Фб-86 - Беркеши Андраш - Страница 23

• Предыдущая
• 23/44
• Следующая

— Треба діяти дуже обережно, — серйозно зауважив Діосегі.

— Ходімо до Донована. Порадимось, як нам бути далі.

— Іди вперед, я тим часом поговорю з Гері, щоб він дістав потрібні документи.

— Гаразд, — погодився капітан, — через півгодини стрінемось, у Донована.

Минуло кілька днів. Іштван жив немов у казці. Отець Пал оточив хлопця увагою, його люб'язність не знала меж… Уже наступного дня він передав йому, що все владнав і через кілька днів Краснай зможе виїхати. Іштвану вручили підручник англійської мови. Щовечора Пал довго розмовляв з Краснаєм, спритно розмальовуючи перед ним чудеса нового світу, всі оті припади, які чекають його в Америці.

Іштван цілі години проводив у саду серед дерев і клумб парку, в думках блукав десь у піднебессі, у світі казок і мрій. Він бачив безкраю дзеркальну гладінь океану, чудові міста. В такі хвилини хлопцеві не терпилося скоріше вирушити в дорогу, зринути у височінь, полетіти, вхопившись за одну з хмар — цих велетенських парусників, що сунули по осінньому небу, — і мчати навздогін вітру, назустріч новому світові, новому життю. Юнак не відчував туги за батьківщиною. За наказом отця Пала для нього готували угорські страв З Йоганном він майже не розмовляв. Лакей на його запитання відповідав короткими «так» чи «ні» або просто уникав відповіді, сказавши: «Не знаю, пане!» Нерви Іштвана заспокоїлися, обличчя набрало колишнього свіжого забарвлення, в хлопця навіть виникло бажання займатися ранковою гімнастикою.

В саду вілли був невеликий критий басейн, а коло нього маленький фізкультурний зал. Іштван попросив дозволу користуватися ними. З свого вікна він бачив, як щоранку туди приїжджали на машинах молоді чоловіки.

Отець Пал пояснив, що плавальний басейн належи американській військовій місії, і його відвідують тільки співробітники місії, але пообіцяв здобути дозвіл і для Іштвана. Одразу ж по обіді він сказав, що Іштван в будь-який час може туди ходити.

Хлопець побіг до басейну. А через півгодини уже піднявся в свою кімнату. Перекусив, ліг спочити і майже одразу заснув міцним, здоровим сном.

Прокинувся від того, що Йоганн торкнувся його плеча.

— Вас викликає отець Пал.

Краснай схопився. Зайшов у ванну, умився, причесався і пружними кроками спустився по сходах. Отець Пал зустрів його привітною усмішкою.

— Заходьте, сину мій. Я познайомлю вас з капітаном Клерком, керівником американської місії.

Хлопець міцно потис руку вродливому американському офіцерові.

— Сідайте, — запропонували йому.

Іштван сів, очікувально поглядаючи на отця Пала і усміхненого американського офіцера.

— Я запросив вас, сину мій, для того, щоб повідомити: ваша справа в основному вирішена. Як бачите, тут на столі ваш паспорт, віза на право в'їзду, документ про те, що вас прийнято в університет. Залишається тільки вирішити або, вірніше, з'ясувати невеличку формальність. Та про це розповість вам пан капітан.

Клерк люб'язно всміхнувся і почав говорити німецькою мовою.

— Ідеться про те, пане Краснай, що в нашого командування виникли деякі сумніви. Я з свого боку вважаю це обмеженістю, недалекоглядністю, але ж я всього-на-всього капітан і не можу сперечатися з командуванням. Це, сподіваюсь, для вас зрозуміло?

— Звичайно, — одказав Іштван і глянув на отця Пала.

Той підбадьорливо кивав головою.

— У мого начальника, полковника, коли він читав вашу автобіографію, виникла думка, що ви, пане Краснай, можете бути комуністичним агентом.

Іштван був приголомшений.

— Я, — вів далі капітан, — добре посміявся з надмірної обережності, бо знаю, що люди, яких рекомендує отець Пал, надійні. Але полковник лишився непохитним. Правда, можна зрозуміти старого, бо червоні такими методами користуються.

— Але дозвольте, пане капітан, — пробелькотів Іштван.

— Знаю, знаю, пане Краснай. Саме про це ми говорили з отцем Палом. Пан полковник підпише ваш паспорт тільки після того, як доведете, що ви не комуністичний агент.

— Але як мені це довести? — спитав хлопець, відчуваючи, що голова в нього йде обертом.

— Законне питання. Справді, як можна спростувати це припущення? Ми знайшли з отцем Палом вихід із становища. Нас цікавила ваша думка.

— Будь ласка, я слухаю.

— Отож, мова йде про те, — тяг капітан, — що ви повернетесь у Будапешт. З певного місця, яке ми вам вкажемо, ви принесете для нас, тобто для пана полковника, якусь вісточку. Цим ви доведете, що прибули до нас не за дорученням більшовиків. Тоді полковник Донован переконається у вашій надійності і ворота університету відчиняться перед вами.

— Але ж, пане капітан…

— Сину мій, — встряв у розмову отець Пал, — повірте мені, бо ми дуже ретельно все обдумали. Ми хочемо допомогти вам. Але ви мусите покінчити з певними ілюзіями. Ви роками будете користуватися гостинністю американського уряду, вам допоможуть стати хорошим лікарем. Отже, нам потрібні певні гарантії щодо емігрантів. Не забувайте, що ви нелегально покинули Угорщину. І залишили країну в такий час, коли поліція вела слідство у вашій справі. З цього, сину мій, випливає, що ви своєю втечею підтвердили злочини, в яких вас підозрювали.

— Але…

— Заждіть, сину мій. Я знаю, що ви хочете сказати. Ви не знайдете жодної людини, яка б повірила у вашу невинність, бо червоні ставлять питання так: хто не винуватий, той не тікає. Ось ті ілюзії, з якими вам слід покінчити.

— Зрозуміло, — похнюпився хлопець, його обличчя було бліде.

— До того ж це не така вже небезпечна справа. Капітан Клерк скаже, що треба робити.

— Так! — засміявся капітан. — Усе це дрібничка. Сьогодні вночі я вас перекину через кордон. Там небезпеки немає. В певній точці, яку я вам покажу на карті, вас чекатиме машина. Я подбав про відповідні документи. Машина підвезе вас у Будапешт. Завтра по обіді зайдете в бібліотеку імені Сечені, попросите том «Медичного огляду» за 1896 рік. Кожен медик може звернутись з таким проханням. На 375 сторінці знайдете конверт з тоненького паперу, візьмете його і покладете туди інший конверт, який я вам дам. От і все завдання.

Іштван опустив голову. Усе кипіло в ньому, протестувало. «Боже мій, що з цього вийде…»

— Сину мій, — вирвав його з роздумів священик. — Ідіть у свою кімнату, подумайте як слід. Якщо не візьметеся за діло, теж нічого не станеться. На жаль, ми іншого виходу не бачимо. А тепер ідіть. Якщо ваше рішення буде позитивним, приходьте через годину і скажіть мені.

Іштван підвівся і, хитаючись мов п'яний, вийшов. Довго ходив по кімнаті. Мучили страх і відчай. Здавалося, що все сказане отцем Палом не піддається спростуванню. У вікно він бачив безтурботних американських юнаків, які з веселим сміхом виходили з басейну. «Як хороше їм, — майнула думка. — Ніяких турбот, живуть собі щасливо…»

Тихий скрип дверей вивів його з задуми. Отець Пал обережно ввійшов у кімнату.

— Сідайте, сину мій, — ласкаво всміхаючись, сказав він.

Юнак опустився в крісло. Було приємно, що до нього прийшов священик.

— Превелебний отче! — гірко озвався хлопець, відчуваючи, як на очі навернулися сльози. — Я такий нещасний! — Він обхопив долонями обличчя.

— Я розумію вас, сину мій, — сказав священик і погладив кучеряве каштанове волосся юнака. Заспокойтеся, господь милосердний. Я знав, що ви в тяжкому стані, тому й прийшов. Хочу допомогти вам… Прочитавши вашу автобіографію, — співчутливо мовив священик, — я дуже розчулився. Бідолашний! Ви так багато вистраждали.

Іштван здригнувся у беззвучному плачі. Отець Пал вів далі.

— Я згадав своє власне дитинство. Скільки розчарувань спіткало мене! Я зневірився в людях, у своїх найкращих друзях. Я був такий же самотній, як ви. Колись і я кохав так чисто, віддано, як і ви. Мою кохану теж узяв до себе господь. — Отець Пал зітхнув. — Отак став я священиком. Нелегко було мені покинути батьківщину. Довгий час вважав себе зрадником, бо залишив свій народ. Адже, сину мій, батьківщина це не лише гори і широкі лани, не лише бурхливий Балатон і ріки, що велично котять свої хвилі, не тільки грайливі, говіркі ручайки, мирні хутори під червоними черепичними дахами, не лише великі міста, що ховають у собі і гріх, і щастя, і ненависть та любов. Це насамперед народ, який страждає, працює в поті чола і тепер стогне під кривавим ігом якоїсь жменьки людей. Служіння народові, сину мій, це свята справа. 1 я вдячний всемогутньому господу богу, що він наставив мене на путь істини…

• Предыдущая
• 23/44
• Следующая