Гаррі Поттер і напівкровний принц - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 45
- Предыдущая
- 45/120
- Следующая
- Слава Богу, - аж здригнувся Рон, коли їх огорнуло тепле, просякнуте запахом ірисок повітря. - Я радив би не виходити звідси аж до вечора…
- Гаррі, хлопчику! - загудів за їхніми спинами чийсь голос.
- Ой, ні-і, - простогнав Гаррі. Друзі озирнулися й побачили професора Слизорога у величезній хутряній шапці та в пальті з коміром з такого ж хутра. Професор тримав величезну торбу зацукрованих ананасів і затуляв собою щонайменше чверть цукерні.
- Гаррі, ти вже пропустив три мої скромні вечері! - нагадав Слизоріг, добродушно штурхаючи його в груди. - Так не годиться, хлопчику, від мене не відкараскаєшся! Панна Ґрейнджер від них у захваті, правда?
- Так,-розгубилася Герміона, - вони справді…
- Чого ж ти, Гаррі, не приходиш? - допитувався Слизоріг.
- Ну, в мене, пане професоре, було тренування з квідичу, - пояснив Гаррі. Він справді щоразу призначав тренування, коли одержував від Слизорога маленькі листи-запрошення, перев'язані фіолетовими стрічечками. Такий трюк давав Ронові змогу не лишатися на самоті, і вони разом з Джіні зазвичай посміювалися, уявляючи Герміону в товаристві Маклаґена й Забіні.
- Маю щиру надію, що така напружена праця принесе тобі перемогу в першому матчі! - вигукнув Слизоріг. - Але трохи відпочити нікому не завадить. Як ти дивишся на вечір понеділка? Ти ж не почнеш тренування в таку негоду…
- Я не зможу. пане професоре… у понеділок у мене… е-е… зустріч з професором Дамблдором.
- Знову не щастить! - театрально забідкався Слизоріг - Ну що ж… але ти від мене, Гаррі, так просто не вислизнеш!
Попрощавшись королівським помахом руки, професор перевальцем пішов з цукерні, звернувши на Рона не більше уваги, ніж на якогось там таргана.
- Неймовірно, але ти знову зумів викрутитися, - похитала головою Герміона. - Хоч там не так і погано… інколи буває досить весело… - Але тут вона помітила вираз Ронового обличчя. - Ой, подивіться… там є чудові цукрові пера… їх можна смоктати годинами!
Зрадівши, що Герміона змінила тему, Гаррі виявив значно більше, ніж звичайно, інтересу до нових надвеликих цукрових пер. але настрій у Рона не поліпшився, і він лише стенув плечима, коли Герміона спитала, куди б він хотів податися тепер. -Ходімо в "Три мітли" - запропонував Гаррі. - Там хоч тепло.
Вони знову обмотали голови шарфами й вийшли з цукерні. Після солодкого затишку «Медових руць» пронизливий вітер шмагав їх по обличчях наче батогами. Вулиця була майже безлюдна; ніхто не зупинявся, щоб побалакати, усі квапливо бігли хто куди. Виняток становили два чоловіки попереду, що стояли біля входу в «Три мітли». Один був дуже високий і худий; Гаррі примружився, щоб краще його роздивитися крізь залиті дощем окуляри, і впізнав шинкаря з «Кабанячої голови» - іншого Гоґсмідського шинку. Коли Гаррі, Рон і Герміона наблизилися, шинкар щільніше загорнувся в плащ і пішов. Нижчий чоловік, що незграбно вовтузився з чимось у руках, залишився сам. Друзі порівнялися з ним, і аж тоді Гаррі нарешті впізнав і його.
- Манданґусе!
Присадкуватий, кривоногий чоловік зі скуйовдженими рудими патлами з несподіванки підскочив і впустив старезну валізу. Від падіння вона розкрилася, виваливши, як здалося, увесь вміст вітрини з крамнички лахмітника.
- А, Гаррі, здоров, - привітався Манданґус Флетчер, непереконливо зображаючи безтурботність. - Ну, не буду тебе затримувати.
Флетчер з виглядом людини, яка воліла б якомога скоріше зникнути, почав згрібати з землі увесь той мотлох назад у валізу.
- Ти це все продаєш? - запитав Гаррі, дивлячись, як Манданґус визбирує всякий брудний непотріб.
- Та, той… треба ж якось жити, - відповів Манданґус. - Подай мені оте-го! Рон нахилився й підняв щось сріблясте.
- Стривай, - повільно проказав Рон. - Щось таке знайоме…
- Дякую! - Манданґус вихопив з Ронових рук келиха й запхав у валізу. - Ну, то бувайте… ОЙ!
Гаррі схопив Манданґуса за горло й притис до стіни шинку. Міцно тримаючи однією рукою, другою вийняв чарівну паличку.
- Гаррі!-пискнула Герміона.
- Ти це взяв у домі Сіріуса, - прошипів Гаррі, ледь не торкаючись Манданґусового носа своїм і вдихаючи огидну суміш перегару й старого тютюну. - На ньому ще був герб родини Блеків.
- Я… та не… та шо?… - бризкав слиною Манданґус, потроху багровіючи.
- Ти що - пішов туди в ніч його загибелі й пограбував дім?-прокричав Гаррі.
- Я…тане…
- Ану, все віддавай.
- Гаррі, не смій! - закричала Герміона, а Манданґус почав синіти.
Щось бабахнуло, і Гаррі відчув, як Манданґусове горло вислизнуло з рук. Задихаючись і відпльовуючись, Манданґус ухопив свою валізу, а тоді… ЛЯСЬ… і він роз'явився.
Гаррі з усієї сили вилаявся й закрутився, шукаючи, де дівся Манданґус. -НАЗАД, ЗЛОДЮГО!…
- Немає сенсу, Гаррі.
Казна-звідки виникла Тонкс, її сіре волосся було мокре від снігу. -Манданґус, мабуть, уже в Лондоні Немає сенсу кричати.
- Він покрав Сіріусові речі! Обікрав його дім!
- Це так, та все ж, - незворушно сказала Тонкс, яку ця інформація анітрохи не стурбувала, - тобі треба сховатися від холоду.
Вона простежила, як вони зайшли у «Три мітли». Увійшовши, Гаррі одразу вибухнув гнівом:
- Він покрав Сіріусові речі!
- Гаррі, я розумію, але ти не кричи, на нас дивляться, - прошепотіла Герміона.-Піди сядь, а я куплю щось випити
Коли за кілька хвилин Герміона повернулася до їхнього стола з трьома пляшками маслопива, Гаррі усе ще кипів.
- Невже Орден не має на Манданґуса впливу? - розлючено шепотів він друзям. - Чому його не зупиняють, коли він краде в штабі все, що йому під руку потрапить?
- Цс! - розпачливо цикнула Герміона. озираючись, чи ніхто їх не чує; неподалік сиділа чаклунська пара, обоє з великою цікавістю поглядали на Гаррі. а трохи далі підпирав стовпа Забіні. - Гаррі, мене б це теж розсердило, я знаю, що він крав твої речі…
Гаррі захлинувся маслопивом; він і забув, що будинок номер дванадцять на площі Ґримо належить тепер йому.
- Так, це мої речі, - визнав він. - Не дивно, що він не зрадів, побачивши мене! Доведеться розказати Дамблдорові - Манданґус боїться тільки його.
- Добра думка, - прошепотіла Герміона, зрадівши, що Гаррі заспокоюється. - Роне, що ти там побачив?
- Нічого, - буркнув Рон, швидко відвертаючись від шинквасу, але Гаррі знав, що він намагався перехопити погляд привабливої пишненької шинкарки, мадам Розмерти, до якої Рон давно вже відчував симпатію.
- І це «нічого» зараз наливає комусь вогневіскі, - ядуче сказала Герміона.
Рон пропустив її шпильку повз вуха, цмуяячи свій напій мовчки і, як йому здавалося, шляхетно. Гаррі думав про Сіріуса і про срібні келихи, яких той усе одно не любив. Герміона тарабанила пальцями по столу, зиркаючи то на Рона, то на шинкарку.
Гаррі допив зі своєї пляшки останні краплі й запропонував:
- То що, може, все-вертаємося до школи?
Друзі кивнули головами; було нудно, а негода надворі дедалі гіршала. Вони знову позагорталися в плащі, поправили на голові шарфи й натягли рукавиці; тоді вслід за Кеті Бел з подругою вийшли з шинку й по Високій вулиці рушили додому. Долаючи вкриту сніговою кашею дорогу до Гоґвортсу, Гаррі згадав про Джіні. Вони її ніде не зустріли, подумав Гаррі, бо вона разом з Діном усамітнилася в кав'ярні мадам Падіфут, цьому улюбленому прихистку щасливих парочок. Він спохмурнів і почовгав далі, ховаючи голову від зарядів мокрого снігу.
За якийсь час Гаррі помітив, що голоси Кеті та її подруги, що їх доносив вітер, стали пронизливіші й голосніші. Гаррі придивився до їхніх невиразних силуетів. Дівчата сперечалися про якусь річ, яку тримала в руках Кеті. -Ліно, це тебе не стосується! - почув Гаррі голос Кеті. Вони завернули за поворот, мокрий сніг повалив густіше й швидше, заліплюючи Гаррі окуляри. Він почав витирати їх рукавицею, а Ліна саме тієї миті спробувала вихопити з рук Кеті пакунок; Кеті смикнула його до себе, й пакунок упав на землю.
Кеті миттю здійнялася в повітря, але не так, як Рон, що був кумедно підвішений за ногу, а граціозно, розкинувши руки, ніби збиралася кудись летіти. Проте було в цьому щось недобре й моторошне… лютий вітер рвав їй волосся, але очі в дівчини були заплющені, а обличчя - позбавлене будь-якого виразу. Гаррі, Рон. Герміона й Ліна завмерли й дивилися.
- Предыдущая
- 45/120
- Следующая
