Гаррі Поттер і напівкровний принц - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 79
- Предыдущая
- 79/120
- Следующая
- І що, вдалося?-поцікавився Дамблдор.
- Ні, пане директоре, бо тоді отруївся Рон…
- …і ти, звісно, забув, що треба добути спогади; годі сподіватися чогось іншого, якщо товариш у біді. Але коли з'ясувалося, що містер Візлі цілковито одужає, то я мав надію, що ти згадаєш про моє завдання. Я начебто чітко тобі розтлумачив, настільки ці спогади важливі. Я взагалі робив усе можливе, аби тебе переконати, що ці спогади мають для нас вирішальне значення; без них ми тільки марнуємо час.
Гаррі пронизав пекучий сором. Дамблдор не підвищу вав голосу, він навіть не був сердитий, але Гаррі волів би. щоб директор на нього кричав; це крижане розчарування було просто нестерпне.
- Пане директоре. - розпачливо пробелькотів він, - я ж не те, щоб зовсім не старався; просто було… стільки всього… все інше…
- Інше тобі було в голові, - договорив за нього Дамблдор. - Я розумію.
І знову запала мовчанка; такої незручної мовчанки ще не було в їхньому спілкуванні з Дамблдором: вона тривала нескінченно; в тиші лише чулося, як тихенько похропує уві сні портрет Армандо Діпіта у Дамблдора над головою. Гаррі почувався карликом - ніби він змалів, увійшовши в це приміщення.
Коли не стало терпцю, то він промимрив:
- Пане професоре, пробачте мені. Я мав би зробити більше… Я мав би розуміти, що ви мене не просили б, якби це не було так важливо.
- Дякую тобі, Гаррі, за ці слова, - тихо сказав Дамблдор. - То чи можу я сподіватися, що відтепер ти при ділиш цій справі більше уваги, ніж досі? Наші наступні зустрічі втратять будь-який сенс, якщо ми не здобудемо цих спогадів.
- Пане директоре, я витягну з нього спогади, - щиро пообіцяв Гаррі.
- Тоді більше не будемо про це, - лагідніше промовив Дамблдор, - а продовжимо нашу історію з того місця, де закінчили. Пам'ятаєш, як це було?
- Так. пане директоре, - швидко відповів Гаррі. - Волдеморт убив свого батька, а також діда з бабою, і так усе підлаштував, ніби це скоїв його дядько Морфін. Тоді повернувся в Гоґвортс і запитав… він запитав професора Слизорога про горокракси, - все ще ніяково завершив він.
- Дуже добре, - похвалив Дамблдор. - Тепер ти, сподіваюся, згадаєш, що на самому початку цих наших зустрічей я тобі казав, що ми вступаємо в царство здогадок і припущень?
- Так, пане директоре.
- Сподіваюся, ти погодишся, що досі я демонстрував тобі переконливі джерела й факти, з яких я міг робити висновки про Волдемортову діяльність аж до його повноліття, тобто до сімнадцяти років? Гаррі кивнув головою.
- Проте зараз, Гаррі, - вів далі Дамблдор, - усе стає туманніше й химерніше. Важко було знайти свідчення про Волдеморта-хлопчика, та майже неможливо знайти, хто був би готовий згадувати про дорослого Волдеморта. Чесно кажучи, я сумніваюся, що взагалі існує хоч одна жива душа, окрім нього самого, що могла б нам дати цілісний опис його життя після закінчення Гоґвортсу. Однак я хотів би ще поділитися з тобою двома останніми спогадами. -Дамблдор показав на дві кришталеві пляшечки, що поблискували біля сита спогадів. - Мені дуже цікаво по рівняти твою думку з висновками, які зробив я.
Від згадки, що Дамблдор так високо цінує його думку, Гаррі запік сором за те, що він не виконав завдання й не здобув спогадів про горокракси; він ніяково засовався на стільці, коли Дамблдор підніс першу пляшечку до світла й оглянув її.
- Маю надію, ти ще не втомився занурюватися в пам'ять інших, бо ці два спогади дуже дивні, - сказав він. - Пер ший належить старезній ельфині-домовичці на ім'я Гокі. Перш ніж побачимо свідчення Гокі, я мушу коротенько розповісти, як Лорд Волдеморт покинув Гоґвортс.
Він закінчив сьомий клас, отримавши на всіх іспитах, як ти. мабуть, здогадуєшся, найвищі оцінки. Його однокласники вирішували, який їм обирати фах після закінчення Гоґвортсу. Майже всі чекали від Тома Редла, старости гуртожитку, старости школи, володаря нагороди за особливі заслуги перед школою, чогось визначного. Я знаю, що деякі вчителі, серед них був і професор Слизоріг, при пускали, що він почне працювати в Міністерстві магії, пропонували йому влаштувати потрібні зустрічі, допомогти встановити контакти з відповідними людьми. Він відмовився від усіх цих пропозицій. Невдовзі наш учительський склад отримав звістку, що він влаштувався на роботу в крамницю «Борджин і Беркс».
- «Борджин і Беркс»? - перепитав спантеличений Гаррі.
- «Борджин і Беркс».-спокійно повторив Дамблдор. - Думаю, ти зрозумієш, чим його привабило це місце, коли ми зануримося в спогади Гокі. Але не цю роботу хотів спершу обрати для себе Волдеморт. Навряд чи тоді про це хтось знав… мені одному з не багатьох розповів тодішній директор… Волдеморт спочатку звертався до професора Діпіта з проханням залишитися в Гоґвортсі вчителем.
- Він хотів залишитися тут? Чому?-ще більше здивувався Гаррі.
- Мабуть, у нього було на те кілька причин, хоч він і не навів професорові Діпіту жодної, - сказав Дамблдор. - По-перше, і це найважливіше, Волдеморт, як я вважаю, був прив'язаний до школи більше, ніж до будь-кого. У Гоґвортсі він був найщасливіший, це було перше і єдине місце, де він почувався вдома.
Гаррі відчув на цих словах певну ніяковість, бо те саме відчував до Гоґвортсу й він.
- По-друге, цей замок - справжнє осердя древньої магії. Волдеморт, безсумнівно, розгадав значно більше його таємниць, аніж більшість учнів, які тут навчалися, проте він відчував, що залишилися ще нерозкриті загадки, невичерпані джерела магії.
А по-третє, як учитель, він би здобув величезну владу і вплив на юних чаклунів та чарівниць. Можливо, він за позичив цю ідею від професора Слизорога, з яким пере бував у найкращих стосунках, і на прикладі якого бачив, яку важливу роль може відігравати вчитель. Я й на мить не припускаю, що Волдеморт збирався пробути у Гоґвортсі усе своє життя, але, думаю, що він розглядав школу як чудове місце для вербування поплічників, для створення власної армії.
- Пане директоре, але ж він не отримав цієї посади?
- Не отримав. Професор Діпіт сказав, що у вісімнадцять років Волдеморт ще занадто молодий для такої роботи, і порадив йому звернутися за кілька років, якщо він не передумає стати вчителем.
- А ви як до цього тоді поставилися, пане директоре? - вагаючись, запитав Гаррі.
- З глибоким занепокоєнням, - відповів Дамблдор. - Я радив Армандові його не брати… я не пояснював йому тих причин, про які розповів тобі, бо професор Діпіт любив Волдеморта й був переконаний у його чесності… та я дуже не хотів, щоб Волдеморт залишився в школі, та ще й з такою владою в руках.
- А якої саме посади він домагався, пане директоре? Який предмет хотів викладати?
Гаррі відчув, що знає відповідь ще до того, як вона зле тіла з Дамблдорових вуст.
- Захист від темних мистецтв. Його тоді викладала стара професорка, яку звали Галатея Веселодум і яка про працювала в Гоґвортсі майже півстоліття.
Отож Волдеморт влаштувався на роботу в крамницю «Борджин і Беркс», і всі вчителі, які були ним захоплені, бідкалися, яка це втрата, що такий блискучий молодий чаклун працює в якійсь там крамничці. Але Волдеморт не був там звичайним помічником. Чемний, вродливий і розумний, він невдовзі почав виконувати досить особливі завдання, про які може йтися лише в таких закладах, як «Борджин і Беркс», що, як тобі, Гаррі, відомо, спеціалізуються на товарах з незвичайними й могутніми властивостями. Волдемортові партнери посилали його переконувати власників віддавати їм на продаж свої скарби. Виявилося, що він має до цього неабиякий хист.
- Можу собі уявити, - не втримався Гаррі.
- Атож, - погодився Дамблдор, і на його вуста набігла тінь усмішки. -А зараз настав час послухати ельфиню-домовичку Гокі, яка працювала в дуже старої й дуже багатої відьми на ім'я Гепзіба Сміт.
Дамблдор ударив пляшечку чарівною паличкою, щоб з неї вилетів корок, і вилив вируючий спогад у кам'яну чашу
- Ти перший. Гаррі.
Гаррі встав і нахилився над укритим хвильками сріблястим вмістом сита спогадів. Його обличчя торкнулося поверхні, він провалився в темну порожнечу і приземлив ся в якійсь вітальні перед гладкущою старою жінкою у вигадливій рудій перуці та яскраво-рожевому комплекті ман тій, що спадали хвилями, роблячи її схожою на якийсь розталий морозивний торт. Жінка дивилася в малесеньке прикрашене коштовним камінням дзеркальце й великим пушком рум'янила й так уже червоні щоки, а крихітна старезна ельфиня зашнуровувала на її товстих ногах вузенькі єдвабні пантофлі.
- Предыдущая
- 79/120
- Следующая