ВАРТОВІ. ПО ТОЙ БІК ЛАБІРИНТУ (коротка версія) - Мельник Виолета "Melnyk Violeta" - Страница 12

• Предыдущая
• 12/25
• Следующая

— А якщо ні?

— Поволочуть на вогнище без зайвих розмов.

Аріяна із сумнівом поглянула на Іллю, не розуміючи, чи то жартує він, чи то ні. Так і не зрозуміла.

— Вечором, як почне сутеніти, я сам тебе знайду. Ну, я пішов.

— Добре. Тільки не забудь мене тут.

— Тебе забудеш...

Аріяна усміхнулася. І що це з нею? Сама ж від самого початку прагнула найти людей, і ось, будь ласка, — ціле селище, а вона відступається. Просто в голові не вкладається. Ну вже ні, зациклюватися на трохи божевільному чарівнику-самоучці і його дивній подружці не варто, вона піде і все з’ясує сама.

— Врахуй: як ти сказав, мене не так легко загубити.

Розділ 6

Дарія виявилася досить товариською і, на подив Аріяни, приємною дівчиною. Товариською — трохи смішно звучало, бо тільки вона й розмовляла, а Аріяна весь час мовчала, деколи стараючись щось пояснити жестикуляцією рук і мімікою. Приємною — навіть несподівано, адже відьмина учениця не знала, що новоспечена підопічна, ще навіть не роздивившись її добре, склала вельми несхвальне уявлення про неї. Вона вміло підгинала яскраву спідницю, принесену із собою (Виявилося, Аріяна нижче. Відразу ж примудрилася наступити на поділ одягу, що приміряла, і від принизливого падіння її врятувала лише вчасно подана рука.), і в той же час жваво щебетала:

— Зараз в Живиці дуже людно і весело. Ось причепуримо тебе — і сама побачиш. І не бійся нічого, Ілько сказав, що ти переживаєш.

Аріяна неприємно скривилася і мало не фиркнула при цих словах. Чи то від дурнуватого скорочення «Ілько», чи то від того, що він сказав про її переживання цій дівчині. Все-таки особисте. А може, все разом їй не сподобалось. Цікаво, що він взагалі розповів про неї?

— Одяг свій сховаєш тут, а мій можеш поки залишити, Ілько поверне мені його, воли він не знадобиться більше. Ну ось, примір ще раз.

Дарія відвернулася і почекала, поки Аріяна переодягнеться. Довжина виявилася тією, що треба, але все рівно трохи надто просторо.

— Так краще. А тобі йде.

Вона пустотливо оцінила своє творіння, очі її були щирі.

— Гірше, якщо взуття не підійде, тут вже тобі доведеться помучитися.

Аріяна мовчки зняла свої черевики і потягнулася за дивними, явно ручної роботи, і доволі грубої... тапочками? Вона не могла сказати точно, що це було. Не черевики і не тапки. Щось середнє, з тасьмами. З чого воно було зроблене, також сказати не змогла, але приємно здивувалася, одягши на ноги. М’яко. Трохи надто просторо, але м’яко.

— Підв’яжи тасьмами. Так, навіть якщо вони трохи завеликі, не загубиш. Ніби сидять непогано. Як тобі?

Аріяна кивнула. Цілком може бути.

— Тепер — зачіска.

З суконної сумки з’явився дерев’яний гребінь з частими зубцями, оберемок кольорових стрічок, дивовижні приколки.

— Сьогодні як раз прикупила собі, на ярмарку завжди товар хороший. Ось власне ця приколка-гребінчик сподобалась, такий декор тільки цього року з’явився. Дай знак, якщо буду надто тягнути за волосся.

Захотілося замуркотати, немов кішка. Аріяна обожнювала, коли займалися її волоссям. Вдома так робили мама і Світлана... Дівчина судорожно зітхнула, згадуючи рідних.

— Вибач, я, мабуть, сильно смикнула. Тобі боляче?

Боляче? Вона просто заперечливо похитала головою. Добре, що не видно її обличчя.

Процедура зайняла більше часу, ніж Аріяна очікувала. Як виглядало її волосся тепер, вона уяви не мала і багато б віддала за дзеркало. Їй також перетягнули стрічкою чоло, крона перезимувалої калини прикрашали скроні, неподалік знайдені перші маргаритки пристосовані тут же.

— Просто диво! Ще від кавалерів відбиватися будеш.

Дарія посміхалася, а Аріяна почувала себе повною дурепою. Не в своїй тарілці. Те, як вона тепер виглядала (а як, власне, вона виглядала?), не викликало в неї ні найменшого ентузіазму; кожен елемент нового вбрання здавався їй не просто незручним і дивним — чужим. Але доведеться звикнути. Півцарства за дзеркало!

Решту речей згорнули і надійно сховали. Огляділися, чи на залишилося слідів їхньої діяльності на галявині, і, впевнившись, що все гаразд, приготувалися йти.

— Я піду першою, полями. А ти — дістанься до річки і йди берегом. Не дуже ховайся, щоб не викликати підозру, та й зайвий раз на очі не втрапляйся, поки не доберешся до місця. А там все просто. Ярмарок — з іншого боку Живиці, коло річки, тобі доведеться пройти по селищу. Не бійся нічого, зараз там бродить багато приїжджих. Головне — поводь себе природньо. Здається, все. Ах так, у мене крамничка на ярмарку, до заходу я буду на місці, тому якщо що — звертайся. Але тільки якщо дійсно буде необхідність. Або можеш підійти, зробити вигляд, що збираєшся щось купити.

Аріяна кивнула, погоджуючись. І то краще, ніж зовсім одна.

— Ну, до зустрічі!

Дівчина підбадьорливо посміхнулася і покинула галявину.

Аріяна, намагаючись вгамувати зрадницьке тремтіння в колінах, поглянула в бік річки і також взяла приклад з Дарії. Час дізнатися всю правду.

На вулицях було доволі людно. Вздовж симпатичних дерев’яних парканчиків коло кожної хатинки стояли лавочки, вибірково зайняті жвавими бабусями, що безперестанку перешіптувалися. За ними білосніжно красувалися сади, наповнені дзижчанням бджіл і одурманюючим ароматом. Деякі господарі також грілися на сонечку, сидячи на порогах домівок і деколи киваючи знайомим перехожим.

Аріяна, намагаючись здаватися впевненою, крокувала в живому потоці, щиро сподіваючись, що вибрала правильний напрям. Прислухаючись до уривків розмов навколо, вона все більше розклеювалася. Ніякого універсалу. А якщо поглянути навколо... Та тут навіть не видно було елементарної присутності електрики! Досі, не дивлячись на слова Іллі, в неї були якісь ілюзії, надії, але тепер... Селище немов з іншого часу...

Аріяна уповільнила ходу, зупинилася і оперлася об паркан.

— Дівчинко, тобі погано?

Миловидна жінка, проходячи повз, зупинилася і занепокоєно глянула на неї. Аріяна заперечливо покивала головою.

— Справді все гаразд?

Та чого ж вона причепилася? Аріяна заспокійливо доторкнулася до руки жалісливої перехожої і, натягнуто посміхнувшись, продовжила путь. Пощастило, жінка йшла в інший бік.

В світлі останніх подій настрій був нікчемним. І селище було не дуже цікавим. Хати, та сади, та паркани. Але дещо все ж привернуло її увагу. Один колодязь на перехресті доріг. Інші, бачені нею тут, — веселі і яскраві, гарно розмальовані, а цей... Цей немов брат-близнюк Ілліного. Темний, похмурий, можливо, не таких старий, та все ж. І люди до нього підходили без відер. Дивовижно. Поспостерігавши з боку, Аріяна вирішила підійти поближче. По дорозі перед нею йшла матуся, ведучи за руку капризного малюка. Той гучно, так, що, мабуть, вся округа була в курсі його бажань, вимагав медового пряника і яблучного пирога. Матуся терпляче відповідала, що пряник вони куплять вже ось-ось, а пиріг аж ніяк не можливий, яблуні тільки цвісти починають. Це був помилковий хід. Дикий рев, що вибухнув після її слів, міг звалити з ніг однією лише ударною хвилею. Горе-матір почала обіцяти гори солодкого, нову іграшку, катання на каруселях, і ще щось, і ще, та її слова просто розчинялися, не подолавши навіть половини шляху до вух улюбленого чада. Аріяна вже сама почала втрачати терпіння, як одна з місцевих бабусь, повільно підшкутильгавши до галасливої пари, сердитим тоном вигукнула:

— Бачиш он той колодязь? Це Баби Яги, Кістяної Ноги. Вона неслухняних на сніданок поїдає, навіть кісточками не давиться. Зараз як вилетить на мітлі — і поминай як звали.

Яким дивом карапуз примудрився почути сказане, залишилося загадкою, але ефект був майже миттєвим. Ревіння припинилося, очі розширилися до граничних меж, і він, схопивши матусю за поли спідниці, сховався їй в коліна і затремтів.

— Що ви собі дозволяєте? Та він тепер вночі спати не буде! — гнівно кинула жінка, беручи синочка на руки.

• Предыдущая
• 12/25
• Следующая