»Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович - Страница 51

• Предыдущая
• 51/133
• Следующая

— То, може, на цій його струні й зіграти?

— Треба добре зважити все, — сказав Аксьонов. — Я ще поговорю з ним.

— Дізнався, хто робив документи?

— Обидва сказали, що якийсь Щукін.

— А детальніше?

— Леонов нічого про нього не знає, а цього я ще не питав.

— Спитай. Узнай, що він за людина, цей Щукін, як поводиться. Чи користується повагою і довір'ям у німецького начальства. Словом, випитай усе, що можна.

— Постараюсь.

Протягом усього дня Аксьонов поперемінно допитував Леонова і Зілова, непомітно підводячи їх до думки про існування якоїсь, поки що для них неясної можливості заслужити пощаду. І лише в кінці дня їм було зроблено конкретну пропозицію. Леонов погодився в ту ж мить. З Зіловнм довелося поморочитись, і тому ввечері, коли за розписом вони мали зв'язатися з «Сатурном», поки що один Леонов під наглядом Аксьонова і радиста, обливаючись потом, зашифрував і відстукав на ключі п'ять слів: «Нічого немає. Чекайте. Привіт. Зілле».

За кілька хвилин він прийняв відповідь:

«Вас чули добре. Бажаємо успіху. Доктор».

Леонов передав Аксьонову радіограму і жалюгідно посміхнувся:

— Доктор на посту.

Вранці пропозицію Аксьонова прийняв і Зілов…

Там же, на Сорок другому кілометрі, було підібрано дні непримітні дачі, що стояли поряд. В одній оселились Леонов, Зілов і разом з ними Аксьонов і радист Привальський. На сусідній дачі цілодобово чергували оперативні працівники, які мали можливість знати все, що відбувається на сусідній дачі, в будь-якій з її кімнат.

Наступного вечора Зілов зашифрував, а Леонов передав по рації повідомлення, яке дав їм Аксьонов:

«Остаточно влаштувались. Місце дуже зручне — біля самої Московсько-Рязанської залізниці, бачимо її з вікна. Заводимо корисні знайомства. Леонов познайомився з дівчиною, яка працює диспетчером на залізничній станції. Постараємося використати її для одержання інформації. Сьогодні в напрямку Москви пройшов состав з сорока дев'яти платформ, на кожній було по дві вкриті брезентом «катюші» і біля них бойові обслуги по десять-дванадцять чоловік. Привіт. Зілле».

Відповідь Доктора була прийнята через півгодини. В цей час Аксьонов пильно спостерігав своїх підопічних. Леонов хихикав, удавав, що йому страшенно весело дурити Доктора, але видно було, що він нервує і явно побоюється Зілова. А той, навпаки, був мовчазний, незбагненно спокійний і зосереджений у кожному своєму русі, ніби тепер продовжувалась його нічим не порушена діяльність і взагалі з ним нічого не трапилось.

В ефірі з'явилися позивні «Сатурна», і Леонов почав записувати відповідь Доктора:

«Раді, що ви влаштувались. Знайомство схвалюємо, але будьте дуже обережними. Дівчину Леонова вербуйте вглуху, вона поки що не повинна знати, хто ви; згодом самі, зважаючи на обставини, вирішите питання про відкриту вербовку, але ще раз — будьте гранично обережні. Інформація про поїзд цінна, але завжди старайтесь більшої конкретності. Наприклад, номер частини, кінцевий пункт слідування поїзда і таке інше. Бажаємо успіху. Доктор».

При розшифруванні радіограми-відповіді між Зіловим і Леоновим виникла суперечка. Зілов доводив, що замість слова «старайтесь» було слово «прагніть».

— Це ж і за змістом видно! — гарячкував Зілов, звертаючись уже до Аксьонова. Він явно входив у роль.

Після вечері Зілов і Леонов пішли в свою кімнату спати.

— Пошили ми нашого Доктора в дурні,— пошепки сказав Леонов і розсміявся. — Он як вийшло. А я вже думав — стінка.

— Дурень твій Фогель і є,—обізвався Зілов. — І всі вони бовдури, нічогісінько не знають і не вміють. А ці, брат, хитруни, дай боже.

— Головне — ми з тобою поки що живі,— помовчавши, сказав Леонов. — Могли шльопнути нас ні за що ні про що.

— Я відразу ж учув, що я їм для чогось потрібен. Як він мене розколупував: і хто я, і що, і навіщо, і чому?

— Здорово вони з нами придумали, — сказав Леонов і, хихикнувши, додав — А Доктор наш лопає все, що ми йому підсовуємо.

— Вони придумали… — насмішкувато промовив Зілов. — Треба було тобі лекції уважно слухати. Це зветься перевербовкою. Бувало таке в історії не раз.

— Слухай, Сергію, а що буде з нами, коли німці прийдуть сюди? — тривожно спитав Леонов.

— По-перше, чи прийдуть? — не відразу відповів Зілов. — А якщо прийдуть, то ці п'ятами накивають. А ми з'явимося до пана Фогеля і доповімо: завдання виконане.

— А якщо вони дізнаються про цих?

— Дізнаються, дізнаються.:.— роздратовано сказав Зілов. — Вони можуть дізнатися про це й раніше. Хіба їм не може спасти на думку, що ми потрапили в лабети до чекістів і діємо тепер із зв'язаними руками? Ну що ж, тоді ми — типова жертва чекістів. Та й справді, що ми можемо зробити?

Після цього вони довго мовчали. Потім Зілов сказав насмішкувато:

— А мені подобається дурити Фогеля. Пригадую, як він корчив з себе шпигунського бога, — і, дивись, сам попався на голий гачок.

— Гляди, щоб він нас не підчепив, — сказав Леонов.

— Годі, сміливцю, досить базікати. Спи…

На схематичній карті, що висіла в кабінеті Старкова, з'явилась нова, включена в гру точка — «Зілле». Її порядковий номер — 27. Але це було лише початком гри — дуже складної і тонкої операції, далеким прицілом якої була масштабна дезінформація противника. В разі успіху ця операція дасть великий воєнний виграш. А поки що всі точки — учасниці гри, ніби нічого не сталося, кожна в міру сил і можливостей агентів, повинні так працювати, щоб у їхніх хазяїв не виникло ані найменшої підозри.

Складання донесень для точок-учасниць гри стало щоденною напруженою працею цілої групи людей, які вивчили кожного агента і його можливості. Постачати абвер суцільними вигадками — означало б провалити гру, адже там працювали не дурні. Але не можна було постачати абвер і такою інформацією, яка б приносила шкоду нам. Кожна фраза в донесенні всебічно зважувалась, кожен факт піддавався найретельнішому аналізові. Була продумана ціла система «підтвердження життям» агентурних повідомлень. Словом, це була дуже складна і тонка робота…

Отже, в гру підключена нова точка — «Зілле».

Кілька радіошифровок:

«Зілле» — «Сатурну»

«Дівчина Леонова — справжня знахідка. Вона багато знає і охоче розповідає. Передаємо одержані від неї відомості. Рух ешелонів по нашій дорозі в напрямку Москви протягом останніх тижнів скоротився майже наполовину, і відповідно збільшилися перевозки в південному напрямку. Її брат, за званням підполковник танкових військ, учора ночував у неї і сказав, що його частину перекидають з-під Тули на південь. Сьогодні він уже виїхав на нове місце. Наше становище здається нам міцним. Хазяїн дачі задоволений нами і нашою щедрістю. Завтра їдемо на цілий день до Москви дивитися і слухати. Привіт. Зілле».

«Сатурн» — «Зілле».

«Відомості дуже важливі, але потребують дальшого розвитку і конкретизації. Спасибі. Не перестарайтесь із щедрістю щодо хазяїна дачі. Це також може викликати підозру. Дівчині зробіть недорогі подарунки. В Москві будьте втричі обережніші. Привіт і побажання успіхів. Доктор».

«Зілле» — «Сатурну».

«Поїздка до Москви виявилася пустою, якщо не рахувати почутої на вокзалі розмови двох лейтенантів-льотчиків. Вони закінчили школу в місті Куйбишеві і тепер чекають літаків, які мають прибути з Уралу. А ось те, що ми дізналися від дівчини: состави порожняку з теплушок безперервно переганяють у напрямі Сибіру, очевидно, брати поповнення, до десяти ешелонів на добу. З подарунками дівчині дуже трудно: нічого не можна купити. А жаль, бо через неї ми скоро познайомимося з головним диспетчером станції, який залицяється до її подруги. Та й грошей у нас не так багато. Привіт. Зілле».

«Зілле» — «Сатурну».

«Дуже раді, що вчорашня наша інформація дістала таку високу оцінку. Будемо старатися й надалі. Сьогодні нічого нема. Леонов дуже непокоїться з приводу стану батарей рації. Як нас чуєте? Привіт. Зілле».

• Предыдущая
• 51/133
• Следующая