Кропива - Кудрицький Валентин Олександрович - Страница 37

• Предыдущая
• 37/84
• Следующая

ЩОБ БУВ СУП СМАЧНІШИЙ

Зібрались дві сусідки і перша до другої:

– Віддоки вийшла заміж, то і сексом ніколи займатись.

– Тебе що, чоловік не хоче чи примушує багато працювати?

– Та як прийду з роботи, та поки зварю суп гороховий, то він уже й спить.

– Тьху дурна. А я ото поставлю варить і до чоловіка. І поки суп вариться, то ми встигаємо… ще й повторити, а потім, коли сідаємо вечеряти – то і суп смачніший.

23.12.2009 р.

НЕПІДКУПНА РІШУЧІСТЬ

– І як ото жінки вирішують розлучитися із своїм чоловіком? – дивувалась Марина в норковій шубі і в такій же елегантній модній шапочці. – А я дура, така дура, ось уже скільки прожила і ні разу про це не подумала.

– Досить тобі скиглити, хіба тобі чогось не вистачає?– питанням на питання відповіла сусідка.– А хто б тобі – такій кікімурі – купував оті дорогі прикраси?

30.12.1976 р.

КИЦЯ ОБЛИЗУЄТЬСЯ

– Мамо,– донька з надвору до матері,– а наш голубок роздягнувся і, певно, пішов десь на вулицю гуляти.

– А ти звідки знаєш, донечко?

– А ти подивись, пір’ячко лежить під столиком, а голубка нема, і киця облизується.

18.6.1976 р.

НА ОДНІЙ БУДОВІ

Електрик до штукатура:

– Ви коли вже закінчите штукатурити цю кімнату?

– А навіщо вам знати?

– Та пора вже бити пази для електропроводки.

10.9.1959 р.

КОЛИ ПОДАВАТИ ГРИБИ?

Жінка до чоловіка по телефону:

– Миколо, коли подавати гриби робітникам, що в нас працюють – в обід, чи ввечері?

– А вони роботу закінчили?

– Ні.

– А ти їх сама пробувала?

– Ні.

– Тоді вже краще зачекай, хай закінчать роботу.

13.7.1989 р.

НАБРИДЛО РАДІТИСЬ

– Чому ти їдеш в Америку,– один товариш питає в іншого?

– Бо набридло радуватись.

– Щось не розумію твого гумору.

– А то ти, ніби, сам не знаєш? Зайдеш в магазин, а в ньому пусто. Ото і бігаєш по місту цілий день, як вовк по пустій кошарі, щоб знайти якусь дрібничку. А знайдеш щось – радієщ. І так кожен день. Отож, і їду в Америку, бо набридло радіти.

13.7.1989 р.

ЩО ЗАГРОЖУЄ СТУДЕНТУ?

– Що загрожує студенту, якщо він одружиться?

– Перше, якщо буде багато приділяти уваги жінці,– то з’являться хвости.

Друге, якщо буде більше приділяти уваги навчанню, то виростуть роги...

І третє, а якщо буде багато приділяти уваги жінці і навчанню, то – відкине ноги.

6.10.1989 р.

НАВІЩО БРЕХНЯ НА СВІТІ?

– Навіщо брехня на світі?– запитує Іван у Степана.

– Щоб прикрашати правду.

1.7.1987 р.

КОСТОПРАВИ – РЕМОНТНИКИ

– Тату,– звертається п’ятирічний синок до батька,– чому наша машина стоїть, а ти пішки ходиш?

– А тому, що в машині немає коліс і вона потребує ремонту.

Синок походив трохи і знову звертається до татка:

– Татку, а наша бабуся зламала ногу, то вона також потребує ремонту?

– Так, синку, так. Ось скоро приїдуть ремонтники-костоправи.

6.10.1989 р.

СТРОКАТИЙ ПОДАРУНОК

Якось для своєї дружини я шукав подарунок. Зайшов в універмаг і запитую у продавця:

– Скажіть, будь-ласка, де мені можна купити таку матерію, щоб була дорогою, якісною і красивою?

– А ви беріть оце квітчасте, матерія не дорога і гарна.

– Так то так, але ж вона якась строката.

– Не переживайте. Після першого прання всі квітки, як корова язиком злиже.

16.5.1959 р.

НЕ БАЖАЄ ЗЛА

Якось Петро говорить до Миколи:

– Поїдемо до мене в село?

– Та я не хочу.

– Чому?

– Та у вас горілку примушують пити.

– А ти на зло не пий!

– Та, бачиш, зла я нікому не хочу робити.

Друкував у журналі «Перець.» №9 травень 1962 р.

ПРО НАСТРІЙ

– Який в тебе сьогодні настрій? – жінка до чоловіка.

– Та, поки ти його не зіпсувала – прекрасний.

6.6.1992 р.

ПРО БАГАТІЇВ

– Скажи, Петре, чим відрізняється сучасний багатій від дореволюційного?

– А тим,– відповів Петро Данилу, що дореволюційного звали капіталістом, а сучасного – комуністом. Перший, щоб стати багатим – мусив працювати, а другий вступити в партію. От якраз в цьому і вся різниця.

М. Київ, 6.10.1989 р.

ВСЕ МІСТО ГОВОРИТЬ

На восьме березня телефоную до начальника дільниці:

– З святом вас, Володимире Касьяновичу.

– З яким святом?

– З жіночим святом 8-го березня.

– Так я ж не жінка.

– Однаково б..дь.

– Хто це говорить?

– Все місто говорить.

ДІВЧАТА ВИСЛУЖУЮТЬСЯ

Якось, знаходячись на будівельному майданчику, я помітив, що дівчата при наближенні начальства починають працювати краще, ніж хлопці.

– В чому причина?– запитав я у хлопців.

– А що ж, в армії не служили, то хай хоч перед начальством повислужуються.

м. Ірпінь,5.6.1960 р.

ПІДСТАВЛЯЙ ДУРНУ ГОЛОВУ

Заходжу я одного разу у пригородний потяг у білому костюмі, аж один парубок вирішив показати свою дотепність і на весь вагон вигукнув:

– От і парикмахер зайшов.

– Що ж?– в тон йому відповів,– в такому випадку підставляй свою дурну голову, – Навіщо?

– Голити буду.

17.5.1959 р.

І ТРЕБА Ж ТАК БУЛО

То якось після війни мати лізла без трусиків на горище, а синок, якому було за тринадцять, побачив те – на що раніше не звертав уваги, та й питає в матері:

– Мамо, а що то в тебе за щілинка така темна та волохата?

– А то, синку, тато колись рубав дрова і зачепив сокирою.

– І треба ж було по…біді попасти?

1969 р.

ЖІНКИ, ЯК ДІТИ

Приходить грузин до лікаря, поклав на стіл свій дітородний «інструмент» і питає в лікарки:

– Докторе, подивіться, що то в мене таке?

Доктор дістала лупу, подивилась і говорить:

– Сама звичайнісінька жіноча помада.

– Ну ці жінки, їм даєш побалуватись, а вони, як діти – все в рот тягнуть.

ПЕРШОКЛАСНИК

Учень не пішов до школи, сів біля віконця і журиться.

– Чому ти журишся, синочку?– запитує мама.

– Так вже набридло вчитись, сумую за дідусем, якби швидше на пенсію.

23.1.1960 р.

ЖИТТЯ, ЯК КАЗКА

– Бабусю, ти говориш, що ми живемо, як в казці. А як це зрозуміти,– запитує маленький пустун, схопивши бабусю за спідницю, заївшись морозивом.

– Це, Микольцю, коли все що говорять – то неправда, як у справжніх казках.

30.12.1976 р.

НА ДОЗВІЛЛІ

Грицько вивихнув руку, а коли йому налили чарку і він її хотів узять, як тут же скрикнув від болю. Хлопці до нього:

– Що така тяжка чарка, що і підняти не можеш?

28.6.1976 р.

НАПІВНОЧІ

Приїзжий до аборигена:

– Скажіть, будь ласка, а чому у вас такі мілководні ріки?

– А тому що їх закидали пляшками з-під горілки та вина.

– А куди ви діваєте пляшки з-під пива?

– Пива нам не привозять.

– Чому?

– Щоб не закидали океан.

1.7.1987 р.

В ОДНОМУ АВТОПАРКУ

• Предыдущая
• 37/84
• Следующая