Кінець Великого Юліуса - Сытина Татьяна - Страница 25

• Предыдущая
• 25/48
• Следующая

Повідомлення з Челябінська прибуло того ж вечора. В ньому було сказано, що інженер Клебанов Костянтин Іванович справді працює головним інженером ремонтно-механічних майстерень, але у відрядження до Москви не виїжджав, перебуває на місці. Горбачови пам'ятають По-номарьова і ставляться до нього дуже добре. Подруга Соні Горбачової, Валя Макарова, вчиться у Челябінську, вступати на фізичний факультет не думає, і, головне, Горбачови ніколи не дозволили б собі просити рекомендаційний лист для вступу в інститут «по блату»…

Надійшла також довідка з Ленінської бібліотеки, з якої Смирнов довідався, що Георг Білліджер протягом кількох днів вивчав челябінську газету.

Так зв'язалися, нарешті, в струнке ціле розрізнені обривки відомостей.

Тепер уже не тільки було ясне обличчя Горелла, а й стали відомі імена його керівників, відома навіть адреса диверсанта.

Що ж, мабуть, усе вже зроблено.

Лишилося розповісти про останній, заключний епізод із недовгих пригод шпигуна і диверсанта Горелла на нашій землі, і повість закінчено.

Насправді ж усе багато складніше.

Від Робертса, Білліджера, Горелла та кравця, можливо протягнулися злоякісні паростки, які ведуть до ще не викритих зрадників. Викрити їх і піймати на гарячому керівників — таке завдання розвідника.

Ось чому генерал, відмітивши на карті будинок біля Ермітажу значком, кинув олівець і сказав Смирнову:

— Ну що ж, Гарасиме Миколайовичу! Мабуть, почнемо! Отже, ви пропонуєте кандидатуру капітана Захарова? У мене заперечень немає! Згоден!

Горелла до нестями дратувала Юля.

Давним-давно минув той час, коли близькість із жінкою примушувала його відчувати щось, крім тяжкого напруження. Він сходився з жінками тільки тоді, коли це було потрібно, і поривав у ту секунду, коли втрачав діловий інтерес.

Але через якийсь проклятий збіг жінки завжди шукали близькості з Гореллом. Для нього це було і благо і нещастя. З допомогою жінок він здобував найбільші свої перемоги, і вони ж завдавали йому багато ускладнень і клопоту.

Ось тепер Юля. Вона все плакала. Вона підозрівала і ревнувала його, намагалася вистежувати і довела до того, що Горелл уже ледве стримувався в її присутності.

Горелл намагався заспокоїти Юлю подарунками. Кілька разів він приносив їй цінні речі: каблучку, золотий годинник, сережки.

— Тварина! — кричала Юля, кидаючи годинник на підлогу. — Чого ти не скажеш, як мені далі жити? Тридцять два роки! Що далі? У мене ж життя пропадає, розумієш ти це чи ні? Я хочу бути, як усі, людей бачити! Чого у нас дома люди не бувають? Чому ти не можеш, як усі?

Горелл не розумів, чого їй треба. Він робив усе, що до цього часу влаштовувало найвимогливіших жінок. «Признавшись», що він спекулянт, Горелл перестав обмежувати себе в грошах. Юля могла тепер витрачати майже стільки, скільки хотіла… Чого ж іще?

— Чому ми ні до кого не ходимо? — кричала Юля. — Де твої батьки? Чого не розкажеш про себе? Криєшся? Покинути мене хочеш, так?

Горелл скрипів зубами і вигадував для неї ще одну біографію.

Звичайно, він давно б пішов від неї, але дуже вже зручною була ця маленька, добре ізольована квартирка з трьома, як установив Горелл, виходами. Незважаючи на малюсінькі розміри, в ній були чорний і парадний ходи, а вікно в кухні лише на метр піднімалося над дахом сусіднього двоповерхового будинку, який виходив до того ж у провулок.

Справа, задля якої він прибув сюди, наближалася до кінця.

Робертс повідомив, що переправляє першу серію апаратури.

Другого липня, як і було наказано в інструкції, група іноземців вирушила на пікнік у передмістя Москви. Тільки два чоловіки знали про мету пікніка — Робертс і Білліджер. Усі інші щиро раділи можливості подихати свіжим повітрям, випити за рахунок Робертса і потанцювати на зеленому лужку.

Прибувши на місце, Робертс завів свою машину в кущі. Мадж і місіс Робертс за допомогою шофера з другої машини розіслали на траві килими і дістали посуд та продукти.

Чоловіки нарізали гілок, щоб підкласти під килими, і розчистили лужок для танців.

Це був справжнісінький веселий пікнік. Спочатку всі випили за здоров'я рідних там, дома. Згадали студентські пікніки. Дружина Робертса докладно розповіла, як вони провели свій медовий місяць, подорожуючи по містах Європи, оглядаючи собори. Робертс повідомив, що він зараз пише книгу про собори Англії, Мадж з ентузіазмом підхопила, що вона передруковує глави з цієї книги і часто не може витримати, кидає друкувати і читає наступну главу до кінця, так зворушливо і цікаво розповідає автор про собори. Білліджер сказав, що хотів би провести свій медовий місяць на яхті, він завзятий яхтсмен — це спадкова пристрасть у їх родині: він почав під керівництвом батька з того, що побудував легку яхту. Дружина Робертса зауважила, що для медового місяця Білліджерові було б непогано знайти спочатку жінку, і очима підказала Мадж, щоб вона ще поклала Білліджерові крабового салату. Мадж почервоніла і слухняно взялася за ложку. Випили за майбутнє весілля Білліджера.

Робертс завів патефон. За кілька хвилин усі танцювали, сміючись і ковзаючи по траві. Мадж почала навчати Білліджера танцювати самбо, та незабаром Робертс відкликав його до своєї машини. Мадж почала було танцювати з шифрувальником, але дружина Робертса похитала головою і очима показала їй в сторону машини, майже схованої в кущах, де возилися над чимсь Білліджер і Робертс. Мадж покинула шифрувальника і слухняно попрямувала до Білліджера, але на півдорозі її зупинив голос Робертса.

— Ми трохи зайняті, Мадж! — сказав Робертс зовсім службовим тоном. — Містер Білліджер допомагає мені розібратися в одній технічній трудності. Не йдіть сюди, ми в трусах, ми роздяглися, щоб легше було возитися біля машини…

Мадж почервоніла і повернулася на лужок. Випили за Білліджера в трусах.

Пікнік був у самому розпалі. Почали перекидатися на траві, інсценували бій биків. Співали хором російські пісні.

Робертс і Білліджер усе ще возилися біля машини. Білліджер маленькою лопатою копав яму, зсипаючи кожну жменю землі рядом на місце, спеціально очищене від листя. Коли яма стала глибшою, сер Робертс швидко передав йому невеликий шкіряний чемоданчик, не більший ніж ті, з якими ходять футболісти і балерини. Білліджер теж швидко втиснув його в яму і почав закопувати. Потім вони акуратно закрили яму зрізаною раніше кришкою з дерну, закидали листям. Покурили відпочиваючи, витерлись одеколоном, наділи штани і повернулися на лужок.

— Не розумію, любий, куди ти сховався! — ображено сказала дружина. — Адже тут немає балету!

— Так!.. — з жалем погодився сер Робертс. — Тут немає цих чарівних створінь. У вісімнадцятому столітті були надзвичайно поширені балетні пасторалі на свіжому повітрі. В парках! Уявляю собі, яке це видовище!

— Мадж! — з тихою лютістю сказала дружина сера Робертса. — Затанцюйте моєму чоловікові буггі-вуггі. Це майже те ж саме!

Мадж ніяково посміхнулась і встала.

А через два дні тут же влаштували пікнік Горелл і Юля. Горелл сам запропонував поїхати за місто на знак примирення. Юля хотіла взяти на весь день машину. Горелл відмовився. Він заявив, що вони поїдуть поїздом, — так приємніше, по-студентському.

— А я хочу на машині! — уперто наполягала Юля. — Пішки я не піду. І що це за пристрасть лізти в якусь глушину? Поїдемо, як усі нормальні люди, в Хімки, в ресторан!

Бачачи, що йому не вдасться відрадити Юлю, Горелл вилаявся і «признався».

— Мені треба товар узяти! — грубо сказав він. — Лак закордонний! Тепер ти розумієш?

— Розумію! — злісно сказала Юля. — Хіба ти що-небудь зробиш просто так? Від душі? Як усі люди?

«Гаразд, — у думці сказав собі Горелл. — Колись я все-таки уб'ю її. Коли йтиму назовсім. Задушу, причому повільно».

Від цієї думки йому одразу стало легше, він поцілував Юлю і застебнув їй туфлі. Вона ставала все товстішою і не любила тепер нахилятися.

• Предыдущая
• 25/48
• Следующая