В погоні за привидом - Томан Николай Владимирович - Страница 11
- Предыдущая
- 11/36
- Следующая
Дідок знову поправив пенсне, пильно подивився на Малиновкіна і, докірливо похитавши головою, повернувся до нього плечима.
— Забалакався я тут з тобою однак, — пробурчав він, прямуючи до будиночка, де в нього було щось подібне до контори.
Того ж дня Малиновкін зустрівся з Єршовим у міській читальні і непомітно ткнув йому записку із звітом про своє відвідання археологічної бази.
Наступний день минув у лейтенанта нудно, без зустрічі з Єршовим і навіть без листів від нього. З нічого робити Малиновкін блукав по місту і двічі заходив на вокзал: спершу просто так, щоб згаяти час, а другого разу, щоб з власної ініціативи простежити за родичем Аскара Джандербекова — Темірбеком. Спостереження, проте, майже нічого йому не дали. Малиновкін прийшов на станцію саме перед відходом господарчого поїзда на будділянку.
— Скажіть, будь ласка, — звернувся Малиновкін до якогось залізничника. — Чи не бачили ви кондуктора Темірбека?
— Та он він, — кивнув залізничник на сутулувату людину з прапорцями у шкіряних футлярах, що висіли в неї на поясі.
Поки Малиновкін роздумував, чи підійти йому трохи ближче до Темірбека, кондуктор уже виліз на тормозну площадку хвостового вагона і почав закріплювати сигнальний ліхтар на гачок кронштейна. А хвилин через десять поїзд рушив повільно в бік нової будділянки залізниці.
Хоч Малиновкін бачив Темірбека здалека, зовнішній вигляд його лейтенанту не сподобався. Було щось у постаті кондуктора похмуре, непривітне.
«Схожий на якогось східного фанатика…» — мимоволі подумав Малиновкін.
Тривожна ніч
Минув ще день, а звісток від Єршова все не було. Це почало серйозно турбувати лейтенанта. Він вирішив просидіти увесь вечір дома і постежити за вікном кімнати майора — може, Єршов подасть який-небудь сигнал. Вчора лейтенант написав йому листа до запитання і запропонував на випадок необхідності кинути вночі записку у вікно кімнати, де жив Малиновкін. Для цього потрібно було, щоб майор, перед тим як виходити з дому, тричі розвів руки в сторони, неначе потягуючись.
Давно вже стемніло, але лейтенант, не засвічуючи світла, терпляче сидів за столом і уважно дивився у вікно. На вулиці було трохи світліше, ніж у кімнаті, і просвіт вікна здавався сірим прямокутником на майже чорному фоні кімнатної стіни. Зрідка мелькали в цьому прямокутнику темні фігури прохожих, але Малиновкін не звертав на них уваги. Очі його невідривно стежили за будинком напроти, через вулицю. Вірніше, навіть не за будинком, а всього лише за одним вікном його, що яскраво світилося в імлі. У освітленому просторі лейтенант бачив частину кімнати, обклеєної газетами, стіл, майже біля самого вікна, і майора Єршова, що схилився над якоюсь книгою. Він читав, видно, з великою увагою, не відриваючи очей від книги, повільно перелистуючи сторінки.
Захлопнувши, нарешті, книгу, майор підвівся, потягнувся, розвів руки в сторони, пройшовся по кімнаті і погасив світло. Малиновкін, який уважно стежив за тим, скільки разів розведе Єршов руки в сторони, зразу ж, як тільки погасло світло, підвівся із-за стола і тихо відчинив вікно. Майор, мабуть, одержав його листа і збирався повідомити йому щось.
Сівши на деякій віддалі од вікна, Малиновкін знову почав пильно вдивлятися в сусідній будинок, тепер уже зосередивши увагу не на вікні його, а на хвіртці. Незабаром вона із скрипом відчинилась і з неї вийшла висока людина в тюбетейці. Малиновкін зараз же пізнав майора Єршова.
Майор, постоявши трохи біля хвіртки, повільно почав ходити туди і сюди вздовж будинку Джандербекова спочатку з одного боку вулиці, потім з другого. Коли він пройшов удруге повз відкрите вікно Малиновкіна, лейтенант почув, як якийсь легенький предмет упав на підлогу кімнати, майже біля самих його ніг.
Швидко нахилившись, Малиновкін пошукав руками по підлозі і намацав згорнутий в декілька разів папірець.
Сховавши його в кишеню, лейтенант вийшов у другу кімнату, вікно якої виходило в двір, і засвітив світло.
Стара хазяйка квартири уже спала: за дверима її кімнати чути було рівномірне хропіння.
Затягнувши занавіску на вікні, Малиновкін дістав записку з кишені, квапливо її розгорнув і прочитав:
«Мій хазяїн передав мені недавно лист від Жанбаєва, У тексті його були цифри, розшифрувавши які, я прочитав розпорядження Жанбаєва: сьогодні о дванадцятій ночі виїхати на мотоциклі до Чорної річки по дорозі, що веде на Адири. Він наказує також звернути по дорозі увагу на мигтіння червоного ліхтаря, який подаватиме сигнали в такому порядку: два короткі спалахи і один довгий. Я повинен буду відповідати на це мигтінням прожектора мотоцикла в зворотному порядку: двома довгими спалахами, одним коротким. Після цього мені наказується заїхати в найближчий чагарник і залишити там мотоцикл із вмонтованою в нього рацією і новим кодом. Видно, Жанбаєв все ще не дуже довіряє мені і не наважується зустрітися зі мною. Я виїду рівно о дванадцятій. Ви залишайтеся на своїй квартирі і уважно стежте за будинком Аскара. Нічого до мого повернення не робіть. На всякий випадок ввімкніть після дванадцятої рацію — може, мені доведеться зв'язатися з вами по радіо на якій-небудь з трьох хвиль, розмір яких вам відомий».
Малиновкін перечитав записку і замислився. Чому Жанбаєв поводить себе так таємниче? Чому не показується Єршову? Невже справді ще не довіряє йому?
Ясно, що Жанбаєв страшенно обережний. Недарма дали йому шпигунську кличку «Привид». Майору не слід було їхати на це побачення самому. Треба було б взяти і його, Малиновкіна, з собою або послати по цій дорозі на велосипеді. У хазяйки висить в коридорі чийсь велосипед — можна було б ним скористатися.
Та наказ є наказ. Малиновкін знищив записку, погасив світло і повернувся до своєї кімнати. На вулиці Єршова тепер не було видно. Мабуть, він зайшов у будинок Джандербекова. Подивившись на світний циферблат годинника, Малиновкін знову влаштувався біля вікна. Було пів на дванадцяту. Через півгодини Єршову треба було виїхати з дому на мотоциклі.
Малиновкін ще дуже мало працював у контррозвідці. Він начитався і наслухався різних оповідань про контррозвідку, і йому все здавалося перебільшено складним, повним романтики і таємничості.
Мріючи про небезпечну оперативну роботу, він півроку провів в одному з відділів, підлеглих Сабліну. Поки все було для нього більш-менш новим, йому ця робота не здавалася обтяжливою; але як тільки йому здалося, що він «все збагнув», юнак почав нудьгувати за «справжньою роботою». Він не розумів, що саме буденні справи і гарантували успіх героїчних епізодів, бо були підготовкою до рішучої сутички з ворогом, розвідкою його позицій.
Діставши завдання супроводжувати майора в небезпечному заході, Малиновкін зрадів надзвичайно. І от тепер, коли є реальна можливість якщо не активно діяти, то вже, в. усякому разі, зустрітися із справжнім ворогом віч-на-віч, його знову усували від цієї небезпечної справи.
Малиновкін важко зітхнув і, зачинивши вікно, сперся ліктями на підвіконня. Час був уже Єршову виходити на вулицю.
Та ось хвилинна стрілка перейшла за дванадцять. От уже п'ять… сім… десять хвилин на першу. Чого ж Андрій Миколайович затримується, заснув, чи що?
Малиновкін почав нервувати. З'явилося бажання підійти непомітно до вікна кімнати Єршова і постукати чи кинути в нього жменю піску. Але ні, не міг досвідчений контррозвідник майор Єршов, який пройшов школу в знаменитого Астахова, заснути в такий напружений момент!
«А що, коли Єршову хто-небудь перешкодив виїхати вчасно? — виникла нова думка. — Мабуть, майор пішов з дому городами, щоб не привернути нічиєї уваги…»
Було вже чверть на першу. Малиновкін дістав з чемодана рацію, включив її на прийом, надів навушники і обережно почав настроювати то на одну, то на іншу хвилю короткохвильового діапазону. Тоненький писк морзянки, уривки музики, чийсь басистий, розкотистий сміх, благаючий голос жінки, сухий тріск грозових розрядів і знову морзянка поперемінно були чутні в його навушниках.
- Предыдущая
- 11/36
- Следующая
