В океані - Панов Микола Миколайович - Страница 40

• Предыдущая
• 40/60
• Следующая

— Чотири кухлики пивця! — помахав рукою худорлявій блакитноокій дівчині в накрохмаленому фартусі, що зупинилася поблизу.

Особа в короткій спідниці, з яскраволіловими губами встала поривчасто з-за сусіднього столика, пішла до виходу з бара. Юнак з фотоапаратом кинувся вслід за нею. У негра був дуже нещасний, переляканий вигляд.

— Невже через нас переполох? — сказав Жуков.

— Ні, тут інше… — Фролов дивився на бармена, що вийшов з-за буфетної стойки і наближався до них.

— Нот біе фоо блек, — повільно сказав бармен. — Рашен ієс! — Він посміхнувся до Фролова. — Нігер — нот![7] — виразно вказав негрові на вихід.

Негр сидів ніби скам'янівши, його плоскі щоки посіріли.

— Ох, расисти чортові! — вигукнув Фролов. Тільки зараз помітив, що всі навколо дивляться на них. Він був дуже схвильований, побагровів до самих білків. — Це ми, напевно, в американську компанію потрапили. Нічого, покажемо їм, як радянська людина дивиться на цю справу.

Заспокійливо поклав долоню на коліно негра. Відчув гострий жаль: це коліно нестримно тремтіло. Негр сидів увесь час прямо й нерухомо.

Товстий чоловік у білому кітелі повільно встав з-за дальнього столика, насунув на лоб високий кашкет, пішов рішуче через бар. Він підходив до негра, і той, ніби мимоволі, почав повільно підводитися з крісла.

Офіцер викрикнув щось владним тоном. Негр ввічливо відповів, прохально склавши руки, не зводячи з офіцера очей.

— Зачекайте-но, містер, — почав був Фролов. Особливо запам'яталися йому цієї миті синюватобагрові, до блиску виголені щоки американця, його червона, надута шия і накрохмалений комірець, що врізався в неї.

Негр швидко підняв руку до обличчя дивно безпомічним, зляканим рухом. Але ще швидше кулак американця в капітанському кашкеті опустився на обличчя, що метнулося назад.

Американець бив із звичною швидкістю, щось викрикував погрозливе, а негр стояв, опустивши руки вздовж тіла; щоразу відкидалося назад його залите кров'ю обличчя.

— Стій, містер, так не можна! — крикнув Фролов, опам'ятавшись. Він схопився з крісла, втримав укриту татуїровкою руку, що знову піднялася для удару. Американець щось пробурмотів, замахнувся знову.

Наблизившись непомітно від входу, чоловік у насунутому на очі капелюсі діловитим рухом схопив з сусіднього столика порожній кухоль із товстого гранованого скла.

Краєчком ока Фролов побачив, як злетіла рука з кухлем…

З незвичайною ясністю майнула догадка — чи не цей суб'єкт терся біля скули криголама… Хотів відхилитись, але голову струснув страшний удар, і все затягло темрявою… Чорномундирний поліцай, що стояв недалеко від бара, обсмикнув мундир, в'яло пішов на шум. Він намагався не дивитися на чоловіка в насунутому капелюсі, який вибіг з кафе і зник у звивистому провулку…

Барометр продовжував показувати «ясно». Андросов легенько постукав нігтем по круглому склу. Тонка стрілка анероїда, злегка затремтівши, не зійшла з свого місця, дивилася вістрям угору.

Андросов провів долонею по вологому чолу. Нерухома, суха жара стояла в каюті. Він глянув на годинник, пішов на верхню палубу.

Кінчався строк звільнених чергової зміни. На пристані мелькали білі верхи кашкетів, голубі комірці матроських форменок, золоті погони офіцерів і цивільні костюми моряків криголама.

Моряки збігали на «Прончищев», на «Топаз» і на «Пінгвін», ішли до сходень доку. Збиралися на палубах, ще сповнені вражень від прогулянки.

— У парку над містом були? — питав один з матросів. — Краса там яка — все місто і рейд видно як на долоні!

— Аякже, піднімалися по канатній дорозі. І касирка з нас грошей за проїзд не взяла. Мовляв, радянським морякам честь і місце.

— А ми з армією спасіння зустрілися, ну як боцман Ромашкін у Швеції, — сказав Мосін, що піднявся на борт разом із Щербаковим.

— А що — вони і вас спасати надумали?

— Чесне комсомольське — надумали! — усміхнувся Мосін усім своїм веснянкуватим широким обличчям. — Бродили ми з ним ось по Бергену вдвох і забрели кудись, словом з курсу збилися. Тут і підходить до нас один худющий у чорному. По-російськи говорить: «Ви, браття, блукаєте у тьмі. Господь повелів мені вивести вас на путь істинну. З армії спасіння я…» І тягне з кишені товсту книжку на зразок словника.

— Який там словник — біблія це була. По-старому кажучи — святе письмо, — перебив Щербаков, відкривши в посмішці білі, як цукор, зуби. — А ти, Ваню, йому складно відповів.

— Просто відповів, по-матроському. — Мосін напружив свої квадратні плечі. — Не знаю, кажу, як у вас очі влаштовані, а для нас зараз не тьма, а повний день. А по-друге, ми в Радянському Союзі по шляху істини вже понад тридцять років ідемо. А тут якраз бачимо — наші хлопці з криголама йдуть. Він і почав працювати заднім.

Коли недалеко від «Прончищева» зупинилася легкова машина і, поривчасто зачинивши дверцята, Сливін ступив на сходні, — на шкафуті криголама його зустріли черговий офіцер і Андросов.

— Товаришу капітан першого рангу, — доповідав черговий офіцер. — За час вашої відсутності ніяких подій на кораблях експедиції не було. Весь особовий склад військовослужбовців, звільнених на берег, повернувся на борти кораблів, крім сигнальника Жукова. З особового складу криголама з берега не повернулися двоє.

— Вільно, — сказав Сливін. Опустив підняту до козирка кашкета руку. По його поривчастій ході, по стиснутих губах і задирливо висунутій бороді Андросов зрозумів, що начальник експедиції чимось дуже роздосадуваний.

— Юхиме Овдійовичу, прошу до мене в каюту. — Вони мовчки пройшли коридором, піднялися по трапу. Ввійшовши до салону, Сливін звичним недбалим рухом повісив кашкет, розстебнув крючки на комірці і верхній ґудзик на кітелі.

Глянувши на барометр, повернув до Андросова обурене обличчя.

— Так от, Юхиме Овдійовичу! Звільняємось на берег, їздимо по дачах композиторів, любуємось вашим хваленим Бергеном…

— Чому ж він мій? — усміхнувся Андросов. Ця ясна, розумна, трохи втомлена посмішка вплинула, як завжди, Сливін, ховаючи під ущипливою ввічливістю свого вигуку великий душевний біль, важко опустився в крісло. Заспокоюючись, провів хусточкою по обличчю.

— Коротко кажучи, сьогодні підвели нас знову, не прислали робітників для ремонту. Третя фірма, з якою домовляємось, порушує обіцянки, вимагає підвищення плати, затягує час. І це тоді, коли їхні судноремонтні заводи працюють на чверть потужності, місто наповнене безробітними всіляких професій! Що це — шахрайство, бажання здерти з мене втридорога за копійчаний ремонт? Прошу сідати.

— Ще Енгельс писав, — сказав Андросов, сідаючи до столу: — «При розвиненому капіталістичному способі виробництва жодна людина не розбере, де кінчається чесна нажива і де починається шахрайство».

Сливін люто глянув на нього круглими, налитими кров'ю очима.

— Мені, товаришу капітан третього рангу, потрібні зараз не теоретичні висловлювання, навіть такі влучні, як щойно наведені вами, а ділова партійна порада! Нам необхідно рушати далі, дорога кожна година хорошої погоди. Платити втридорога? Це вже валюта, золото, і я не маю права витрачати його марно.

Він пройшовся по каюті.

— Був оце в начальника порту… Він тільки розводить руками, мовляв, приватна ініціатива, вільний зговір, нічим не можу допомогти. А тимчасом настійливо радить мені швидше віддавати швартови. В Берген приходять з «візитом ввічливості» американські військові кораблі. Він побоюється безпорядків у порту, сутичок наших матросів з американськими. Сливін нервово закурив.

— Він наляканий тими сутичками, що були недавно в скандінавських портах, коли там стояли англійські та американські кораблі і все навкруги дрижало від п'яних бійок і дебошів.

• Предыдущая
• 40/60
• Следующая