»Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович - Страница 36

• Предыдущая
• 36/133
• Следующая

Під час цієї розмови в кабінеті був Мюллер. Він сидів далеко від них і перегортав папери в товстій папці. Збоку здавалося, що він поринув у якісь свої справи. Але, вийшовши з кабінету Зомбаха, Рудін знову подумав, що головна небезпека для нього — Мюллер. Він безперечно хитріший, а головне, підозріливіший за Зомбаха. Ось і тепер, лежачи в постелі, Рудін почав думати про це ж саме. Очевидно, Мюллер на відміну від Зомбаха ще не довіряє йому цілком, і про це треба весь час пам'ятати…

Роздуми Рудіна перервав обережний стукіт у двері.

Прийшов Андросов. Він підсунув стілець прямо до постелі Рудіна, сів і тихо сказав:

— Учора після того, як ви пішли, Мюллер до півночі аналізував вашу доповідну про похід до партизанів. Там усе гаразд?

— Не хвилюйтесь, усе чисто. — Рудін усміхнувся. — Але все ж таки я не бог, а тільки людина.

— Мюллер запитав у радіовідділі всі хвилі, на яких працюють партизанські рації.

— І тут його чекає розчарування. Довжина хвилі, яку я там подаю, належала одному з загонів.

— Через деякий час він збирається викликали для перевірки людину, яку ви залишили агентом у Конищеві. Чоловік цей міцний? Бо з Мюллером жартувати не можна.

— Заспокойтесь, Андросов. Мюллер теж не бог. Які новини?

— Сьогодні наша школа випускає чергову групу агентів, сімнадцять чоловік. Зомбах прислав мене до вас сказати, щоб ви були присутні на перевірній розмові з агентами, так би мовити, для першого ознайомлення з справою.

— Мюллер там буде?

— Обов'язково. Він здебільшого провалює кожного другого агента.

— Дуже добре, я йому сьогодні допоможу.

— Обережніше, прошу вас, — тихо промовив Андросов.

Рудін узяв його за лікоть.

— Ми з вами, дорогий друже, почали велику війну і зобов'язані бути сміливими. Розумними і сміливими. А якщо ми почнемо хреститися на кожну тінь, ніякої війни в нас не вийде, буде лише пасивна оборона. Ви розумієте це?

Андросов зітхнув.

— Однак я вважаю своїм обов'язком попередити вас ще про одну людину, яка теж буде присутня на перевірній розмові і з якою вам напевне доведеться зіткнутися в майбутньому. Цей чоловік відає в «Сатурні» всією російською документацією. Яків Іванович Щукін. Я про нього майже нічого не знаю, ми з ним лише вітаємось, але, судячи з усього, він попав до німців за переконаннями.

— Звідки він?

— Думаю, як і я, з армії. Нашу військову документацію, і не тільки військову, знає блискуче. Працює старанно, документи робить класно. Навіть Мюллер ставиться до нього з повагою і довіряє йому. Похмурий і злобний чоловік.

— Щукін — справжнє прізвище?

— Не знаю, але думаю, що так, — Андросов глянув на годинник. — Вставайте, вам ще треба поснідати. Перевірна бесіда рівно через годину.

Розмова з новоспеченими розвідниками провадилась у проторій кімнаті. За столом сиділи Зомбах, Мюллер, Андросов і не знайомий Рудіну німецький офіцер. Вздовж протилежної стіни сиділи, очевидно, викладачі школи. За окремим маленьким столиком, на якому лежала гора папок, сидів Щукін. Рудін одразу ж догадався, що це саме він, і з цікавістю його розглядав. У нього було гостре кістляве обличчя з застиглим виразом невдоволеності, очі заховалися в глибоких ямах під опуклим надбрів'ям. Спокійні рухи великих рук. Тримається впевнено, незалежно. Помітивши все це, Рудін почав прислухатися до ходу перевірної розмови.

Щукін називав прізвище, і черговий курсант заходив до кімнати. Екзаменували через перекладача. Запитання були найрізноманітніші, стосувалися і географії, і історії, і суто військової справи. Найбільше від усіх запитував Мюллер і той не знайомий Рудіну офіцер, котрий, як з'ясувалося в ході екзаменів, був начальником школи і відділу агентурного зв'язку — старший лейтенант Фогель. Було помітно, що запитання Фогеля не були складними для курсантів. Він, видно, питав їх точно за учбовою програмою. Зрештою він, як начальник школи, був зацікавлений у тому, щоб його вихованці виглядали підготовленими. А запитання, які ставив Мюллер, були одне складніше за друге. І було видно, що Мюллер не тільки блискуче знає всю технологію розвідувальної роботи, а й непогано розуміє її специфічні особливості в Росії. На самому початку перевірної розмови він зрізав трьох курсантів і призначив їм додатковий строк навчання.

— Далі — Зілов, — оголосив Щукін.

До столу вихилястою ходою, з ледве помітною посмішкою на вродливому обличчі підійшов міцний парубок. Він зупинився і, чекаючи запитань, розглядав стіну над головами начальства.

Спочатку запитував старший лейтенант Фогель. На його запитання Зілов відповідав з визивною стислістю, але дуже ясно і правильно. Одне запитання підкинув Зомбах. Впевнено відповідаючи на нього, Зілов шанобливо дивився на полковника. Але потім за нього взявся Мюллер. Він називав прізвища радянських державних діячів і розпитував, які пости вони займають. Але й це Зілов знав точно і відповідав якось задерикувато, навіть з хизуванням. Мюллер подякував йому і сказав, що в нього запитань немає. Фогель уже дав знак Зілову сісти на своє місце, але в цей час руку підняв Рудін.

— Можна поставити курсантові запитання?

— Прошу, прошу — зацікавлено сказав Мюллер.

— Курсанте Зілов, скажіть, будь ласка, скільки коштує в Москві проїзд у метро і на трамваї? Чи залежить ціна квитка від довжини маршруту?

Зілов повернувся до Рудіна, дивився на нього злобно звуженими синіми очима і мовчав. Він не зміг відповісти на запитання Рудіна.

— Я про це довідаюсь на місці,— промовив він нарешті.

— Може, я помиляюсь, але мені здається, що такі речі ви повинні знати так само твердо, як своє ім'я й прізвище, — сказав Рудін.

Зомбах почав щось говорити, але Мюллер перебив його, сказавши:

— Крамер мас цілковиту рацію.

— Але ж у викладанні обстановки цієї деталі не було, — спробував урятувати становище Фогель.

— А вона має бути, — відрізав Мюллер.

Зілову призначили місяць додаткового навчання, а викладачеві обстановки було наказано проконсультуватися з Рудіним.

Після перевірної бесіди Рудін разом з Андросовим ішов у «Сатурн» залитою сонцем засніженою вулицею. Від мерехтливого снігу різало в очах, і погляд відпочивав тільки на високому блякло-голубому небі. Було так тихо, що лише скрипучі кроки вартового долинали від найдальшого шлагбаума.

— В цьому кварталі живуть сторонні? — запитав Рудін.

— Жодного. Лише апарат «Сатурна», комендантська рота, ну і школа.

— Для співробітників вхід і вихід за перепустками?

— Ні. Просто щовечора всім співробітникам повідомляють новий добовий пароль.

— Я його знатиму?

— Напевне. Принаймні мені його повідомляють.

Деякий час вони йшли мовчки, потім Рудін сказав:

— Головне наше завдання — здобувати і передавати в Москву дислокацію агентурних точок у радянському тилу.

— Я вже думав про це, — Андросов зітхнув, — Це нелегко. Я дислокації не знаю. План з нанесенням точок є лише в двох примірниках: у Зомбаха і в Мюллера. Крім того, є ще книга обліку агентурних донесень. Вона в одному примірнику, зберігається в Зомбаха. Думаю, що адреси агентів знає ще Фогель, як начальник радіозв'язку.

— Що він собою уявляє?

— Переконаний націст, кар'єрист і, можливо, єдина його хороша риса — не дуже розумний.

— А тих двох планів ви ніколи не бачили?

— За всю роботу тут — тільки раз, здалека, в кабінеті Зомбаха.

— Буває вам відомо, де і коли агенти пересікають фронт або де їх скидають з літака?

— Ні. Навіть льотчики, наскільки мені відомо, одержують спеціальну карту перед самим вильотом, а потім, коли повертаються, на аеродромі в них цю карту відбирає представник «Сатурна».

— Де потім зберігаються ці карти?

— Можливо, що в особовій справі агентів. Точно не знаю.

— А Щукін що-небудь знає про все це?

— Навряд. Його справа підготувати документи. Взагалі, все, що стосується найтаємнішого, тут переховується добре…

Протягом трьох днів Рудін працював, з викладачем обстановки Гурєєвим. Це виявилось досить рискованою справою. Гурєєв був зачеплений за живе втручанням Рудіна на перевірній бесіді і тим, що тепер і йому самому доводиться ніби складати іспит перед Рудіним. Слухаючи кожну пораду Рудіна, він, видно, страшенно хотів виявити в цих порадах якусь помилку. Гурєєву було не менше тридцяти років. Худорлявий, з жовтим вилицюватим обличчям, з набряклими мішками під сірими вузькими очицями, він справляв враження тяжкохворого. Але ходив він на диво легкою спортивною ходою і був по-справжньому невтомний. Працюючи по чотирнадцять-шістнадцять годин у школі, він щоранку зустрічався з Рудіним поголений, підтягнутий, охайний. Його довоєнної біографії Рудін не знав, але з усього було видно, що принаймні до тридцять дев'ятого року він жив у Радянському Союзі. Сам він сказав Рудіну, що працює в абвері вже кілька років. Це був запеклий ворог усього радянського, слово «комуніст» він просто не міг спокійно вимовляти і замість нього здебільшого казав «панове більшовички». Відзначався спостережливістю і мав чудову пам'ять. Мабуть, кращого викладача обстановки важко було б знайти. Але тим складнішим тепер було становище Рудіна. Він спочатку збирався на кожні дві-три справжні деталі обстановки давати одну неправильну. Але в перші ж хвилини розмови з Гурєєвим відмовився від цього плану. Гурєєв надто добре знав радянське життя і явно вигадану деталь міг легко виявити. Їхні заняття були своєрідним поєдинком, коли кожен намагався піймати другого на незнанні якоїсь життєвої деталі. В ході занять у Рудіна виявилась лише одна перевага — він дуже добре знав Москву, а Гурєєв востаннє там був, очевидно, в тридцять сьомому році. Це схиляло поєдинок на користь Рудіна, але постійне напруження відбирало сили і впливало на нерви, тим більше, що весь цей час Рудін продовжував напружено думати про головне. Біс із ним, з цим викладачем обстановки, завтра ж він доповість Мюллеру, що Гурєєв чудово знає свій предмет, і цій справі кінець. Зрештою, що зміниться від того, що який-небудь агент знатиме обстановку трохи краще чи трошки гірше? Головне ж інше — треба знати адреси агентів. Будуть адреси, тоді буде зведено нанівець і небезпечну роботу Гурєєва.

• Предыдущая
• 36/133
• Следующая