Гаррі Поттер і напівкровний принц - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 17

• Предыдущая
• 17/120
• Следующая

Кімната близнюків була на третьому поверсі. Місіс Візлі націлила чарівну паличку на лампу, що стояла на столику біля ліжка, й та негайно спалахнула, заливаючи кімнату приємним золотавим світлом. Хоч на письмовому столі біля вікна стояла велика ваза з квітами, їхній аромат не міг перебити стійкий запах стрілецького пороху, як визначив його Гаррі. Підлога була завалена запечатаними картонними коробками без жодних позначок Серед них стояла й валіза Гаррі. Кімната нагадувала тимчасовий склад.

Гедвіґа привітала Гаррі радісним ухканням зі свого сідала на шафі, а тоді вилетіла у вікно; він знав, що вона хотіла його побачити перед тим, як вирушати на полювання. Гаррі сказав місіс Візлі «на добраніч», одягнув піжаму й ліг у ліжко. Відчув під наволочкою щось тверде. Понишпорив і знайшов липку фіолетово-помаранчеву цукерку, в якій упізнав батончика-блювончика. Усміхнувшись він перевернувся на бік і одразу заснув.

Минуло всього кілька секунд, як здалося Гаррі, і його розбудив гарматний залп, з яким розчинилися навстіж двері. Сівши на ліжку, він почув, як з шурхотом розсуваються штори: в очі боляче вдарило сліпуче сонячне світло.

Затуляючись однією рукою, другою він почав намацувати окуляри.

- Шотуттаке?

- А ми й не знали, що ти вже тут!-прокричав радісний голос і хтось ударив Гаррі по потилиці.

- Роне, не бий його - у дівчачому голосі чувся докір.

Гаррі нарешті знайшов окуляри і нап'яв їх на носа, але світло було таке яскраве, що він і далі майже нічого не бачив. Перед ним хиталася висока розмита тінь; він закліпав, і тінь помалу перетворилася на широко усміхненого Рона Візлі. -Усе кльово?

- Краще не буває, - Гаррі потер потилицю і знову впав на подушку - А в тебе?

- Непогано,-Рон підтяг картонну коробку й сів на неї - Коли ти тут з'явився? Мама оце аж зараз нам сказала!

- Десь о першій ночі.

- А з маґлами все гаразд? Вони до тебе добре ставилися?

- Як завжди, - відповів Гаррі, а Герміона тим часом сіла на краєчку ліжка. - Зі мною вони майже не розмовляли, але мені так навіть більше подобається. А як ти, Герміоно?

- Ой, та зі мною все добре, - сказала Герміона, уважно дивлячись на Гаррі, мов на хворого.

Він розумів, чим це викликано, але не мав найменшого бажання обговорювати Сіріусову смерть чи якісь інші скорботні теми, тому запитав:

- А котра вже година? Я що, пропустив сніданок?

- Про це не журись, мама тобі все принесе; вона вважає, що ти страшенно схуд, - закотив очі Рон. - То що там відбувалося?

- Нічого такого. Я собі нидів у тітки з дядьком.

- Ой, не треба понтів - скривився Рон. - Ти ж десь був з Дамблдором!

- Там не було нічого цікавого. Він хотів, щоб я йому допоміг умовити одного старого вчителя повернутися з пенсії. Такий собі Горацій Слизоріг.

- А-а, - Рон був помітно розчарований. -А ми думали…

Герміона застережливо зиркнула на Рона, і Рон на повній швидкості змінив курс.

- …ми так і думали, що нічого цікавого.

- Та невже? - пирхнув Гаррі.

- Так… так, бо Амбриджки вже немає, тож ясно, що нам потрібен новий учитель захисту від темних мистецтв. Ну, е-е, і який він?

- Схожий на моржа і був колись вихователем Слизерину,-пояснив Гаррі.- Що з тобою, Герміоно?

Герміона увесь цей час дивилася на нього так, ніби чекала, що от-от проявляться якісь дивні симптоми. Поспіхом вона зобразила непереконливу усмішку.

- Та ні, нічого! То, гм, як по-твоєму, добрий учитель вийде зі Слизорога?

- Не знаю, - знизав плечима Гаррі. - Гірших за Амбриджку бути не може.

- Я знаю ще гіршу за Амбриджку, - пролунало від дверей. У кімнату з роздратованим виглядом зайшла, горблячись, молодша Ронова сестра. - Привіт, Гаррі.

- Що з тобою? - здивувався Рон.

- Це все вона, - буркнула Джіні, з розгону сідаючи на ліжко біля Гаррі. - Я від неї скоро здурію.

- А що вона тепер зробила? - співчутливо поцікавилася Герміона.

- Та так зі мною говорить… наче мені три рочки! -Я знаю, - Герміона стишила голос. - Вона цікавиться лише собою.

Гаррі був приголомшений, що Герміона так відгукується про місіс Візлі, й тому чудово зрозумів Рона, коли той сердито кинув:

- Ви можете хоч на п'ять секунд дати їй спокій?

- О, давай, захищай її, - огризнулася Джіні. - Ми знаємо, що ти нею захоплений.

Ці слова якось не пасували до Ронової матері; відчуваючи, що він чогось не розуміє, Гаррі запитав:

- Про кого це ви?…

Відповідь на своє запитання він одержав, ще й не договоривши. Двері спальні знову рвучко відчинилися, й Гаррі інстинктивно з такою силою смикнув на себе ковдру, що Герміона й Джіні попадали з ліжка. У дверях стояла дівчина такої запаморочливої вроди, що в кімнаті раптом наче забракло повітря. Висока й струнка, з довгим білявим волоссям, вона, здавалося, випромінювала легеньке сріблясте сяйво. А довершувала це досконале видіння важка таця зі сніданком в її руках.

- 'Аггі, - вимовила вона гортанним голосом. - Тсе бульо дюже довго!

Дівчина переступила поріг і пішла до нього; за нею дріботіла сердита місіс Візлі.

- Не треба було брати тацю, я й сама віднесла б!

- Тсе бульо не вашко, - сказала Флер Делякур, ставлячи тацю Гаррі на коліна, а тоді нахилилася й поцілувала його в щоку: він відчув, як палає те місце, якого торкнулися її вуста. - Я так готіла його батшити. Пам'ятаєш мою сестгу, Ґабгіель? Вона не пегестає говогити пго 'Аггі Поттега.

Вона буде гада побатшити тебе знову.

- О… то вона теж тут? - прохрипів Гаррі.

- Ні-ні, дугненький, - дзвінко розсміялася Флер, - я казала пго наступне літо, коли ми… то ти не знаєш? - її великі сині очі округлилися й вона докірливо глянула на місіс Візлі, котра почала виправдовуватися:

- Ми просто ще не встигли йому сказати.

Флер знову повернулася до Гаррі, тріпнувши своїм сріблястим волоссям, аж воно хльоснуло місіс Візлі по обличчю.

- Ми з Біллом збигаємося одгушитись!

- Он як, - пробелькотів Гаррі. Він не міг не помітити, що місіс Візлі, Герміона й Джіні уникають дивитися одна одній у вічі. - Ого. Е-е… поздоровляю!

Вона нахилилася й знову його поцілувала.

- Білл загаз дюже зайнятий, багато пгацює, а я пгацюю на півставки в Ґгінґотсі, шоб поліпшити свій вімова, тому він запгосив мене на кілька днів сюди, шоб кгашче зазнайомитися з його годиною. Я так згаділа, коли потшула, шо ти пгиїдеш… тут нічого гобити, хіба шо любиш кугей чи куховагити! Ну… смашного тобі, 'Аггі!

На цих словах вона граціозно крутнулася й випливла з кімнати, тихенько причинивши за собою двері.

Місіс Візлі прошипіла щось схоже на «пхи»!

- Мама її ненавидить, - спокійно повідомила Джіні.

- Неправда!-сердито заперечила місіс Візлі. - Просто я вважаю, що вони поспішили з заручинами!

- Вони вже рік знайомі,-втрутився Рон, що, ніби причмелений, не зводив очей із зачинених дверей.

- Хіба це довго! Я, звісно, розумію, чому так сталося. Усе через непевність, пов'язану з поверненням Відомо-Кого, бо люди думають, що завтра їх може не стати, тому й поспішають з усілякими рішеннями, над якими раніше поміркували б. Так само було й під час його попередньої могутності-люди тікали зі своїми коханими світ за очі…

- А серед них і ви з татом,-хитро додала Джіні.

- Це так, але ми з батьком чудово пасували одне одному, навіщо нам було чекати? - заперечила місіс Візлі. - Тоді як Білл і Флер… ну… що вони мають спільного? Він працьовитий, практичний, а вона…

- Корова, - підказала Джіні, киваючи головою. -Але Білл не такий уже й практичний. Він же спеціаліст зі зламувань проклять і любить пригоди, любить ефектність… думаю, саме тому він і волочиться за Флегмою.

- Не називай її так, Джіні, - розсердилася місіс Візлі, а Гаррі з Герміоною розреготалися. - Ну, мені вже треба йти… їж, Гаррі, яєчню, поки тепла.

Вона вийшла. Ронове очманіння не миналося; він сіпав головою, наче пес, що намагається струсити воду з вух.

- Хіба до неї не можна звикнути, живучи в одному домі?- спитав Гаррі.

• Предыдущая
• 17/120
• Следующая