Бумеранг не повертається - Михайлов Віктор Семенович - Страница 31

• Предыдущая
• 31/44
• Следующая

Нікітін відчув, як гнівно стискаються кулаки, як напружуються його м’язи, спонукаючи до невідкладної, негайної дії.

По тому, як Каширін погладжував великим і вказівним пальцями підборіддя, Нікітін бачив, що і його, вже немолоду бувалу людину, глибоко схвилювала історія Крилової.

Це була історія першого і чистого кохання. Історія втрати віри в людину, що здавалася їй сильним і мужнім борцем за світле майбутнє своєї батьківщини. Історія обдуреного і ображеного почуття.

Машенька кінчила свою розповідь, настала пауза, велика і нестерпно нудна. Каширін встав, мовчки пройшов по кабінету, зупинився коло вікна і одсунув портьєру. Гомінка, сяюча вогнями Москва ніби підкреслювала своїм контрастом важливість і глибину цієї тиші в кабінеті.

— Та-ак! — протяг полковник і, підійшовши до Машеньки, обережно, мов тяжко хворій, сказав: — Я розумію, що вам важко, але попереду ще потрібно буде багато мужності. Вистачить у вас сили?

— Сили у мене вистачить, — відповіла вона.

— Прошу вас сьогодні ж написати все те, що ви тут розповіли, і завтра о дев’ятій годині ранку принести до мене, або ні, краще товариш Нікітін зустрінеться з вами вашого інституту і ви передасте йому до рук, добре?

— Добре, — відповіла вона.

— Як же бути далі? — запитала Шубіна.

— Коли ви маєте зустрітися з Роггльсом? — спитав полковник Машеньку.

— Завтра.

Каширін трохи подумав і сказав:

— Часу у нас мало. Фотографії креслень, яких він так добивався, мабуть, доведеться зробити… Апарат при вас?

— Так, — Машенька дістала з сумочки «Мінокс» і поклала на стілець.

— Як це «зробити»? — здивувалася Шубіна.

— Як, це я вам потім скажу, а зараз одвезіть додому Крилову і передайте полковникові, що я прошу його чекати нас в інституті.

Вони попрощались і вийшли з кабінету. Нікітін відмітив перепустки і провів їх. Коли він повернувся в кабінет, Каширін, замислившись, сидів у кріслі. Не порушуючи мовчання. Нікітін сів напроти. Хотілося курити, він встав і підійшов до стола, але на звичайному місці цигарок не було.

— Ну от, головна постать починає вимальовуватись, — сказав полковник і додав: — Звичайно, Роггльс має безпосереднє відношення до глухівського злочину. Історія Маші Крилової і смерть інженера Ладигіна — це ланки одного ланцюга. Намагаючись проникнути в науково-дослідний інститут, Роггльс діяв тут, у Москві, а Гонзалес був направлений у Південноуральськ на завод, але мета у них була одна — добути креслення нового виду зенітної зброї.

— Ви серйозно хочете дати йому фотознімки креслень? — спитав Нікітін.

— Звичайно. Не можна ж викликати у нього підозру, він сховає всі кінці, і клубок залишиться нерозплутаним. Ми не знаємо, хто ця людина з обмороженими ногами. Ми не знаємо джерела інформації Роггльса в справах науково-дослідного інституту. Крім того, перш ніж ізолювати Роггльса, треба мати проти нього прямі докази в справі про вбивство інженера Ладигіна. Ну добре, — закінчив Каширін, усі ці питання розв’язуватимемо завтра, а зараз їдьмо в інститут до полковника Крилова, він нас чекає.

На сімейне торжество вони приїхали о дванадцятій ночі. Коли Нікітін одімкнув своїм ключем двері і вони увійшли в прихожу, обох здивувала тиша в квартирі. Вони скинули пальта і пройшли до вітальні.

Стіл був накритий на три особи. Десять свічок на блюді навколо весільного пирога догоріли і опливли. Ксеня, як була в святковому світлому платті, так і заснула на дивані. Хвилясте пасмо її білявого, коротко підстриженого волосся спадало на очі. Трохи розкритий рот і яскравий рум’янець робили її схожою на дівчину-підлітка, а підкладена під щоку долоня доповнювала це враження.

Ксеня працювала за сорок кілометрів од Москви начальником хірургічного відділення великого військового госпіталю. Вона вставала щодня о шостій ранку і дуже стомлювалася. Довге чекання зморило її, і вона непомітно заснула.

Всю ніч Машенька не спала і тільки під ранок заснула коротким і неспокійним сном. Коли вона прокинулась і, накинувши халатик, вийшла в коридор, батькової шинелі на вішалці вже не було — сьогодні Андрій Дмитрович поїхав до інституту раніше ніж звичайно. Маша повільно відчинила двері в батькову кімнату. На письмовому столі лежав ролик плівки. Вона подивилася кілька перших кадрів, репродукції з креслень зенітної гармати, потім згорнула плівку, вийшла з кабінету і почала одягатися.

Коли Машенька йшла від платформи електричної залізниці в бік Першої просіки, серце її билося рівними, спокійними ударами, вона йшла виконати свій обов’язок і все-таки…

Роггльс не залишив їй ніякої надії і все-таки… маленький, ледве жевріючий вогник надії ще трохи зігрівав її охололе й ображене серце.

День був імлистий. Ішов рідкий лапатий сніг. За кілька днів відлиги дорога стала рихлою, ноги провалювалися крізь тонкий наст, іти було важко і стомливо. Машенька не поспішала. «Для чого? — думала вона. — Раніше чи пізніше, хіба не однаково?»

Ось і глухий паркан. Звівшись навшпиньки, вона насилу просовує руку в щілину над хвірткою, дістає мотузку і піднімає клямку. Коли вона йде запорошеною стежкою, стиснутою з усіх боків великими кучугурами снігу і буйною заростю ялинника, то відчуває, як стихле було хвилювання піднімається знову. Бетховенська чотиризвучна фраза знову пригадується їй. Вона чує пульсування у скронях, яке переходить в її уяві в застережливі схвильовані такти симфонії.

Машенька без стуку відчиняє двері і, машинально струсивши коло порога ноги, входить у кімнату. Тут, як і раніше, холодно, груба не топлена. Роггльс спить, сидячи й кріслі, ноги його закутані пледом. На підлозі коло нього світиться червоним тремтячим світлом електричний камін.

Вона відкриває сумочку і дістає ролик плівки. Замок сумочки клацає голосним металічним звуком. Роггльс розплющує очі і, деякий час нічого не розуміючи, дивиться на Машу, потім очі його лагіднішають, погляд теплішає і в кутках губ дрижить стримувана посмішка. Він простягає до неї руку, і вона, по-своєму розуміючи цей жест, мовчки кладе в його руку ролик. Роггльс так само, як і вона сьогодні вранці, переглядає кілька кадрів негатива, потім, уже не стримуючи посмішки, відкривши чавунні дверці, шпурляє ролик плівки у грубу. Подумавши, він говорить:

— Мабуть, це нерозумно — прийде син коменданта топити грубу, знайде плівку і… Тоді ми обоє опинимося в незручному становищі. Плівку треба спалити. — Він знову відкрив дверці груби, знайшов ролик і, розгорнувши його, засунув кінець плівки в електричний камін.

З погрозливим шипінням піднявся по плівці вогонь, ось полум’я підібралося до руки Роггльса. Він шпурнув у грубу палаючий залишок плівки і гучно зачинив чавунні дверці.

У Машеньки на все вистачило сили. У неї вистачило сили прожити цю добу, що минула з часу їх останньої зустрічі. Вона, не відчуваючи слабості, прийшла сюди і простягла йому репродукції креслень. Але зараз сили зраджують їй. На неї обрушилася така лавина почуттів, що Патрік ледве встиг підтримати її. У Машеньки паморочиться в голові. І, не думаючи ні про що, вся віддаючись захоплюючому почуттю, вона відповідає на його поцілунки, все більше й більше п’яніючи і втрачаючи розум.

Патрік обняв її і сказав — ця фраза запам’яталася їй на все життя, назавжди: «Пробач мені, Машенько, за мою жорстокість. Ти повинна мені вірити, дівчинко. Я джентльмен в найкращому розумінні цього слова».

Роггльс подивився на годинник і вжахнувся: сьогодні о третій годині він повинен передавати чергову кореспонденцію в агентство, години передач були суворо обмежені.

Вони одяглися і, зачинивши двері, вийшли на ганок. Патрік засунув ключ за наличник дверей в умовлене місце. Вони вийшли на просіку і поквапливо закрокували до платформи. До відходу поїзда залишалося п’ятнадцять хвилин. Посвітлішало. Крізь сіре імлисте небо часом проглядало сонце. Зовсім близько, за молодим підліском, прогуркотів поїзд і стих.

Раптом Роггльс зупинився посеред дороги і, ляснувши себе по лобі, згадав:

• Предыдущая
• 31/44
• Следующая