Гаррі Поттер і напівкровний принц - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 20

• Предыдущая
• 20/120
• Следующая

- Може, - насупилася місіс Візлі, - поговоримо про щось інше?

- Ремусе, а ти чув про Флореана Фортеск'ю? - поцікавився Білл, якого частувала вином Флер. -Того чоловіка. Що мав…

- …кафе-морозиво на алеї Діаґон? - втрутився Гаррі. відчувши неприємну порожнечу в грудях. - Він завжди пригощав мене морозивом. Що з ним сталося?

- Його викрали, судячи з вигляду його закладу.

- Чому?-запитав Рон, а місіс Візлі гостро зиркнула на Білла.

- Хтозна. Щось їм. мабуть, не сподобалося. Добрий був чолов'яга, цей Флореан.

- Якщо вже ми згадали алею Діаґон. - додав містер Візлі, - то містер Олівандер теж, здається, зник.

- Майстер чарівних паличок? - перелякано спитала Джіні.

- Він. Майстерня порожня. Слідів боротьби нема. Ніхто не знає, пішов він добровільно чи його викрали.

- А де ж люди братимуть палички? - Звернуться до інших майстрів, - сказав Люпин. - Проте Олівандерові були найкращі, тож якщо він тепер у їхніх лапах, то для нас це не найліпший поворот подій.

На другий день після цього доволі похмурого дня народження з Гоґвортсу прибули листи та перелік підручників. Гаррі отримав несподівану новину: його обрали квідичним капітаном.

- Тепер ти маєш однаковий статус зі старостами! - зраділа Герміона. - Можеш користуватися нашим спецтуалетом і таке інше! - Ото! Пригадую, коли такий був у Чарлі, - захоплено розглядав капітанський значок Рон. - Гаррі, це круто, тепер ти мій капітан… якщо візьмеш мене знову в команду, ги-ги…

- Мабуть, більше не можна тягти з поїздкою на алею Діаґон. раз ви це все отримали, - зітхнула місіс Візлі, переглядаючи перелік Ронових підручників. - Вирушимо в суботу, якщо татові знову не доведеться мчати на роботу. Без нього я не поїду.

- Мамо, невже ти думаєш, що Відомо-Хто ховається за книжковою полицею у «Флоріш і Блотс»?-захихотів Рон.

- А Фортеск'ю й Олівандер поїхали відпочивати, так?- миттю завелася місіс Візлі. - Якщо ти вважаєш, що заходи безпеки не варті виїденого яйця, то залишайся тут. Я й сама все для тебе куплю…

- Ні, я поїду, хочу бачити крамничку Фреда й Джорджа! - поспіхом сказав Рон.

- То краще подумай про свою поведінку, юначе, щоб я не вирішила, що ти ще не дозрів їхати з нами!- сердито буркнула місіс Візлі, а тоді схопила сімейний годинник, усі дев'ять стрілок якого й далі вказували на позначку «смертельна небезпека», й поклала його на купу щойно випраних рушників. - Це стосується і повернення в Гоґвортс!

Рон скептично глянув на Гаррі, а його мама схопила кошика з білизною й годинником і вибігла з кімнати.

- Нічого собі… уже й пожартувати не можна…

Та наступні кілька днів Рон старанно уникав будь-яких легковажних натяків на Волдеморта. Субота настала без особливих вибухів з боку місіс Візлі, хоч за сніданком видно було, що вона дуже напружена. Білл, який залишався вдома з Флер (на превелику радість Джіні й Герміоні), подав Гаррі понад столом повний гаманець грошей.

- А мені?-розширилися від подиву Ронові очі.

- Та це ж гаманець Гаррі, телепню, - пояснив Білл. - Гаррі, я взяв його з твого сейфа, бо ґобліни так посилили заходи безпеки, що тепер отримання грошей триває близько п'яти годин. Два дні тому Аркі Філпоту запхнули зонд для перевірки чесності аж у… Повір, так значно простіше.

- Дякую, Білл,-сказав Гаррі, ховаючи золото в кишеню.

- Він завшти т'акий дбайлівий, - захоплено промуркотіла Флер, гладячи Білла по носі. Джіні за спиною у Флер зобразила блювання в тарілку. Гаррі вдавився своїми пластівцями, і Рон гупнув його по спині.

Був хмарний і непривітний день. Коли вони, натягуючи мантії, вийшли з дому, на подвір'ї їх уже чекала спецмашина з Міністерства магії; Гаррі на такій колись уже їздив.

- Добре, що тато зміг прислати машину, - схвально сказав Рон, по-панськи розвалившись у машині, що м'яко від'їхала від «Барлогу». З кухонного вікна їм махали руками Білл і Флер. Рон. Гаррі, Герміона та Джіні зручно розмістилися на широченному задньому сидінні.

- Не спішіть звикати, бо це тільки заради Гаррі. - пояснив, озирнувшись, містер Візлі. Вони з місіс Візлі сиділи спереду біля міністерського водія; переднє пасажирське сидіння послужливо розтяглося до розмірів канапи на двох. - Йому зараз належиться найвищий рівень безпеки. А в «Дірявому казані» нам нададуть додаткову охорону.

Гаррі промовчав: його не дуже приваблювала перспектива ходити по крамничках в оточенні батальйону аврорів. Він запхнув у рюкзак плаща-невидимку, вважаючи, що раз Дамблдор більшого не вимагав, то й міністерству вистачить, хоча він мав сумнів, що в міністерстві взагалі знають про цей плащ.

- Приїхали, - сказав водій, коли за напрочуд короткий час машина пригальмувала на вулиці Черінґ-Крос-Роуд, а тоді зупинилася біля «Дірявого Казана». - Я маю на вас тут чекати, хтось знає скільки то займе часу?

- Години зо дві, мабуть, - припустила місіс Візлі. - О, чудово, ось і він!

Як і місіс Візлі, Гаррі теж визирнув з вікна; серце його закалатало. Біля шинку не було ніяких аврорів, натомість їх чекав велетенський чорнобородий гоґвортський охоронець дичини Рубеус Геґрід у довжелезному плащі з бобрових шкурок; Геґрід, побачивши Гаррі, засяяв і не зважав на ошелешені погляди перехожих маґлів.

- Гаррі! - загудів він, щойно Гаррі вийшов з машини, і стис хлопця в обіймах, аж кістки затріщали. - Бакбик… себто Чахокрил… ти б його видів. Гаррі. Він так си тішить, що знов на чистім повітрі…

- Я за нього радий, - усміхнувся Гаррі, потираючи ребра. -А ми й не думали, що «охорона» - це ти!

- Я знаю - як у давні файні часи. Видите, міністерство хтіло прислати юрму аврорів, але Дамблдор сказав, що вистачить мене їдного, - гордо пояснив Геґрід, випинаючи груди й запихаючи руки в кишені, - Ну, то пішли вже… спочатку ви, Молі й Артуре…

«Дірявий казан» уперше, скільки його Гаррі пам'ятав, стояв цілком порожній. З колишнього товариства був тільки шинкар Том, зморшкуватий і беззубий. Він з надією глянув на гостей, та не встиг промовити й слова, як Геґрід поважним голосом попередив:

- Ми просто собі проходимо. Томе. Ти й сам, мабуть, усе второпав. Гоґвортські справи, знаєш.

Том похмуро кивнув і знову почав протирати склянки: Гаррі, Герміона, Геґрід і родина Візлів минули шинквас і вийшли на прохолодне маленьке подвір'я, де стояли сміттєві баки. Геґрід своєю рожевою парасолькою вдарив по відповідній цеглині в мурі і там одразу утворився прохід у формі арки, за яким починалася звивиста брукована вуличка. Вони зайшли в той прохід і зупинилися, роззираючись.

Алея Діаґон змінилася. Барвисті сяючі вітрини з підручниками заклять. складниками настоянок та казана

ми тепер не впадали у вічі, заліплені величезними плакатами Міністерства магії. Переважно ці похмурі фіолетові плакати наводили збільшений текст порад про заходи безпеки-той, що його скрізь розсилали у вигляді листівок. Однак на деяких плакатах були зображені рухомі чорно-білі фотографії тих смертежерів. що й досі перебували на свободі. Белатриса Лестранж глузливо шкірилася з вікна найближчої аптеки. Вітрини деяких крамничок, таких як «Кафе-морозиво Флореана Фортеск'ю», були забиті дошками. Водночас на вуличці, немов гриби, повигулькували пошарпані лотки та розкладки. До найближчого лотка під бруднуватим смугастим тентом, що стояв біля книгарні «Флоріш і Блотс», було пришпилено табличку:

«Амулети: надійний захист від вовкулак, дементорів та інферіів»

Сумнівного вигляду куций чаклун побрязкував до перехожих цілими пригорщами срібних талісманів на ланцюжках.

- Купі адин для дєвочкі, мадам! - звернувся він до місіс Візлі, хитро поглядаючи на Джіні. - Шоб захістить її красівий шейка!

- Якби я був при виконанні… -обурився містер Візлі, сердито зиркаючи на торгаша амулетами.

- Любий, тільки нікого не заарештовуй, бо ми квапимося, - сказала місіс Візлі, нервово перечитуючи перелік, - Мабуть, почнемо від мадам Малкін, бо Герміоні потрібна нова вечірня мантія, та й Ронова шкільна мантія йому вже по кісточки, і Гаррі не завадить купити нову… ходімо всі разом…

• Предыдущая
• 20/120
• Следующая