Выбери любимый жанр

Бумеранг не повертається - Михайлов Віктор Семенович - Страница 42


Изменить размер шрифта:

42

— Потім я побачила волосся на його руці, — коротке, але густе руде волосся. У Гриші не було волосся на руці. Я подумала: ми не бачились п’ять років, він змужнів, у нього виросло волосся. Глянувши на нього, я була певна, що впізнала Гришу, він дивився кудись униз, на приступку, але як тільки підвів очі, я побачила, що це не він. Цей чоловік курить. Я спитала його, коли ми їхали в машині: «Навіщо ви курите?» Він сказав: «Я курю з дитинства. Звик, не можу покинути». Тоді я знову спитала його: «А де пройшло ваше дитинство і юність?» Він відповів: «В Орєховогорську…» Я ж виросла разом з Гришею. Він ніколи не курив. Це зовсім чужа, невідома мені людина. Я спитала його: «Це у вас ім’я коханої на руці?» Він відповів:

«Дела давно минувших дней,
Преданья старины глубокой…»

Ці пушкінські рядки любив при нагоді цитувати Гриша. Ви розумієте, Степане Федоровичу, я не боюсь його, але… Він дуже нагадує мені людину, з якою я провела роки свого дитинства і юності, в той же час це людина чужа і ворожа мені… всім нам. Я це чудова відчуваю і розумію.

— Я проситиму вас, Тетяно Миколаївно, сьогодні ж увечері, після роботи, написати все те, що ви мені зараз розповіли. І постарайтеся сьогодні з цією людиною не зустрічатися, — попередив її Нікітін.

— Вибачте, — спинила його Тетяна, — чому ви дозволяєте йому бути на волі? Це ж небезпечно — звір на волі.

— Ненадовго, але це необхідно.

— Розумію. Якщо я вам буду потрібна, можете на мене розраховувати, — сказала Таня.

Нікітін попрощався з нею і пішов на побачення з капітаном Ржановим. Їх зустріч призначив по телефону з Москви полковник Каширін. Коли Нікітін ввійшов у маленьку кімнату ІТП заводської їдальні, назустріч йому підвівся чоловік у шкіряному пальті. Згадавши свою зустріч під час купівлі лиж, вони посміхнулися і, скориставшись з того, що в цей час тут було безлюдно, обміркували підсумки дня і виробили спільний план дії.

На кінець робочого дня трапився епізод, який значно прискорив розвиток подій. Сталося те, чого найбільше боявся Нікітін.

Закінчивши огляд великого і малого конусів засипного апарата, Ладигін запитав доменного майстра, який супроводжував його:

— Де я можу побачити інженера Баскакову?

— Баскакову? — здивувався доменщик. — Ах, Таню?

Ладигін здригнувся. В цей час він витирав клоччям руки й ім’я Баскакової на його руці було перед очима їх обох.

— Авжеж, Таню, — згодився Ладигін.

— Та ви пробачте, ми всі звемо її Танею. Вона як приїхала до нас у сорок восьмому — одразу всі її полюбили. Хороший інженер. Ви ж разом закінчували Бауманське? — запитав він.

— Так, разом, — сухо відповів Ладигін і пішов до гудка з заводу.

Купивши коньяку, пляшку десертного вина і коробку шоколадних цукерок, він попрямував до себе в готель.

Стурбований випадковою розмовою з доменщиком, великою мірою втративши свою самовпевненість, він ішов, оглядаючись на всі боки, і йому здавалося, що в сутінках, які вже лягли на землю, криється якась небезпека, що хтось стежить за кожним його кроком.

Коньяк загострив його уяву. Зіставляючи те, що він почув від доменщика, з тими запитаннями, які давала йому Баскакова, він прийшов до висновку, що цієї ж ночі треба втекти або ж… кілька крапель синильної кислоти в пляшці вина, і небезпечний свідок проти нього зникне. А якщо вона уже встигла поділитися з ким-небудь своїми підозрами, її смерть буде прямим доказом проти нього… Поїзд на Челябінськ є тільки завтра, о дев’ятнадцятій годині.

Він розгорнув карту Південного Уралу. Найближчим населеним пунктом був Зилаїр, кілометрів за сорок починався хребет Дзяутебя, а південніше йшла дорога на Чкалов. У цьому напрямку його не шукатимуть, але двісті п’ятдесят кілометрів на лижах… «Коли йдеться про власну шкуру, можна зробити і тисячу кілометрів!» подумав він і, вирішивши перевірити свої підозріння, одягнувся і вийшов на вулицю.

Нікітін, слідкуючи за Ладигіним у вікно, побачив, як той, вийшовши з парадного, швидко перейшов вулицю і різко повернув за ріг. У цей же час із парадного протилежного будинку вийшов Ржанов і швидко пішов у тому ж напрямі. Несподівано з-за рогу показався Ладигін, він кинувся на Ржанова, схопив його за плечі і щось швидко сказав, на обличчі його був вираз несамовитої люті. Потім узяв Ржанова під руку і повів у готель.

Нікітін, почувши, як у дверях клацнув замок, вийшов у коридор і припав вухом до тонкої фільонки дверей. Він почув приглушений, сповнений ледве стримуваного гніву голос Ладигіна:

— Теплов! Що ви тут робите?!

— Я одержав термінове відрядження на завод…

— Ви брешете! Іншого поїзда з Челябінська не було! Ви стежите за мною!

— Я маю вказівку від Густава бути біля вас. Балт, вам загрожує небезпека!

Настала пауза. Нікітін почув звук вина, яке лилось у склянку.

— Пийте!

— Не буду!

— Чому?

— Ви мене отруїте, я вам не довіряю.

— Ідіот! Завтра ми виїдемо в Челябінськ. Візьміть квитки і чекайте мене на вокзалі. Гроші у вас є?

— Є!

— Ідіть!

Нікітін швидко зайшов у свою кімнату і почув, як, хлопнувши дверима, вийшов Ржанов. Підійшовши до вікна, Нікітін побачив, як Ржанов знову завернув у парадне протилежного будинку.

Сильний шум у кімнаті напроти перервав його спостереження. Нікітін почув, як Балт відчиняв вікно, утеплене і заклеєне на зиму; це, очевидно, вдалося йому. Вузька смужка світла над дверима його кімнати погасла.

Нікітін швидко збіг униз, пройшов чорним ходом і, обережно виглянувши на подвір’я, побачив, як Балт з лижами і рюкзаком у руках швидко йшов від будинку.

Взявши лижі, Нікітін попрямував слідом за ним. Ставало зовсім темно. Боячись випустити Балта з поля зору, майор прискорив ходу.

Як тільки Балт вийшов за межі міста, він надів рюкзак і став на лижі. Нікітін за виступом огорожі теж став на лижі, подумавши: «Ходак я поганий, краще закінчувати цю гру тут же». Прийнявши рішення, він переклав пістолет із задньої кишені штанів у кишеню півпальта і, різко відштовхнувшись, побіг до Балта.

Помітивши його, Балт почав квапливо підніматися по лісистому відрогу Кабан-Тау. Чудовий ходак, він швидко випередив Нікітіна і вибрався на широку смугу безлісся. Сніг тут лежав нерівномірно, місцями був наст, а подекуди сніг зовсім здуло. Під ноги раз у раз попадався потемнілий дикий мигдаль.

Бумеранг не повертається - i_023.jpg

Скинувши лижі, які заважали йому, Нікітін почав підніматися, чіпляючись руками за кущі. Відстань між ними зменшувалась. Обледенілі гілки березняка боляче били по обличчю, але, захоплений гонитвою, Нікітін не помічав цього. Потрапивши знов у смугу, де намело багато снігу, провалюючись глибоко в замети, Нікітін почав відставати, в той час як Балт з незвичайною швидкістю спускався на лижах униз, до незамерзаючої тут бистрої Сакмари. Здавалося, що ворогові пощастить утекти, але нова обставина прийшла Нікітіну на допомогу — дорогу перетнула така густа зарость, що на лижах тут не можна було пройти. Пробираючись поміж стовбурами, Нікітін виграв відстань, у той час як Балт, не бажаючи розлучатися з лижами, просувався значно повільніше. Нарешті, відважившись на одчайдушний крок, Балт вибрався до Сакмари і, тримаючи лижі в руці, почав швидко пробиратись по обледенілому камінні уздовж берега річки.

Нікітін кинувся за ним, але, посковзнувшись на камені, відчув гострий біль у нозі. В крижаній воді біль миттю вщух, та переслідувати Балта він більше не міг.

— Стій! Стрілятиму! — крикнув він Балту, який швидко віддалявся.

Бумеранг не повертається - i_024.jpg

Ворог зупинився, обернувся до нього, вийняв пістолет і, не цілячись, вистрілив. Нікітін не побачив спалаху пострілу і не почув звуку. Куля, вдарившись об камінь, з свистом відлетіла до річки. Прицілившись у чіткий на фоні зоряного неба силует ворога, Нікітін уже хотів натиснути спуск, як раптом побачив, що за спиною Балта з’явився Ржанов.

42
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело