Кінець Великого Юліуса - Сытина Татьяна - Страница 15

• Предыдущая
• 15/48
• Следующая

— Два тижні — це дуже малий строк для підготовки! — похмуро заперечив Горелл. — Справа, мабуть, складна. У мене справді був розрив. Потрібно хоч два місяці, щоб увійти в курс.

— Ви людина досвідчена і вкладетесь у два тижні! Нас кваплять з цією справою! — так само різко сказав керівник відділу. — Як ваш фізичний стан?

— Пришліть тренера і лікаря, — сказав замість відповіді Горелл. — І раніше ніж через місяць я нікуди не поїду.

— Мені не подобається ваш тон! — підозріло оглянувши Горелла, зауважив керівник відділу.

— А ви хочете, щоб я стрибав од радості? — грубо відказав Горелл. — Думаєте, весело лізти до чорта в зуби? Москва не Париж. Там тільки куток знайти — ціла проблема!

— У Москві зараз досвідчені люди. Вам допоможуть.

— Дурниці все це! — перебив з досадою Горелл. — Вони допомагають, доки все йде добре. Ну, все?

— Так, їдьте! — з полегкістю сказав керівник відділу. — Сьогодні відпочиньте, а завтра розпочнемо підготовку.

Якби Вася Рубцов довідався, які серйозні наслідки викликала його балаканина в Політехнічному музеї, його все життя мучила б свідомість своєї провини. Але Вася нічого не знав, він складав іспити, ходив з Леночкою на концерти і писав статті про моральне обличчя молодого вченого.

Горелл тим часом жив у відлюдному котеджі. Він усе-таки відвоював собі на підготовку місяць. Під наглядом лікаря він проходив загальний лікувальний курс для зміцнення організму. Тренер масирував його і безжалісно ганяв по гімнастичних снарядах.

Горелл непогано розбирався в сучасній фізиці та біології, але консультанти старанно працювали з ним, пояснюючи йому окремі проблеми, зв'язані з завданням.

У вільний від тренувань і консультацій час Горелл читав радянську пресу. Він перегортав комплекти газет, вивчав урядові укази, читав літературні журнали, переглядав кінофільми.

До нього приїхав консультант з російської мови для розмовної практики, але Горелл відмовився од його послуг. Він знав, що його вимова точна, і дуже боявся зіпсувати її хоч найменшим акцентом.

Місяць кінчався. В останні дні приїхав начальник з картами, і вони почали уточняти місце переходу кордону. Горелл наполіг на афганському варіанті. Правда, цей варіант потребував фізичних зусиль, але зате здійснити його було легше. На радянському боці йшло велике будівництво міст і селищ, загони геологів створювали карту грунтів. Усе це означало пересування людей, безперервне, масове, в якому легко було сховатись одній спритній людині.

За два дні до під'їзду Горелл заявив, що хоче побувати в місті.

Лікар сказав, що фізичний стан Горелла чудовий і невелика випивка на дорогу не пошкодить. Скоріше навіть піде на користь, розрядить нервове напруження.

Начальник поморщився, але відпустив.

Автобусом Горелл приїхав до центра.

Це було велике європейське місто. Одне з найкрасивіших міст Європи.

В рожевому вечірньому небі пливли грифельні хмари. Пахло асфальтом, парфумами і зів'ялою травою. Горелл повільно йшов у натовпі, і юрба витиснула його на площу, де тривожно гуділи тролейбуси і дрімали сірі обвітрені леви з людськими обличчями. Хлопчик у шотландській спідничці випустив із рук зелену повітряну кулю, вона пружно піднялася навскіс над площею і захиталась у повітряних потоках. Люди на площі глянули на мить в небо. Високий сивий чоловік тягнув за собою хлопчика в сльозах, розмірено вичитуючи йому.

— Кожен може зробити помилку! Але плакати на вулиці? За це ти не підеш у гості до маленької Софі…

Горелл повільно посувався в натовпі. Потім він стояв на зупинці тролейбуса. Вдалині світився купол старої церкви, небо темніло. Горелл намагався викликати в собі хоч яке-небудь бажання. Піти в найкращий ресторан міста і пообідати. Зайти в бар, випити чогось міцного. Піти у вар'єте, в театр. І не міг.

Білява кароока дівчина пройшла мимо, заглянувши в обличчя Гореллові. У неї була красива широка хода, і вона гарно тримала голову. Пройшовши, вона оглянулась і навіть усміхнулася куточками рота, але Горелл одвернувся, не відчуваючи нічого, крім роздратування.

З жінками треба розмовляти. Треба розповідати про себе. Горелл не міг більше розповідати про себе.

Йому доводилось надто багато брехати про себе, і тепер він сам іноді не знав, що було правдою. Напружуючи пам'ять, він згадав великі засклені простори. Сходи, коридори і салони великих готелів, у яких жінка, що називала себе його матір'ю, наймала найдешевші номери під дахом, де було завжди дуже жарко або дуже холодно, залежно від сезону, і не текла вода в умивальниках. Мати йшла на цілі дні в справах, і вечорами її не було теж, а він проводив час із підлітками — ліфтерами і посильними. Іноді його кликали в номери нудьгуючі жильці, і там він бачив багато дивних людей і подій.

Потім… Та ні, нічого вартого уваги в його біографії потім не трапилось. Просто одного разу мати не повернулась у готель. Він сяк-так прожив тиждень, харчуючись подачками, а потім його привели в контору готелю, і там по акту, підписаному службовцями, наче вазу чи килим, передали представникові приюту святої Катерини.

А втім, усе це нецікаво. Коли Горелл опинився в університеті, в його душі все було запаскуджено і отруєно.

Хтось платив за його навчання, харчі й одяг. Горелл не дуже цікавився, хто і чому. Вже на другому курсі він одробляв за все, що йому давали, виконуючи доручення поки що в стінах університету.

Існування без мети, без дружби на безіменні подачки остаточно розтлило його. В сімнадцять років Горелл перестав думати про майбутнє.

Закінчивши університет посередньо, як і вимагалось від нього, нічим не вирізняючись серед інших студентів, Горелл перейшов у розпорядження розвідувального бюро.

Про те, що було далі, Горелл не любив згадувати. Останніми роками навіть його залізна психіка почала здавати. Він міг існувати тільки в обмеженому просторі абсолютно конкретного бажання. Або виконуючи завдання. Перебуваючи на завданні, він рухався, думав, жив, скоряючись чужій волі. Але завдання кінчалось, і починалися страшні інтервали часу, нічим не заповнені, — інтервали, коли щось оживало і боліло в мозку і доводило іноді до думок, які навіть Гореллові здавалися божевільними.

Юнак у новому білому плащі, захопившись розповіддю дівчини, штовхнув Горелла і не встиг вибачитись. Горелл повернувся в його сторону всім корпусом, ніхто не помітив, як піднялась його рука, але юнак уже корчився від короткого жорстокого удару, а Горелл з огидою дивився на його потилицю, темнозолотисту, по-хлопчачому кучеряву. Розігнувшись, юнак рвонувся вперед, але дівчина повисла на його руці: вона бачила затуманені очі Горелла, що стали зовсім плоскими в глибоких орбітах, і зрозуміла, — що другим ударом він уб'є.

Горелл плюнув і, розкачуючись, пішов далі, рухаючись разом із натовпом, у курне марево вулиці, пронизане жовтими, червоними і зеленими вогнями.

Зупинившись біля каси вар'єте, він узяв квиток і пройшов наверх, у ложу.

На сцені під прожекторами рухалась білорожева маса сплетених жіночих тіл. Дзвінкі молоді голоси старанно витягували куплети про Мері, яка страшенно любила своє ягнятко. За завісою було видно групу дівчат, вони стояли, притулившись голими спинами до брудної куліси, опустивши великі напудрені робочі руки, і покірно чекали своєї черги.

Горелла почало нудити, він підвівся і вийшов на тротуар.

Закуривши, він обернувся, швидко знайшов у натовпі за своєю спиною коротконогого лисуватого юнака і зробив йому знак рукою. Сконфужено і винувато посміхаючись, юнак підійшов.

— Їдьмо додому! — сказав Горелл, кидаючи недокурок у металеву корзину. — Мабуть, дуже жарко для веселощів!

Коротконогий літній юнак слухняно поліз за ним в автобус. Уже підходячи до хвіртки котеджу, потіючи від страху, він жалібно попросив:

— Сер, ви не скажете старикові, що впізнали мене в натовпі, сер? Я повинен був іти за вами таємно…

Горелл не відповів. Він витягнув верхню губу і зробив звук, від якого у лисого парубка заболіли зуби.

• Предыдущая
• 15/48
• Следующая