Выбери любимый жанр

Хотин - Сорока Юрій В. - Страница 8


Изменить размер шрифта:

8

Однак Максим уже перегорів. Він зупинився і про щось замислився.

— От навіжений! — похитав головою Кульбаба. — Та йди ти під три чорти, разом зі своєю бабою!

— Зачекай! — Максим вхопив Кульбабу двома руками за плечі і заглянув йому в очі. — Як ти казав її звуть?

— Юстисею, — знизав плечима Андрій, — здається, Грабовська. Ти що, не пам'ятаєш?

— Та я… я взагалі мало що пам'ятаю… Юстися Грабовська… Добре! Не тримай на мене зла, братику, щось найшло!

— Та йди ти! — відмахнувся Андрій. — А що, так запала?

Але Максим уже прямував до кабиці.

— Давай, доганяй, без сніданку залишишся.

Кульбаба замислився. Що його так збентежило? Утім, знаючи Горбоноса майже сім років, Андрій уже звик до його дивного характеру. Зазвичай спокійний та розсудливий, Максим міг вибухнути раптовим і нестримним гнівом, коли вважав, що зачеплено його гідність та особисту свободу. Це був один із тих буйних типажів, що ними у всі часи славилося Запоріжжя. Сильний у роботі, мужній у бою і безтурботно-веселий під час гулянки, він завжди був готовий прийти на допомогу товаришеві. Але мав Горбоніс і такі риси, що щиро дивували Андрія. Як ось тепер. Далася йому та полька. Рік назад допомогла, рани перев'язала та переховала до часу… Подумаєш! «Що вони з тими бабами… потрібні вони? А спитаєш навіщо, — потилицю чухають, — уголос метикував Кульбаба, прямуючи до гурту навколо кабиці. — Ще насміхається: молодий, дурний… а сам? Тьху!»

Шатри султанського конаку швидше нагадували велике квітуче місто, ніж похідний військовий табір. Яскравою гамою кольорів розкинулися вони на пагорбі, оточені величезним військом. Здіймалися шиті золотом верхи десятків султанських приймалень, їдалень, почивалень і читалень. Окремо височіли оточені цілими хмарами напівпрозорого шовку споруди гарему з його різноманітними шатрами, наметами і наметиками. А далі шатер султанського шевця, султанського кравця, султанського стрем'яного. Шатер головного астролога падишаха, шатер хранителя шуби й чалми падишаха, шатри хранителів папуги та солов'я падишаха. І все це у шовках, найбагатшій парчі, білосніжних бавовняних тканинах. А разом із тим золото, золото, золото… Золото у вишивках, золото у прикрасах чарівних мешканок гарему, золото в обладунках особистої варти падишаха й золото у кишенях, гаманах і скринях сотень придворних і різнобарвних попихачів.

Навколо султанського селямлику[6] все потопало в зелених заростях найдивовижніїпих рослин, які колись були обережно видобуті з різних тропічних лісів і оселилися в коштовних горщиках для того, щоби радувати око володаря землі й неба. А в цьому казковому лісі лунали неземні мелодії, доповнюючи картину едемського саду в уяві юного падишаха. Найвправніші майстри мелодії, зібрані з різних куточків імперії, намагалися кожним рухом, кожним подихом слугувати насолодою своєму володареві. На передгір'я Буковини опустилася чарівна казка.

А втім, уже на відстані версти від конака можна було бачити зовсім іншу картину. Там, за таборами пихатих сипахів і яничар, за конаками арабських шейхів і численних бейлербеїв, за незчисленними обозами й караванами, які містили розкіш для сильних світу цього, там сиділи напівголі діти пустелі. Дикі мешканці кавказьких гір, зарослі, як казкові джини, вони гризли з кісток сире м'ясо і перемовлялися гортанними, як гуркіт каменепаду, голосами; загорнуті з ніг до голови у лахміття бедуїни; друзи, що їхньою зброєю були лише киї та первісні луки з отруйними стрілами. Біля них тулилися табори чорнявих, як смола, бородатих греків та болгар. Сумно дивилися їхні мешканці назад, туди, де за смугою серпанку ховалися їхні домівки, поневолені турецькою навалою. Зломлені та сплюндровані імперією османів, вони самі йшли плюндрувати землі братів-християн. Йшли з важким серцем, під загрозою смерті у разі непокори, але потайки думаючи лише про втечу. Всі ці люди складали добру третину армії Османа II і, незважаючи на велику свою кількість, швидше заважали планам султана, ніж допомагали їх здійсненню.

Але сімнадцятирічний володар трьох континентів їх не бачив і не хотів бачити. Переповнений передчуттям слави завойовника Ляхистану, він повертався з ранкової прогулянки, вправною рукою притримуючи повід білого жеребця. Позаду, пустивши коней інохіддю, виїжджали кілька десятків вельмож, які були допущені супроводжувати падишаха під час прогулянки.

Наблизившись до свого шатра, Осман зупинився, очікуючи, доки підбіжить темношкірий стременний. Той стрімко наблизився і завмер, підставивши спину під ногу падишаха. Осман недбало кинув повід стайничому і скочив взутою у шитий перлами папуч ногою на спину, а звідти на землю. На мить обдарував поглядом зігнутого в поклоні великого візира.

— Слухаю тебе, Гусейн-пашо.

Гусейн-паша розігнувся і, улесливо посміхаючись, задріботів поруч.

— Маю добрі новини, о володарю правовірних.

— Які?

— Цієї ночі до твоїх могутніх військ приєдналася решта загонів бейлербеїв Діярбакира та Сіваса. Крім того, є відомості від твого вірного слуги Джанібек-Ґірея. Він доповідає, що вже увійшов у Молдавію і поспішає з'єднатися з твоїми непереможними воїнами.

— Добре, візирю. Але це вже не суттєво. Ляхистан не має чим нас зустрічати. Перед нами жалюгідна купка гяурів, які не спинять мене ні на день.

— О, це так, рука пророка, хай Аллах продовжить твої дні. Але…

— Що означає «але»? — зневажливо подивився на Гусейна султан.

— До Ходкевича підходять козаки…

— Хіба це має значення для моїх вояків? Ми зметемо мерзенних грабіжників, як воля Аллаха змітає невірних, перетворюючи їх на прах.

— Я не маю сумнівів у цьому, володарю. Однак хотів би попередити, що вони досвідчені воїни…

— Не розумію тебе, Гусейн-пашо, — різко перебив візиря Осман, — ти ділишся зі мною власним страхом?

— О, ні!

— Як ні, то я волів би не чути таких речей. Воїни мають вірити у свою силу. І віру цю повинен вселяти в них ти! То цим і займайся. Щоби розвіяти твої страхи, оголосити у війську від мого імені: за кожну голову козака я платитиму по п'ятдесят золотих. — Осман засміявся власній вигадці. — От тоді й побачимо, як довго носитимуть гяури свої непотрібні голови!

— Мудрість падишаха нескінченна, як плин часу! — зігнувся в черговому поклоні Гусейн-паша. У напівприкритих повіками очах він ховав образу, що виникла після звинувачень у браку хоробрості. — Я готовий віддати життя за тебе, о володарю!

— Поки залиши його. Що ще?

— Нічого гідного твоїх вух, сонцесяйний. Деякі труднощі, які виникли у війську, ми, слуги твої, владнали владою, дарованою нам тобою.

— Які ще труднощі?

— О, дрібниці. Були сутички між болгарами й черкесами. Ці нікчемні тварюки посміли порушувати єдність у війську. Їх покарано.

— Так! Не зрозумів! Розповідай!

— Черкеси накинулися на болгар за те, що ті не послухали муедзина і не пішли до намазу. В сутичці загинуло півтори сотні аскерів.

— Шайтан! Чому я дізнаюся про все останній? Ви владнали все?

— Падишах може не турбуватися. З тих загонів страчено кожного десятого. Решті призначено по п'ятдесят ударів батогом. Я думаю, це їх заспокоїть.

— Гяури! Вони сміють порушувати спокій у війську! Шайтан!

— Якщо падишах послухає ради раба свого, я радив би не звертати на це уваги. Ми пошлемо невірних у перших рядах, коли почнеться бойовище. На їхніх спинах славні воїни ісламу отримають безкровну перемогу.

— Гаразд. Вели подавати сніданок, — Осман відкинув запону шатра над блискучими золотими сходинками.

Опівдні другого дня, після нетривалої стоянки, низові запорожці почали наздоганяти ар'єргард гетьманського війська. Спочатку передовий дозор, який їхав на три версти перед основними силами, а через якийсь час і сам Семен Шило побачили хмару куряви, що завжди переслідувала рух великого війська. Бородавка вже знав, що їх наздоганяє Шило, і трохи уповільнив рух полків, даючи можливість з'єднатися якомога раніше.

вернуться

6

Селямлик — чоловіча половина будинку в мусульман.

8
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Сорока Юрій В. - Хотин Хотин
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело