Заповіт мисливця - Лускач Рудольф Рудольфович - Страница 23

• Предыдущая
• 23/83
• Следующая

У хатині Орлова не вистачало четвертого столовника. Всі присутні вгадували, з чим це він повернеться. Жартували, що, мабуть, Іван Хомич відшукав десь велетенський скарб і тепер, видно, буде сторожити його цілісіньку ніч. Але Феклістова все не було, і товаришів охопив неспокій.

Та до того ж ще й Орлов сказав, що для людини недосвідченої ніч у тайзі не дуже приємна річ, бо в цьому пралісі часто-густо життя людини висить на волоску — ввечері ти живий-здоровий, а вранці над твоїм холодним тілом закряче ворон.

Було вирішено вдосвіта розпочати спільні розшуки зниклого друга.

І мисливські собаки, навіть тунгуські лайки, бувають пустотливими. У стійбищі було кілька десятків чотириногих помічників мисливців, два з яких дуже любили блукати вночі.

Це були Комбо та Кежма, цікаві до всього й пустотливі лайки, невтомні в ловах, спритні й безстрашні. Тому-то цим «героям» миналось іноді таке, за що іншим перепало б на горіхи.

Коли настала ніч і в чумах усе затихло, Кежма та Комбо вийшли на полювання.

Літо для лайок — здебільшого пора відпочинку, бо участь у полюванні мисливців на пернатих не стомлює собак, а тільки ще більше розпалює у них мисливську пристрасть, тому влітку лайки ніби шаленіють.

У нічній темряві Комбо та Кежма бігли тайгою, принюхуючись і чітко схоплюючи кожен порух тайги.

Тайга вночі живе непомітним, але бурхливим життям. З лігов та барлогів вилазять борсуки, лисиці, норки. Самотні соболі зустрічаються з своїми братами-куницями. В гущавині лісу відмахується від дошкульних комарів величний лось. Ведмідь-самітник, од якого тікає сон, іде лісом на лови. Нічні птахи безшумно літають між деревами, а на вітах гордовито розправляє свої крила поважний пугач.

Серед цих приглушених звуків навіть тріск сухої гілочки здається застережливим знаком, і не один нічний бродяга заціпеніє в цю мить, прислухаючись, чи не загрожує йому якась небезпека.

Лайки уповільнили біг — вони раптом зачули ще не зовсім виразний запах звіра. Комбо високо підніс морду й тихенько загарчав, бо Кежма все ще біг далі. Після цієї перестороги Кежма обернувся і тепер уже сам зачув запах одвічного ворога собак: ведмедя. Наїжачивши шерсть, обидва собаки скочили в зарості й безшумно почали скрадатися далі. Вони зовсім не боялися. Лайки потрапили в свою стихію — адже полювання було для них потребою, змістом усього їхнього життя. Після довгого й виснажливого полювання їм навіть снилися лози. Собаки тонко повискували, дзявкали крізь сон і швидко ворушили в повітрі лапами, начебто йшли по сліду звіра, їм снилося те, чим було сповнене їхнє життя, — лови.

Вночі ведмідь був для собак далеко не такий небезпечний, як за білого дня, бо він погано бачив зухвалих нападників, які намагалися поскубти йому шубу. Без будь-якої необхідності — просто так, з мисливського азарту.

Меткіший Комбо заходив зліва, а Кежма тим часом лишався позаду і біг за ведмедем назирці.

Раптом сталося щось зовсім несподіване.

Озвався злобний застережливий гавкіт. Кежма підстрибнув, як ужалений. Той гавкіт мав означати щось зовсім незвичайне, тому що нічне полювання завжди відбувалося безшумно. Тільки коли-не-коли прозвучить короткий рик, чи то як пересторога, чи то як зойк у боротьбі з невеличким хижаком. Але тут було щось інше.

Собаки відчули свого володаря — людину.

Їй лайки служили вірно й самовіддано, заради неї ризикували своїм життям і вмирали в боротьбі з великими хижаками. Комбо спочатку нанюхав сліди барсів і запах їхньої крові. Трохи згодом він наштовхнувся на соболині шкурки і, зненацька скотившись у байрак, опинився біля Феклістова. Той усе ще лежав непритомний.

В ту ж мить до Феклістова підійшов ведмідь, який теж почув запах крові. Ведмідь забурмотів, але Комбо блискавично кинувся на нього й вчепився зубами в спину клишоногого. Не встиг ведмідь навіть відмахнутися, як уже приспів Кежма й затопив свої гострі зуби у шию звіра. Роздратований несподіваною сутичкою, ведмідь злобно заричав, потім швидко звівся на задні лапи й почав лупцювати наліво й направо, але нападники не відступали. В'юнкі лайки уникали ударів, а їхні ноги були наче стальні пружини, що розпрямлялися, тільки-но торкаючись землі.

Втративши охоту до безрезультатної сутички, ведмідь відступив. Він відходив помалу, майже поважно, начебто показуючи, що така бійка нижче його гідності.

Однак собаки розуміли це інакше. Відступ ведмедя надав їм відваги й зухвальства, і Комбо вчепився звірові в хвіст з такою люттю, що потерпілий заревів од страху. Щелепи Комбо, наче капкан, стискали короткий хвостик волохатого. Кежма також не відставав. Одним стрибком опинився він на широкій спині ведмедя і втопив у неї гострі зуби.

Ведмідь обернувся, спіткнувся і перекинувся через великий камінь, так що мало не задушив нападника. Комбо в останню мить випустив із зубів хвіст звіра, а Кежма беркицьнувся в повітрі й прудко відскочив убік. Обидва собаки, втомлені боротьбою, припинили дальші напади і тепер тільки сипло гавкали, дивлячись, як відступає ведмідь.

Відгомін цієї нічної сутички губився в глухих хащах. До Феклістова помалу поверталася свідомість. Пораненому здалося, що він чує тихий дзвін і шум вітру. Потім він затремтів од холоду і відчув тупий біль у голові. Хотів було обмацати її, та не здужав підвести руку. Часом слабкий дзвін стихав, наче його відносив вітер, що безнастанно гудів у вухах пораненого. Феклістов ледве дихав, огидна липка каша заважала розтулити губи. Поранений лежав обличчям до землі, і в рот йому набилася глина, змішана з його власною кров'ю. Іван Хомич втратив так багато крові, що тільки з неймовірним зусиллям зміг перевернутися горілиць, щоб тіло не так давило йому на груди.

Раптом його торкнулось щось приємне й вологе. В першу мить Феклістов нічого не бачив, бо очі в нього були заліплені засохлою кров'ю та брудом. Дотики супроводило сипле гарчання, яке наганяло на пораненого жах. Геологові здалося, що він знову чує сопіння хижака. Та це було тільки щире намагання засапапого Комбо облизати обличчя лежачої людини. Кінець кінцем потьмарений мозок людини почав прояснюватися. Феклістов відчув у всьому тілі страшенний біль, надсилу підняв руку й протер очі та обличчя.

Бездонна темрява, яка поглинула його після падіння, була набагато чорніша за ніч, серед якої він зараз прокинувся. Феклістов побачив перед собою собаку, котрий облизував його і торкався до нього мордою, видно бажаючи показати пораненому свою відданість. Мисливські собаки більш віддані людині, ніж собаки інших порід. Полювання зближує їх, у них з мисливцем існують, так би мовити, спільні поривання та інтереси, а іноді навіть і спільна пристрасть. Дуже часто собака переживає разом з мисливцем небезпечні моменти. Мабуть, саме тому лайки не можуть лишатися байдужими, коли вони бачать людину безпомічну, в жалюгідному становищі.

Помітивши закривавлену людину, яка нерухомо лежить на землі, собаки всіма силами намагаються примусити її підвестися. Там, де їхні намагання виявляються марними, у лайок прокидаються успадковані властивості їхніх прабатьків. Вони сідають і починають вити. Виють довго, пронизливо і жалібно.

Саме так і вчинив тепер Комбо. Він сів біля Феклістова, підніс угору голову й завив. Голос його розлягався над пралісом, відбивався від скель і губився в зеленому морі дерев. І зелене море поглинало цей голос, як і кожну лиху звістку, що порушує величну тишу лісу.

Кежма тим часом крутився на одному місці, потім почав бігати навколо лежачого, нетерпляче дзявкаючи. Собака знову спробував примусити людину підвестися. А потім у лайок виявилася ще одна властивість. Якщо мисливські собаки знаходять невідомого звіра або щось інше, варте надзвичайної уваги, вони біжать доповісти про це своєму хазяїнові й приводять його на місце знахідки.

У північних лайок цей складний навик виховують спеціально. Він вимагає від собаки майже самостійної праці, а це дається не кожній лайці. Лише деякі з них засвоюють таку звичку, і їх вважають цінними собаками. Комбо та Кежма були обдаровані цією здатністю. Нерозлучні друзі на полюванні завжди чудово доповнювали одне одного.

• Предыдущая
• 23/83
• Следующая