Пристань Ескулапа - Низюрский Эдмунд - Страница 9

• Предыдущая
• 9/52
• Следующая

— Піка! — загримів Касіца.

Але в цю мить заскрипіли двері, і на порозі, скривившись від болю, з'явився професор Містраль.

— Колего Йонаш, що там з новокаїном?

— Галінка побігла до аптеки, в лабораторії вже немає.

— О боже мій, невже ви хочете, щоб я збожеволів? Дайте мені хоча б якоїсь погані на сон.

— От-от, на сон, — притакнув Касіца.

— Навіщо це вам, професоре? — спокійно мовив Йонаш. — У вашому стані я уникав би наркотиків.

— Легко сказати. Ви не знаєте, що то за мерзота, це моє люмбаго!

— Молоді лікарі жорстокі, колего Містраль, — загримів Касіца. — Не будьте ж таким стоїком, Йонаш, ідіть-но.

— Мені дуже неприємно, професоре, але у нас немає ніяких наркотиків.

— Що ви мені розповідаєте! Адже пані Протоклицька привезла в скляній баночці той чортів natrium phenylaethyl-barbiturici. Приготуй мені щось із цього.

Йонаш запитливо глянув на лікарку.

— Так, я привезла, — кивнула головою Протоклицька, — стоїть у шафі вгорі з лівого боку.

Йонаш зітхнув, узяв ключ і підвівся з-за столика.

— Ляжте, професоре. Зараз я щось принесу вам.

— Ми, мабуть, не почнемо сьогодні цього бриджа, — застогнав Касіца. — Як це ви, колего, вибралися на свята з хворобою?

Містраль нічого не відповів і тихо зачинив двері.

— Давайте хоч кави вип'ємо, — сказав сердитий Касіца. — Будьте ласкаві, пані, скажіть Мацьошековій, щоб приготувала кави, — звернувся він до асистентки.

— Добре, професоре! — доктор Протоклицька підвелася з місця. Разом з нею підвівся Трепка.

— А ви… куди знову тікаєте? — нервував Касіца.

— Мене турбує стан професора, — відповів Трепка, — загляну на хвилинку до нього.

— Нічого йому не станеться, — бурчав Касіца, — це просто нерви… Лікарі не вміють хворіти.

Але Трепка, не слухаючи його, зник за дверима.

Ми чекали хвилин п'ять.

— Що вони так довго воловодяться? — Касіца глянув на годинник: було без п'яти дев'ять. — Що за вечір, боже мій. Ваш приятель теж не на жарт застряв у Містраля. Масаж йому там робить, чи що? Викличте-но його, добродію!

Я постукав у двері і ввійшов.

— Професор Касіца нервує, хоче вже розпочати бридж.

Трепка незадоволено глянув на мене.

— Зачини двері, друже, — буркнув він. Потім знову продовжував розмову з Містралем. — Вірте мені. Попереджую вас. Ні на сон, ні від болю. Ніяких порошків і наркотиків. Виняток може становити укол новокаїну. Але прошу перевірити ампулу і шприц. А більш нічого не приймайте. Страв і напоїв з кухні теж.

— Ви починаєте мене забавляти, капітане. Я саме думаю, що добре було б чогось попоїсти. З самого ранку нічого не їв. Випив тільки чашку компоту.

— Тут у вас, я бачу, стоять консерви. Що то таке?

— Курка в бульйоні.

— З'їжте цю курку, — серйозно сказав Трепка.

— Холодну?

— Підігрійте на електричній плитці. — Трепка підвівся, увімкнув плитку, потім уважно оглянув консервну банку, відкрив її і поставив на плитку.

Незабаром бульйон ї курка були готові, і Трепка поставив консервну банку перед змученим професором.

— Може б ви покуштували компоту? — запропонував, скривившись, Містраль. — Чудовий ананасовий компот! Прислали з Англії.

Деякий час ми відмовлялися, нарешті для святого спокою Трепка згодився. Я взявся відкривати компот. Незабаром запашні ласощі були вже на блюдцях.

— Повертаючись до нашої попередньої розмови, — почав Трепка, — я раджу вам під приводом хвороби завтра ж уранці виїхати звідси.

— Це смішно, — сказав Містраль.

— Невже ви не розумієте, — наполягав капітан, — що ваша хвороба і необхідність вживати різні ліки створюють виключно сприятливі умови для злочинця? Тут виникає те, що я називаю «злочиннотворчою обстановкою». Такий сприятливий збіг обставин спокушає на злочин. «Пристань Ескулапа» для вас не здорове місце, професоре. В цьому домі разом з вами живе злочинець.

— Це тільки ваша теорія, капітане. Наскільки мені відомо, вона опирається лише на ту історію з нещасними дверями в «Ізоляторі», які хтось неуважний випадково замкнув на ключ. Чи не занадто слабка ця опора?

— Вірте мені, — заперечив Трепка, — мої спостереження підтверджують цю теорію. Деякі враження, що склались у мене вже тут…

— Ах, нарешті ви розкрили себе! — вигукнув Містраль, забуваючи про біль. — Виходить, ви будуєте свої теорії на враженнях. А може, на шостому почутті? Оце і є новітні методи вашої роботи? Вибачте мені, але вже краще Конан Дойль. Він принаймні вдавав, що спирається на дедукцію і аналіз.

— У мене є деякий досвід у цих справах, — вів далі Трепка, не звертаючи уваги на слова професора. — Коли на цьому сидиш стільки років…

— То втрачається вміння тверезо дивитися на речі, — втрутився Містраль. — Вибачте, що я перекрутив ваші слова, капітане, але ми, лікарі, теж можемо дещо про це сказати. Навик, досвід, сума набутих рефлексів — усе це дуже добре, але ж це палиця на два кінці. Так іноді можна допуститися прикрих помилок. Психологія знає такі випадки. Надто глибока спеціалізація в певній галузі — це річ не завжди корисна. Розум, спрямований виключно на викриття злочинця, починає часом реагувати трохи патологічно. Він або стає байдужим, або, — це ще гірше, — зазнає невеличкого нервозу, якого я не буду зараз пояснювати, бо ви, здається, й так трохи ображені.

— Ну, прошу, кінчайте, — промовив холодно Трепка.

— Отож я побоююсь, що вам загрожує своєрідний боязливо-маніакальний стан… Як тільки ви могли вигадати, що Йонаш хоче мене отруїти порошком? Це ж фарс. Я знаю цього хлопця ще з студентських років. Це цілком чесна людина.

— Нема нічого сталого на світі, — по-філософському сказав Трепка, дивлячись на шибку, де блищали краплі дощу. — Я радив би також добре зачинити вікно і опустити штори.

Говорячи це, Трепка підійшов до вікна, перевірив, чи воно зачинене, потім добре затулив його.

— Облиште, — запротестував Містраль, — я задушусь у цій кімнаті. Вже весна, а вони топлять, немов у лазні.

— Дуже прикро, — промовив Трепка, — що ви не довіряєте мені. Ну що ж, у мене є одна вада: багатьом людям я здаюся смішним.

— Та ні, що ви кажете, — зніяковів професор, — ви не так мене зрозуміли. Я ціню вашу відданість справі і шкодую, що ви наробили собі стільки клопоту. Але побачите, завтра ми будемо разом сміятися, згадуючи ці обережності.

— Якби ж воно так було, — похмуро зітхнув Трепка. — В усякому разі я не виїду звідси, доки ви не пообіцяєте виконати мої прохання.

— Ну добре… добре… — скривившись від болю, Містраль посміхнувся.

В двері постукали.

— Це професор Касіца, — сказав Містраль. — Ви, здається, маєте грати в бридж.

Ми вийшли.

— Люди добрі, і що воно діється в цьому домі! — обурено вигукував Касіца. — Нікчемної партійки в бридж ніяк не можна почати!

В цю мить на сходах з'явилася Мацьошекова з підносом і доктор Протоклицька.

— Чи вам, панове, часом не жарко? — промовила лікарка, відчиняючи вікно. — Пані Мацьошекова топить, немовби в неї ціла шахта вугілля.

— Не кожного серце гріє, — буркнула у відповідь Мацьошекова, розставляючи чашки для кави.

Через відчинене вікно чути було гавкання собак, калатання дзвонів і поодинокі постріли. Мацьошекова побожно заслухалась.

— Уже великодня утреня… Боже мій!

— А ви не збираєтесь на утреню? — спитав Трепка.

— Не кожен має таку змогу, а ті, що мають, — не хочуть! — Вона докірливо глянула на розкладені карти.

— Хазяєчко, що це знову за натяки? — насупилася доктор Протоклицька.

— Ви не ображайтесь, але грати сьогодні в карти — недобре. Не треба спокушати бога. Це ж воскресіння. Кара божа ще впаде на нас.

— То ви йдіть собі, пані Мацьошекова, — доброзичливо сказав Касіца.

— Ще подивлюсь, чи професорові Містралю не потрібно чого. Не спить, мабуть… — і вона постукала у двері.

• Предыдущая
• 9/52
• Следующая