Країни свiту. Азія - Мирошникова Валентина Валентиновна - Страница 41

• Предыдущая
• 41/63
• Следующая

Європейці протягом досить тривалого часу не виявляли належної уваги до архіпелагу, бо майже нічого про нього не знали. Перші торгові факторії влаштували тут португальці, які, вочевидь, сильно дошкуляли місцевому населенню. Мальдівці неодноразово підіймали повстання через надмірні апетити «гостей» (відомі кілька випадків масового знищення португальців на деяких островах), а згодом звернулися до Франції по допомогу, і її гарнізон охороняв архіпелаг від сторонніх зазіхань до середини Х'УП століття. Потім охоронцями стали голландці, на зміну яким прийшли піддані британської корони. В 1887 р. Велика Британія встановила свій протекторат над Мальдівами, але внутрішні питання мешканці архіпелагу вирішували самі під керівництвом султана. У 1965 р. Мальдівські острови стали незалежною державою (офіційна мова - мальдівська), а через кілька років було проголошено Мальдівську Республіку на чолі з президентом. Країна вступила до ООН, Британської Співдружності, Руху неприєднання, Асоціації регіональної співдружності Південної Азії й Союзу малоострівних держав.

Туризм швидко посів головне місце в економіці країни (нині він приносить більше 60 % надходжень іноземної валюти), випередивши її традиційну рибно-кокосову складову. Мальдіви вміло скористалися своєю природною красою, доповнивши кількість престижних і дорогих курортів. Для того, щоб відвідувачі не турбували ісламське населення, а місцеві жителі, в свою чергу, не заважали гостям, керівництво країни «віддало» туристам 74 раніше не заселені острови, обладнавши їх якнайкраще. Навіть за назвою «бунгало» тут ховається чотири або й усі п’ять зірок.

Одвічна проблема піщаних пляжів - мутна вода - невідома на Мальдівських островах. Пісок тут білий, кораловий, він за будь-яких умов залишається на дні і не має здатності скаламучувати воду. Тож вона завжди є прозорою, і багатьох водних жителів можна побачити і без маски.

Туристам зазвичай пропонують невеликі острови, які можна обійти за півгодини, а то й менше. Без відома адміністрації з курортного раю, оточеного водою, нікуди не подітися. Проте насправді «діватися» нікуди й не хочеться. Навряд чи хтось встоїть перед спокусою зазирнути в таємниці океанічного світу, який постає тут в усій своїй красі. Надіти маску, а то й акваланг, і опинитися всередині великого екзотичного акваріуму, наповненого живністю всіляких кольорів, - цього відчуття, як твердять очевидці, не передати. Можна годинами спостерігати, як маленькі рибки обгризають майже священні корали, які людям заборонено зривати, можна милуватися незворушними морськими зірками та цілими «загонами» крабів. До речі, барвистих рибок до європейських елітних акваріумів відбирають саме на Мальдівах. Але ж мурену туди не посадиш, а тут з нею можна зіткнутися носом до носа.

Життя на Мальдівах уповільнюється і змушує гостя вповільнити темп. Навіть гроші тут не дуже-то й потрібні: ані мальдівські рупії, ані інша валюта, адже на островах дуже поважають безготівковий розрахунок. Лежати під кокосовими пальмами, мандрувати між коралами, вболівати за свого краба на краб’ячих гонках та досхочу наїдатися місцевими стравами з риби - такою є звичайна програма відпочинку. Втім, її можна урізноманітнити, замовивши екскурсію (ніякої самодіяльності) до «побутових» Мальдівів - островів, населених місцевими жителями.

На кожному із обжитих островів розташоване одне селище. Міст, окрім столиці Мале (63 тис. мешканців), на архіпелазі немає. Мальдівці (в країні мешкає трохи більше 300 тис. чол.) дотримуються мусульманських звичаїв, живуть у гармонії з природою. Може здатися, що живуть вони бідно, проте точніше буде сказати - дуже просто, без надмірностей. Ці люди звикли прокидатися й засинати в простеньких будинках серед вічного літа (його забезпечує екваторіальний мусонний клімат з річними температурами від +25 °С до +30 °С), вони невибагливі й відкриті, як сама природа. Для них звичайною річчю є збір дощової води у резервуари, що допомагає долати проблеми з питною водою (на островах немає річок). Мальдівці пересуваються на велосипедах та мопедах, хоча деякі острови можна обійти пішки. Машини - це для столиці. А човни їм потрібні, щоб пересуватися від одного селища до іншого, тобто від острова до острова. Мальдівці розмовляють мовою дівехі, з іноземцями - англійською. У країні високий рівень письменності (вище 93 %) і жодного університету. Чоловіки зазвичай займаються тут виловом риби, а також крабів та лобстерів, жінки здебільшого є хранительками домашнього вогнища. Але правду кажучи, варто зазначити, що представниці слабкої статі не обмежені у виборі роду діяльності, про це, наприклад, свідчить досить значна присутність жінок в парламенті країни - понад 60 %.

Мальдівське поселення

Так, мабуть, жили в раю

На островах і до сьогодні поширені традиційні ремесла, такі, як плетіння з волокна кокосової пальми (воно називається койра) кошиків, циновок, виготовлення сувенірів із деревини цієї ж пальми, а також прикрас із раковин молюсків. З-поміж виробів народних майстрів найбільшою популярністю користуються акулячі щелепи.

Риболовство та продукти кокосової пальми, хоча і поступаються за рівнем прибутковості туризму, проте мають істотне значення для країни в цілому. Мальдіви експортують рибу (скумбрія, тунець та ін.) - солону, копчену, в’ялену, свіжозаморожену та у вигляді консервів. Окрім рибоконсервної, традиційно високого рівня тримається така галузь промисловості, як суднобудування. Мальдівці будують промислові баркаси із стволів кокосової пальми. Цю пальму взагалі використовують максимально, отримуючи з неї також пальмове волокно, олію, пальмове листя і, звичайно, кокосові плоди. Окрім цих «універсальних» пальм, на архіпелазі вирощують кукурудзу, рис, сорго, солодку картоплю (батат).

Проте туристам, які перебувають тут у стані максимального розслаблення, важко уявити, що на цих райських островах хтось ще й працює. Вони запам’ятовують шепіт океану, барвистих підводних мешканців, корали, пальми та недоторканну чистоту білопіщаних пляжів. І вже через тиждень гостям Мальдівських островів здається, що іншого світу, крім того, що їх оточує, просто не існує.

Монголія… Країна безкрайого синього неба і квітучого степу, золотих пісків і кришталевих озер. Уявіть собі, в Монголії і тепер, у XXI столітті, є місця, де досі не ступала людська нога! Це колиска однієї з найдавніших цивілізацій. А ще там і досі багато недосліджених курганів, руїн давніх буддійських храмів і тюркських кам’яних «баб».

Територія сучасної Монголії, що розташована в Центральній Азії, - 1565,5 тис. км².

Більша частина цієї території - плато, що знаходиться на 900 - 1500 м над рівнем моря. Вище - ряд гірських масивів та хребтів. Найвищий - Монгольський Алтай, що простягнувся на заході і південному заході країни на 900 км з максимальною висотою 4362 м. Його продовжують більш низькі хребти, що не утворюють єдиного масиву, із загальною назвою Гобійський Алтай та Хангай. На сході та південному сході розташовані рівнини Гобі (висота 1000-2000 м). У Монголії сухий, різко континентальний клімат. Температура тут коливається в основному від - 23 °C до +17 °C. Але іноді на термометрі буває - 35 °C взимку, а влітку до +26 °C.

Монголія посідає 19-те місце у світі за площею, а от за кількістю населення (2 442 тис. чол.) - 135-те. Це країна з найнижчою у світі щільністю населення - 1,7 чол./км², а подекуди 0,28 чол./км². Тобто в деяких районах ви можете пройти кілька десятків, а то й сотень кілометрів і не зустріти жодної людини!

Степ у Центральній Монголії

• Предыдущая
• 41/63
• Следующая