Вальдшнепи - Хвильовий Микола Григорович - Страница 16
- Предыдущая
- 16/16
- Ти вже скiнчила? - зiтхнув iз полегшенням товариш Вовчик.
- Скiнчила.
- I все-таки я скажу, що й ти багато мудруєш i трохи подiбна до того ж Дмитрiя.
- Вiдкiля ж це видно? - всмiхнулась Аглая.
- А хоч би вiдтiля, що ти надто вже просто говориш про кохання, нiби справа йде про якусь купiвлю чи то продаж. Якось чи то надумано, чи то навiть меркантильно все це…
- А ти ж думав, що маєш справу з кисейною баришнею? Нi, друже, в наш вiк можна кохати справжнiм коханням тiльки тодi, коли це кохання пiдiгрiвається полум'ям соцiальної iдеї.
- Тодi менi буквально незрозумiле, як ти, московка, можеш зробитись якимось там пастирем.
- А чому не припустити, що менi душно на своїй вiтчизнi? - загадково посмiхнулась Аглая. - В таких випадках можна зробитись навiть киргизом тощо… коли в Киргизiї є оддушина.
Товариш Вовчик раптом позiхнув i, розкинувши руки, лiг на траву.
- А все-таки, коли правду говорити, - сказав вiн, - нiчого я не зрозумiв iз твоїх балачок. Якось дуже плутано, майже так, як у Дмитрiя. Полiтика, полiтика й полiтика, i вiдсутнiсть усякої ясностi… Ти часом не комунiстка?
Аглая засмiялась. Їй все-таки Вовчик, їй-богу, подобається: поруч iз безпримiрною наївнiстю такий тонкий сарказм. Коли б вона належала до компартiї, їй би вiд такої реплiки, безперечно, не поздоровилось. Тепер вона розумiє Карамазова й розумiє, чому вiн не хоче покiнчити з своєю КП(б)У.
- Ти, будь ласка, не приписуй менi того, що я й не думав говорити, - стривоженим голосом сказав лiнгвiст.
- Ти одмовляєшся? - усмiхнулась Аглая. - Тодi я прошу пробачення: менi здалося чомусь, що ти багато вiдважнiш самого себе.
Товариш Вовчик широко позiхнув. Вiн пiдсвиснув своєму ловераковi й сказав:
- Ну, добре. Постановимо, що розмову скiнчено. Тепер запитання: ти сьогоднi вийдеш до Дмитрiя?
- А ти дуже хочеш, щоб я вийшла?
- Звичайно.
- А чому тобi так хочеться, щоб я вийшла?
- Тому, що коли й далi Дмитрiй буде з таким же настроєм, то з нашого полювання нiчого не вийде… I потiм, менi дуже обридли цi фокуси.
- Словом, ти хочеш, щоб я обов'язково вийшла?
- Звичайно.
- Hv тодi я обов'язково не вийду.
- А я тодi з тобою й говорити не схочу, - обурився товариш Вовчик. - I взагалi я страшенно шкодую, Що прогаяв стiльки часу.
Аглая зареготала. Ах, який вiн смiшний, цей Вовчик! Вiн "прогаяв стiльки часу"! Хiба все його життя не е порожнє мiсце в свiтовому руховi? Вiдкiля це вiн узяв, що йому дано якось там "гаяти чи не гаяти час"?
- Проте ти на мене не гнiвайся, друже. Це я жартую, - сказала вона.
Але Вовчик i без пробачення не ображається; вiн немало чув таких комплiментiв хоч би вiд того ж Дмитрiя. Вони його зовсiм не обходять. Його тiльки дивує, чому це "пастир" (вiн таки зiронiзував) не хоче йти до своєї вiвцi… Словом, до побачення!
Вовчик пiдвiвся вже i йде до паркану. Тодi з-за повiтки вискакує тьотя Клава й бере його пiд руку. Вона запевняє лiнгвiста, що й не думала пiдслухати його розмову, але вона ставить такi двi вимоги: перша - Вовчик дає чесне слово, що Дмитрiй нiчого не знає про те, як думає про нього Аглая ("моя племiнниця, бачиш, з одного боку, висококультурна людина, а з другого - якась дуже необережна i одверта до безумства").
- Таке слово я вже дав Аглаї, - незадоволено сказав лiнгвiст.
- А друга, - продовжувала тьотя Клава, - я тебе прошу поцiлувати мене по секрету в оце праве вушко й пiти зi мною до Євгенiя Валентиновича. Тепер тобi нiчого турбуватись: Женя вже знає, що ти сидиш з Аглаєю, i хоче зiграти з тобою в шахи.
Вовчик зараз не має бажання грати в шахи: йому треба пiти до Дмитрiя. Але вiн не може вiдмовитись, бо тьотя Клава все одно постановить на своєму i все одно йому доведеться грати в шахи. Вiн повертається до гамака й раптом бачить у ньому Аглаю. Вона зараз маячить там неясним силуетом. "Що думає ця чудна дiвчина?" - приходить йому в голову. Але питання цього вiн i не думає розв'язувати,.. та й прийшло воно зовсiм випадково.
Тьотя Клава, як i треба було чекати, спершу влаштувала з ним подорож у глибину абрикосового саду й там, пiд пишною бузиною, притиснула його до своїх грудей. I тiльки коли все було зроблено, вона взяла його пiд руку й, трохи похитуючись вiд задоволення, пiшла з дим до Євгенiя Валентиновича.
- О баядерка!.. - наспiвувала вона, наближаючись до дверей.
На порозi їх зустрiв мужчина в золотому пенсне i простягнув Вовчиковi обидвi руки:
- А… я дуже радий! - сказав вiн i дав дорогу трохи збентеженому лiнгвiстовi.
[1] Порода мисливських собак.
[2] Спирт амiачний каустичний для бiдних (латин; iронiчне).
[3] Давайте змiряю ваш пульс? (Фр.)
[4] Мiй друже (фр.).
[5] Як зле бути погано вихованим (фр.).
[6] Нiчого… Не завжди побачиш такого хворого, як ви (фр.).
[7] Тут у розумiннi "невiглас".
[8] О Боже! Що таке ви говорите (фр.).
[9] Ви такi люб'язнi, що своїм вiзитом принесли приємний сюрприз.
[10] Сподiваюсь, ви повечеряєте зi мною (фр.).
[11] Над цiєю проблемою варто помiзкувати (фр.).
[12] Трiшки наблизьтесь (фр.).
[13] Перепрошую… панове, дозвольте хоч присiсти (фр.).
[14] О Господи, я задихаюсь. Вiдчинiть, будь ласка, вiкно, хай трiшки провiтриться (фр.).
[15] Данте був правий, що дорога до пекла вистелена благими намiрами. (Фр.)
- Предыдущая
- 16/16