В погоні за привидом - Томан Николай Владимирович - Страница 7

• Предыдущая
• 7/36
• Следующая

— Чемодан не здавайте поки що, нехай буде з вами. Коли я повернусь — пройду мимо вас. Встаньте тоді і йдіть за мною. Все зрозуміло?

— Все.

Кивнувши Малиновкіну, Єршов вийшов на привокзальну площу і запитав у літньої жінки, як пройти на вулицю Чапаєва. Жінка докладно пояснила йому, як це зробити, і він не поспішаючи пішов по привокзальній вулиці.

Сонце піднялось уже досить високо і пекло немилосердно. Низькі будинки майже не давали тіні; дерева, які росли де-не-де, були дуже миршаві, а тюбетейка на голові погано захищала Єршова від пекучого сонця. Піт струменів по обличчю майора, але він ішов так само не поспішаючи, вдаючи, ніби він звичний до південного клімату.

Та ось, нарешті, і вулиця Чапаєва. Будинки тут були ще нижчі і непоказніші, переважно одноповерхові, з маленькими подвір'ями, всередині яких через розчинені хвіртки можна було роздивитися якісь кволі, низькорослі посадки.

Будинок номер сорок сім нічим не відрізнявся від інших, тільки хвіртка його була закрита на защіпку чи клямку зсередини. Єршов посмикав за ручку, але, помітивши залізне кільце збоку, потягнув його до себе. Почувся неприємний скрип іржавого заліза і гавкіт собаки.

Чийсь голос прикрикнув на собаку, і майор почув спочатку важкі кроки, потім звук відсовуваної клямки.

Хвіртка відкрилася рівно настільки, щоб хазяїн міг просунути голову в отвір, який утворився. Обличчя в нього було старе, зморщене, очі широко розставлені, вузькі.

— Вам кого? — запитав він із сильним східним акцентом, окинувши Єршова підозрілим поглядом.

— Каниша Жанбаєва, — усміхаючись і кланяючись старику, відповів Єршов. — Я — Мухтаров.

— Мухтаров? — перепитав старий, здивовано підводячи сиві, рідкі брови і морщачись, ніби в рот йому потрапило щось дуже кисле.

— Авжеж, Мухтаров! — поквапно повторив Єршов, з тривогою думаючи, чи туди він потрапив. — Таїр Олександрович Мухтаров з історичного музею в Алма-Аті.

— Ах, Таїр Олександрович! — радісно заусміхався враз старик і широко відчинив хвіртку. — Заходь, будь ласка! Вибач, що ждати примусив. Ось тут іди, будь ласка, а то собака штани порве… Замовкни, проклятий! — замахнувся він на собаку, який рвався з ланцюга. — Ух, який злий, шайтан!.. Ось сюди, дорогий Таїре Олександровичу, голову тільки пригни, будь ласка, зачепитись можеш.

Старик ввів Єршова в досить простору кімнату, обставлену хорошими меблями. Це здивувало майора, оскільки сам старик був одягнений дуже бідно.

— Сідай, будь ласка, — підсунув він стілець Єршову і простягнув йому зморщену, жовту руку. — Я хазяїн квартири Джандербеков Габдулла.

— А де ж Каниш? — насторожено спитав Єршов. Габдулла видався майору дуже хитрим, і він побоювався, що старик не довіряє йому.

— Вибач, будь ласка, — нема Каниша, — розвів руками Габдулла, і маленькі оченята його зовсім розпливлися в удаваній усмішці. — Виїхав. Ось листа просив тобі передати. Наукову роботу Каниш провадить, матеріал різний збирає. Багато їздити доводиться.

Сказавши це, старик почав порпатися у верхньому ящику комода, не зводячи насторожених очей з майора. Нарешті він дістав запечатаний конверт і подав його Єршову з тією ж удаваною усмішкою.

Єршов розпечатав конверт і прочитав адресований Мухтарову лист:

Єршов прочитав листа ще раз і звернув увагу на те, що написаний він на сторінці, очевидно вирваній з підручника арифметики. Одна сторона її була чиста, а на другій було надруковано кілька стовпчиків з арифметичними прикладами. Зміркувавши, що все це не випадково, Єршов уважно придивився до цифр. Незабаром він помітив, що над деякими із цифр папір ледь-ледь продертий кінчиком пера. На світло ці продерті місця були добре помітні. Стало ясно, що цими ледве помітними проривами паперу були позначені цифри шифру.

Для того однак, щоб прочитати шифр, треба було мати перед собою текст «Танцю мерців» Гете. Він був у записній книжці Єршова, але користуватися ним при Габдуллі майор не міг. Довелося сховати листа в кишеню.

— Вибачте, що потурбував, — ввічливо звернувся Єршов до старика. — Жанбаєв пропонує мені приїхати до нього на Біле Озеро. Мабуть, я так і зроблю.

На цих словах він попрощався з Джандербековим і пішов. Габдулла провів його до хвіртки і попросив передати Жанбаєву привіт.

Вийшовши з дому Джандербекова, Єршов деякий час ішов до станції, але потім, переконавшись, що за ним ніхто не стежить, попрямував до центра міста. Відшукавши обласне відділення МВС, він зайшов до підполковника Ібрагімова, якому вже повідомили з Москви про місію Єршова.

— Чим можу бути корисний вам, товаришу майор? — запитав він, міцно стискуючи Єршову руку.

— Що вам відомо про Жанбаєва, який оселився у Джандербекова? — у відповідь запитав Єршов, роздивляючись огрядну фігуру і добродушне обличчя Ібрагімова.

Зовнішність підполковника аж ніяк не відповідала відгукам про нього як про дуже енергійного і вольового начальника.

— Відомо нам поки що тільки те, що Жанбаєв живе за тимчасовою пропискою і значиться членом археологічної експедиції Казахської Академії наук, яка працює тут понад місяць. Ми цікавилися списками цієї експедиції. В них є і прізвище Жанбаєва. Хотіли довідатися про нього більш докладно, але одержали вказівку з Москви — поки що залишити його в спокої.

— Дайте мені, будь ласка, паперу і дозвольте розшифрувати тут у вас одну записку, — попросив Єршов, дістаючи лист Жанбаєва.

Сівши за стіл Ібрагімова, він досить швидко розкодував зашифрований запис і дістав такий текст:

«Місце явки змінюється. Нова адреса: Перевальськ, Жовтнева, п'ятдесят три. Запитайте Аскара Джандербекова — це син Габдулли».

Єршов дав прочитати Ібрагімову цей текст і поцікавився, яка відстань від Перевальська до Білого Озера.

— Така ж майже, як із Аксакальська. Там навіть є якась база цієї археологічної експедиції.

— Доведеться туди поїхати, — вирішив Єршов. — А ви установіть нагляд за будинком Джандербекова. Ворог страшенно обережний — не злякайте його.

Попрощавшись з Ібрагімовим, Єршов поспішив на станцію. У залі для відпочинку транзитних пасажирів на нього з нетерпінням чекав Малиновкін. Він сидів на своєму чемодані і, вдаючи, що зосереджено читає газету, уважно стежив за всіма, хто входив у приміщення. Помітивши майора Єршова, він позіхнув і повільно почав згортати газету. Потім підвівся і з байдужим виглядом попрямував до виходу. Майор Єршов затримався трохи в дверях і, коли Малиновкін порівнявся з ним, шепнув йому ледве чутно:

— Візьміть два квитки до Перевальська на вечірній поїзд. Буду чекати на вас у вокзальному ресторані.

На станцію Перевальськ Єршов з Малиновкіним прибули рано-вранці. І станція, і прилягаючий до неї невеликий районний центр — Перевальськ — здалися їм якимись вже дуже запорошеними, непоказними. Зелені тут було мало; до того ж вона була вкрита товстим шаром пилу.

• Предыдущая
• 7/36
• Следующая