Гаррі Поттер і напівкровний принц - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 76

• Предыдущая
• 76/120
• Следующая

- Спробую, - пообіцяв Гаррі, кладучи мітлу на плече. - Побачимося після матчу.

Він побіг безлюдними коридорами; усі учні були вже за стінами школи - або сиділи на трибунах, або йшли до них. Пробігаючи повз вікна, Гаррі визирав надвір, щоб визначити, який сьогодні буде вітер. Аж тут якийсь шум попереду змусив його повернути голову; він побачив Мелфоя, що крокував йому назустріч у супроводі двох надутих, мовби ображених, дівчат. Уздрівши Гаррі, Мелфой на мить зупинився, а тоді холодно реготнув і попрямував далі.

- Куди йдеш? - вимогливо запитав Гаррі.

- Так я тобі, Поттере, й сказав. Карочє, не твоє собаче діло, - глузував Мелфой. - Біжи-біжи, там уже всі ждуть, тіла, капітана-обранця… хлопчика, що виграв… чи як там тебе, блін, ще тепер називають.

Одна дівчина неохоче захихотіла. Гаррі глянув на неї. Вона зашарілася. Мелфой обминув Гаррі й пішов. Дівчата подріботіли за ним. Трійця завернула за ріг і зникла.

Гаррі завмер на місці, втупившись поглядом туди, де щойно були ці троє. Сказитися можна! Він і так уже ледве встигає на гру, але ж Мелфой явно кудись таємно скрадається, поки в школі нікого нема - найкращий для Гаррі момент з'ясувати, що ж робить Мелфой. Спливали секунди, а Гаррі стояв і дивився…

- Де ти був? - крикнула Джіні, коли Гаррі влетів у роздягальню. Уся команда була вже в формі й напоготові; відбивачі Кут і Піке нервово постукували себе по ногах битками.

- Зустрів Мелфоя. - тихенько пояснив їй Гаррі, натягуючи через голову яскраво-червону форму.

- І що?

- І хотів з'ясувати, що він робить у замку з двома по дружками, коли всі тут… -Хіба це зараз має значення?

- Має, але я все одно вже не дізнаюся, - огризнувся Гаррі, схопив «Вогнеблискавку» й поправив окуляри. - Ну, вперед!

І не кажучи більше ні слова, подався на поле. Його зустріли оглушливий галас і гул. Віяв легенький вітерець; сліпучі спалахи яскравого сонця то тут, то там пронизували плямисті хмари.

- Складні умови!-підбадьорював команду Маклаґен.

- Кут, Пікс, вам треба літати проти сонця, щоб вони вас погано бачили…

- Маклаґен, тут я капітан, тому замовкни і не вказуй, кому що робити, - сердито обірвав його Гаррі.

- Займи своє місце у воротах!

Коли Маклаґен полетів, Гаррі глянув на Кута й Пікса.

- Старайтеся й справді літати проти сонця, - неохоче буркнув їм.

Він обмінявся потиском руки з гафелпафським капітаном, а після свистка мадам Гуч відштовхнувся й шугонув угору - вище за всіх гравців своєї команди, кружляючи над полем у пошуках снича. Якби він швидко його зло вив, то ще встиг би повернутися до замку, схопити Карту Мародера і з'ясувати, що робить Мелфой… - І ось квафел у Сміта з Гафелпафу, - мрійливий голос розлігся луною над стадіоном. - Сміт коментував гру минулого разу, і тоді Джіні Візлі влетіла просто в нього, мабуть, навмисне… принаймні так здавалося. Сміт дуже грубо коментував дії Ґрифіндору і тепер, мабуть, шкодує, що грає проти цієї команди… ой, дивіться, він впустив квафела, його підхопила Джіні, мені вона справді подобається - така приємна…

Гаррі зиркнув униз на коментаторське підвищення. Хто при здоровому глузді міг придумати, щоб гру коментувала Луна Лавґуд? Навіть з такої висоти не можна було не розпізнати це довге попелясте волосся й намисто з корків від маслопива… Поруч з Луною професорці Макґонеґел, здається, було незатишно, ніби вона засумнівалася в правильності такого свого призначення.

- …та ось у неї забирає квафела здоровило з Гафелпафу, не пам'ятаю його прізвища, щось ніби Бібел… ні, Баґінс…

- Це Кедволодер! - голосно виправила Луну професорка Макґонеґел. На трибунах зареготали.

Гаррі роззирнувся за сничем; його ніде не було. За мить Кедволодер забив гол. Маклаґен напосівся на Джіні за те, що випустила з рук квафела, і в результаті не помітив, як червоний м'яч просвистів прямісінько над його правим вухом.

- Маклаґен, краще пильнуй за своїми обов'язками, а до інших не чіпляйся! - закричав Гаррі, перекрутившись у повітрі, щоб бачити воротаря.

- Ти сам подаєш поганий приклад! - огризнувся червоний і злий Маклаген.

- І ось Гаррі Поттер сперечається зі своїм воротарем, - незворушно коментувала Луна, а гафелпафці й слизеринці на трибунах галасували й радісно тютюкали. - Навряд чи це йому поможе знайти снича, хоч, можливо, це такий хитрий трюк…

Сердито вилаявшись, Гаррі крутнувся й знову помчав над полем, пильнуючи, чи не з'явиться десь у небі крихітний золотий м'ячик з крильцями.

Джіні й Демелза забили кожна по голу, даючи змогу порадіти й погаласувати своїм уболівальникам, вирядженим у червоно-золотисті кольори. Тоді знову забив Кедволодер, зрівнявши рахунок, але Луна, здається, цього й не по мітила; її явно не цікавили такі банальні речі, як рахунок; вона намагалася привернути увагу публіки до цікавої форми хмаринок чи до того, що Захаріас Сміт, якому досі не вдавалося заволодіти квафелом довше, ніж на одну хвилину, страждає на так звану «невдахолергію».

- 70: 40 на користь Гафелпафу, - гримнула в Лунин мегафон професорка Макґонеґел.

- Уже? - неуважно перепитала Луна. - Ой, дивіться! Ґрифіндорський воротар упіймав битку одного з відбивачів.

Гаррі перекрутився в повітрі. І справді, Маклаґен невідомо чому вихопив у Пікса битку й показував, як треба вдарити бладжером Кедволодера, що саме наближався.

- Віддай йому битку й захищай ворота! - загорлав Гаррі, кидаючись до Маклагена саме тоді, як той щосили влупив по бладжеру й промазав.

Засліплюючий нудотний біль… спалах світла… далекі крики… й падіння крізь довжелезний тунель…

Коли Гаррі отямився, він лежав у теплій затишній по стелі й дивився на лампу, що кидала золотисте осяйне коло на затінену стелю. Насилу підняв голову. Ліворуч лежав хтось знайомий-у ластовинні, рудий…

- Чемно з твого боку-завітати в гості, - вишкірився Рон.

Гаррі кліпнув і роззирнувся. Авжеж: він у шкільній лі карні. Небо за вікном було темно-синє з малиновими пасмами. Матч закінчився, мабуть, багато годин тому… надія застукати Мелфоя на гарячому розвіялась. Голова в Гаррі була якось дивно важка; він підняв руку й намацав на ній цупкий тюрбан бинтів.

- Що сталося?

- Тріщина черепа, - пояснила мадам Помфрі, що під бігла й примусила його знову лягти на подушки. - Нічого страшного, я вже все залікувала, але ніч перебудеш тут. Ще кілька годин тобі не можна перенапружуватись.

- Я не хочу тут нидіти цілу ніч, - сердито заперечив Гаррі, сідаючи на ліжку й відкидаючи ковдру, - я мушу знайти й убити Маклаґена.

- Саме це я й мала на увазі, кажучи про «перенапруження», - уточнила мадам Помфрі, наполегливо вкладаючи хлопця в ліжко й погрозливо піднімаючи чарівну паличку. - Поттере, будеш тут, поки я тебе не випущу, інакше покличу директора.

Вона поспішила до свого кабінету; а сердитий Гаррі впав на подушки.

- Ти хоч знаєш, з яким рахунком ми продули? - запитав він крізь зуби у Рона.

- Та знаю,-вибачливо зітхнув Рон. - Остаточний рахунок 320:60.

- Класно,-люто прогарчав Гаррі.-Просто блискуче! Ох, доберуся я до Маклаґена…

- Не варто його чіпати, бо він величезний, як троль, - резонно заперечив Рон. - Я особисто вважаю, що треба на ньому випробувати оту Принцову штучку для нігтів на ногах. Крім того, поки ти звідси вийдеш, команда встигне нам'яти йому боки: вони не надто щасливі…

У Роновім голосі вчувалася погано прихована нотка радості; Гаррі не сумнівався, що Рона втішила така бездарна гра Маклаґена. Гаррі лежав, дивлячись на латочку світла на стелі. Його недавно «відреставрований» череп майже не болів, проте під бинтами здавався якимось розм'яклим.

- Я чув звідси коментар матчу, - сказав Рон. давлячись сміхом. - Сподіваюся, Луна тепер завжди коментуватиме… невдахолергія…

Але Гаррі ще був сердитий і гумору не сприймав, тож Ронове хихотіння незабаром стихло.

- Джіні тебе відвідувала, поки ти був непритомний, - сказав Рон після тривалої паузи, і уява Гаррі одразу розбуялася. створивши картину, в якій Джіні, ридаючи над його нерухомим тілом, зізнавалася, що глибоко ним зачарована, а Рон тим часом їх благословляв… - Вона казала, що ти ледве встиг на гру. Як це так? Ти ж вийшов звідси досить рано.

• Предыдущая
• 76/120
• Следующая