Гаррі Поттер і напівкровний принц - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 57

• Предыдущая
• 57/120
• Следующая

- Я ж не винен, Герміоно, що вона якась скажена. А може, вона підслухала, що ти погано говорила про Філча? Мені завжди здавалося, що між ними якісь шури-мури…

- Ой, не сміши…

Раді, що знову можна говорити нормально, вони йшли безлюдними освітленими ліхтарями коридорами до вітальні, сперечаючись, чи могло бути у Філча й мадам Пінс таємне кохання.

- Ялинкові прикраси, - сказав Гаррі Гладкій Пані новий, святковий пароль.

- А вам яйця й ковбаси, - лукаво реготнула Гладка Пані й відхилилася, пропускаючи їх у вітальню.

- Привіт, Гаррі! - вигукнула Ромільда Вейн, щойно він проліз крізь отвір за портретом. -Хочеш гірської води?

Герміона поглянула на нього через плече з виглядом «А-що-я-тобі-казала?»

- ні, дякую, - рішуче відмовився Гаррі. - Я її не дуже люблю.

- То візьми оце. - Ромільда тицьнула йому в руки якусь коробку. - Шоколадні казанки з вогневіскі. Мені бабуся прислала, а я таких не люблю.

- О… добре… дуже дякую. - буркнув Гаррі, не знаючи, що ще придумати. - Е-е… я тут іду зараз…

Він побіг за Герміоною, белькочучи щось незрозуміле.

- Казала тобі, - пирхнула Герміона. - Швидше когось запрошуй, щоб вони від тебе відчепилися, інакше…

Але її обличчя раптом застигло: вона помітила Рона з Лавандою, що сплелися в кріслі в обіймах.

- На добраніч, Гаррі, - попрощалася Герміона, хоч була лише сьома година вечора, і, не кажучи більше ні слова, метнулася до дівчачої спальні.

Гаррі. лягаючи спати, втішав себе тим, що залишилося витримати всього один день уроків, а тоді ще Слизорогове свято, після чого вони з Роном поїдуть у «Барліг». Годі й мріяти, що Рон і Герміона помиряться до початку канікул, але перерва дасть їм змогу заспокоїтися, обміркувати свою поведінку…

Великих надій Гаррі на це не покладав, а урок трансфігурації. який йому на другий день довелося перемучити в їхньому товаристві, звів надії нанівець. Вони саме почали опрацьовувати неймовірно складну тему перетворення людини; сидячи перед дзеркалом, треба було міняти колір власних брів. Герміона жорстоко висміяла Ронову першу провальну спробу, коли він якимось чином виростив на своєму обличчі пишні довгі вуса, закручені догори: Рон помстився тим. що безжально, проте напрочуд точно зобразив, як Герміона підстрибує на місці щоразу, коли професорка Макґонегел щось запитує: Ронові кривляння здалися страшенно смішними Лаванді й Парваті, після чого Герміона знову ледь не розридалася. Вона вискочила з класу, щойно пролунав дзвоник, покинувши на стільці половину своїх речей; Гаррі вирішив, що він їй зараз потрібен більше, ніж Ронові. тому зібрав її манатки й подався слідом.

Незабаром він її побачив - Герміона виходила з дівчачого туалету поверхом нижче. З нею йшла Луна Лавґуд і легенько поплескувала її по спині.

- О, здоров, Гаррі, - привіталася Луна. - Ти знаєш, що в тебе одна брова жовта-жовтісінька?

- Привіт, Луно. Герміоно. ти забула речі… Він простяг їй книги.

- Ой, так, - глухим голосом сказала Герміона, а тоді взяла речі й швидко відвернулася, щоб ніхто не бачив, як вона витирає пеналом сльози. -Дякую, Гаррі. Ну, я, мабуть, піду…

І швидко зникла, не давши Гаррі змоги хоч якось її розрадити; та йому, чесно кажучи, бракувало потрібних слів.

- Вона трохи засмучена, - сказала Луна. - Я думала, що там Плаксива Мірта, а виявилося, що то Герміона. Жалілася на Рона Візлі…

- Бо вони посварилися, - пояснив Гаррі.

- Він часом дуже смішно жартує, правда? - додала Луна, йдучи поруч з ним по коридору. - Але іноді буває дещо жорстокий. Я це помітила ще торік.

- Можливо, - погодився Гаррі. Луна звично відверто висловлювала не дуже зручні істини; таких, як Луна, Гаррі ще не зустрічав. -То як пройшов семестр?

- Нормально, - відповіла Луна. - Трошки самотньо без ДА. Але Джіні молодець. Недавно допомогла двом хлопцям на уроці трансфігурації замовкнути й не казати на мене «Лунатичка»…

- Ти б не хотіла сьогодні піти зі мною на вечірку до Слизорога?

Слова вилетіли з рота, перш ніж Гаррі встиг їх зупинити; він почув їх ніби збоку, з чужих вуст.

Луна здивовано глянула на нього своїми банькатими очима. -На вечірку до Слизорога? З тобою?

- Так, - підтвердив Гаррі. - Нам можна запрошувати гостей, то я й подумав, може, ти будеш не проти… тобто… - Він волів якомога чіткіше окреслити свої наміри. -Тобто як моя приятелька, розумієш. Але, якщо не хочеш…

І Він уже почав було думати, що краще б вона не захотіла.

- Чому ж, я з радістю піду з тобою як приятелька! - засяяла Луна так, як ніколи досі. - Мене ще ніхто не запрошував на вечірку як свою приятельку! То це ти для вечірки пофарбував собі брову? Мені теж так зробити?

- Ні, - рішуче заперечив Гаррі, - це випадково, я попрошу Герміону, щоб вона зробила її нормальною. Тоді зустрічаємось о восьмій вечора у вестибюлі.

- АГА!-заверещав хтось угорі, й вони аж підстрибнули: прямісінько над ними висів догори дриґом на люстрі й віроломно посміхався Півз.

- Потька просить Луньку на вечірку! Потька любить Луньку! Потька любить Лу-у-у-у-у-уньку!

І він шугонув геть, ґелґочучи й репетуючи: -Потька любить Луньку!

- Як добре, що це збережеться в таємниці, - зіронізував Гаррі. І справді, незабаром уся школа знала, що Гаррі Поттер запросив Луну Лавґуд на вечірку до Слизорога.

- Ти ж міг вибрати будь-кого! - спантеличено казав Рон за вечерею. - Будь-кого! А ти вибрав Лунатичку Лавґуд?

- Не називай її так, Роне, - обурилася Джіні, зупиняючись у Гаррі за спиною. - Я дуже рада, Гаррі, що ти її запросив. Вона така щаслива.

Джіні пішла і знову стала поруч з Діном. Гаррі намагався порадіти від того, що їй сподобалася його ідея запросити на вечірку Луну, та це йому не дуже вдавалося. Герміона сиділа самотньо в дальньому кінці столу, неуважно колупаючись виделкою в тарілці, Гаррі помітив, що Рон нишком на неї поглядає.

- Ти міг би попросити пробачення, - відверто порадив йому Гаррі.

- Ага, щоб на мене напала ще одна зграя канарок? - пробурмотів Рон.

- Навіщо ти з неї дражнився?

- Вона сміялася з моїх вусів!

- І я сміявся, бо за все життя такої дурості не бачив.

Але Рон уже нічого не чув; щойно підійшли Лаванда й Парваті. Втиснувшись між Гаррі й Роном, Лаванда обвила Ронову шию руками.

- Здоров, Гаррі, - привіталася Парваті. Їй, як і Гаррі, поведінка Рона й Лаванди здавалася недоречною, та й набридла вже.

- Привіт, - озвався Гаррі. - Як справи? То ти залишаєшся в Гоґвортсі? Бо я чув, що батьки хотіли тебе забрати.

- Поки що мені вдалося їх відрадити, - пояснила Парваті. - Випадок з Кеті їх дуже налякав, та оскільки більше нічого не сталося… о, привіт, Герміоно!

Парваті щиро всміхнулася. Гаррі відчував, що їй соромно за своє глузування над Герміоною на уроці трансфігурації. Він озирнувся й побачив, що Герміона теж усміхається, можливо, навіть щиріше. Дівчата часом бувають дивні.

- Вітаю, Парваті! - відповіла на привітання Герміона, незважаючи на Лаванду. - Ідеш сьогодні на вечірку до Слизорога?

- Ніхто не запросив, - сумно зізналася Парваті. - А я з радістю пішла б, бо там, здається, буде цікаво… А ти йдеш, так?

- Так. мене о восьмій зустрічає Кормак, і ми…

Щось чвакнуло, ніби з забитого унітазу витягай вантуз, і Рон нашорошив вуха. Герміона вела далі, наче нічого не бачила й не чула. -… ми йдемо на вечірку разом.

- З Кормаком? - перепитала Парваті. -Тобто з Кормаком Маклаґеном?

- Ну, так, - солодко проспівала Герміона. - Той, що ледь не став, - вона наголосила на цих словах, - ґрифіндорським воротарем.

- То ти з ним тепер зустрічаєшся? - витріщила очі

Парваті. - Ой… так… а ти хіба не знаєш? - захихотіла Герміона у зовсім не властивій їй манері.

- Не знаю! - зізналася Парваті, котру така новина відверто приголомшила. -Бачу, в тебе смак на квідичистів. Спочатку Крум, тепер Маклаґен…

- Мені подобаються лише найкращі квідичисти, - виправила її, усміхаючись, Герміона. - Ну, до зустрічі… треба йти готуватися до вечірки…

• Предыдущая
• 57/120
• Следующая