києві, а заразом і московського шпига, та майбутнього васала московського царя, який став одним із призвідців розколу гетьманської України.

Історичні джерела характеризують Івана Брюховецького як людину хитру й досить спритну в інтригах. Як пише літописець, «під скромною зовнішністю в нім таїлися честолюбні мрії, здійснити які було не так–то легко». Наголошують сучасники й на тому, що Брюховецький вирізнявся спостережливістю, яка часто допомагала йому в стосунках із тими, хто владою долі був поставлений над ним. Окрім того, Іван Брюховецький якщо й не був надто освіченим, то принаймні мав непересічні ораторські здібності. Знайомлячись із людьми, він швидко прихиляв їх до себе влесливими речами, удаваною скромністю або ж широкими планами, нарешті, просто «обітницями і подарунками».

Розпочинаючи боротьбу за втілення своїх амбітних планів — сходження на вершину політичного олімпу Лівобережної України, — Брюховецький перш за все визначив для себе точку опори, якою в той час могла стати для нього лише Запорозька Січ. Можливо, цим також був продиктований відхід Брюховецького від Юрія Хмельницького й зближення з запорожцями. Адже відомо: саме на Січі ревно стежили за збереженням прав простого народу України й намагались контролювати владу гетьмана. Крім того, Брюховецький добре розумів, що йому навряд чи варто розраховувати на підтримку козацької старшини, яка над усе ставила мало не «расову» чистоту козацького роду. Для цієї старшини Брюховецький був чужинцем, «служкою Богдана Хмельницького».

Однак слід відзначити, що Брюховецький спробував знайти собі прибічників і серед тієї самої старшини. Для цього він звернувся до честолюбства й користолюбства окремих її представників, схиливши на свою сторону лівобережних полковників В. Дворецького, М. Гвинтівку та інших, які й створили серед козацької старшини Лівобережжя основу для майбутньої партії Івана Брюховецького. Нарешті, як уже говорилось, він забезпечив собі підтримку з боку осіб, що мали довіру московської влади.

У грудні 1662 року цар Олексій Михайлович відправив в Україну стольника Ладиженського з повелінням навесні наступного року скликати козацьку раду і на ній вибрати «досконалого» з погляду Москви гетьмана, замість тодішнього наказного Якима Сомка. Як можемо здогадуватись, по прибутті на місце Ладиженський вислухав усіх кандидатів і дійшов висновку, що найкраще відповідає потребам Кремля саме Іван Брюховецький.

Повернувшись у Запорожжя, куди його відправив до початку ради Ладиженський, Іван Брюховецький мав достатньо часу для роздумів і міг більш предметно придивитися до всього, що відбувалося в межах Січі, а також скористатися настроєм козацьких мас для підготовки майбутньої ради. Можливо, саме тоді в голові Брюховецького й зародилась концепція Чорної ради, що дозволила скористатися маріонетковою силою поспільства й козацької черні. Задля отримання гетьманської булави він скрізь і всюди оголошував себе щирим приятелем простого люду і відвертим ненависником всякої неправди й насильства, якими кривдять незаможних козаків і селян, тобто тих верств, що колись стали опорою Богдана Хмельницького у війні з Польщею. Брюховецький усіма силами намагався здаватися щирим ревнителем віри й свободи, переконуючи в своїй щирості всіх навколо. Попутно, пам'ятаючи, яким важливим є для нього схвалення стольника Ладиженського, Брюховецький не забував наголошувати на тому, що гарантією свобод для народу України повинен бути союз з Москвою. Як указує у своїй «Історії Росії» С. Соловйов, «Хорошо понимая, какую силу представляли из себя запорожцы, Брюховецкий всячески ласкался к ним, постоянно писал в Сичу письма, в которых высказывал запорожцам большую покорность, представлял им, как страдает сегобочная Украйна без настоящего гетмана, просил их рекомендовать его в качестве кандидата на гетманство князю Ромодановскому Запорожцы не замедлили дать о Брюховецком блестящий отзыв князю Ромодановскому, а князь Ромодановский — царю Алексею Михайловичу. Таким образом, расчеты Брюховецкого оказались вполне верными».

Зауважмо, що опоненти Брюховецького, тобто Яким Сомко, Василь Золотаренко й підлеглі їм полковники, недооцінювали значення козацької черні й поспільства в найближчих подіях. Вони робили ставку в основному, як було вже сказано, на вищі верстви населення, й це теж підмітив С. Соловйов. Під час попередньої козацької ради у Козельці, яка відбулась 1662 року, зазначає історик, чернь була майже не представлена. Причиною цього Соловйов називає заборону Якима Сомка допускати до міста під час ради рядове козацтво. Ця заборона нібито захищала добробут міста.

• Предыдущая
• 12/21
• Следующая