Шхуна «Колумб»(Ил. Є. Семенова) - Трублаини Николай Петрович - Страница 33

• Предыдущая
• 33/85
• Следующая

Почувся дзенькіт ключа, хтось відчиняв двері. До них увійшли, клацнув вимикач, і Люда зажмурилась від ясної лампи. Марко і Яся крізь пов'язки теж відчули світло.

Йшов другий місяць першої світової імперіалістичної війни. На заході і сході європейського материка не вщухала артилерійська канонада, в атаку йшли полки й дивізії, німецькі полчища захопили Бельгію, розгорталися грандіозні бої у Східній Пруссії, Польщі та Галичині. Війна на морі відчувалася мало. Заховавшись у свої порти-нори, німецькі кораблі майже не рискували звідти показуватись, побоюючись зустрічі з сильнішим англійським флотом. Кораблі англійського флоту блокували береги Німеччини, нікого не пускаючи до них і не випускаючи від них, та охороняли прибережні міста Англії від наскоків ворожих крейсерів.

22 вересня Північним морем поблизу входу в Дуврську протоку йшли кільватерним строєм, додержуючи інтервалів близько у дві милі, один за одним, три англійські крейсери: «Абукір», «Хог», «Крессі». Вони несли дозорну службу в Англійському каналі.

Пильно поглядали з своїх постів вахтові, але все навколо було спокійно. Жодного підозрілого димку на обрії; чутливі антени не перехоплюють жодного обривку ворожого радіошифру. В далині чорніє плавучий маяк Маас та свіжий вітер кучерявить дрібні баранці на морі. Раптом гримнув вибух, і вахтові на «Хогу» побачили, як над крейсером «Абукір» здійнявся стовп чорного диму і величезний фонтан води впав на корабель. Крейсер сів кормою глибоко в воду, одночасно піднявшись угору форштевнем.

На «Хогу» і «Крессі» залунали сигнали тривоги. Обидва крейсери дали повний хід, але спізнилися. За кілька хвилин «Абукір» пішов на дно. Крейсери застопорили машини і спустили шлюпки, щоб рятувати тих людей, яким вдалося залишитись на поверхні моря. Саме в цей момент загримів новий вибух. Цього разу блиснуло полум'я, здійнявся дим і вода над крейсером «Хог», і він також швидко поринув у воду, як і попередній. На поверхні моря залишився самотній крейсер «Крессі» та кілька сот людей на хвилях. Командир крейсера і його команда гарячково шукали ворога, але ворог, здається, був під шапкою-невидимкою, бо його ніде не видно. Гримить новий вибух, і гине останній з трьох англійських крейсерів.

Протягом години англійський флот втратив три кораблі та понад тисячу моряків. Їх потопив німецький підводний човен «У-9»^[4]. Цей човен випадково зустрів англійські кораблі. Він прямував у Дуврську протоку, щоб вийти в західну частину Англійського каналу, де він мав доручення зривати комунікації^[5] між Великобританією та Францією. Він скористався вигідною обстановкою і потопив усі три крейсери торпедами. Після перших двох торпедних пострілів човен заховався глибоко під воду, перезарядив торпедні апарати, знов сплив і дав останній постріл.

Це був винятковий успіх німецьких підводників. Надалі таких випадків не траплялося, бо надводні військові кораблі стали більш обережними і навчилися захищатися від підводних човнів. Проте історія війни на морі знає ще багато успіхів підводного флоту. Той самий «У-9» через вісімнадцять днів після свого успіху потопив старий англійський крейсер «Хаук». Всього під час світової імперіалістичної війни підводні човни потопили понад двісті військових кораблів.

Особливо багато шкоди наробили підводні човни, топлячи комерційні пароплави та розкидаючи міни в найбільш несподіваних місцях. На таких мінах підірвались англійський лінкор «Рессель» та крейсер «Хемпшір». На «Хемпшірі» загинув англійський військовий міністр, лорд Кітченер.

Підводний ворог під час світової війни став найстрашнішим ворогом. Найбільше підводних човнів будувала Німеччина. Її надводний флот за час війни мав лише одну сутичку з англійським, відступив і більше не наважувався виходити в море. Підводні ж човни воювали активно. Після імперіалістичної війни держави Антанти захопили весь німецький флот і мали намір розподілити його між собою. Але за одну ніч на півночі Шотландії біля Скапа-Флоу, головної англійської морської бази, німці потопили весь свій флот, крім підводних човнів; щось зі сто двадцять підводних човнів залишилися державам Антанти. За Версальською угодою Німеччина поруч з численними різними зобов'язаннями не повинна була також будувати великих військових кораблів та підводних човнів. Через двадцять років, як відомо, не залишилося жодного пункту тієї угоди.

Тепер підводними човнами озброєні морські флоти всіх держав. З'явилися справжні підводні велетні, до яких навіть не пасує назва «човен». Це вже підводні крейсери з екіпажем від ста до ста п'ятдесяти чоловік. Їхнє озброєння — десять-дванадцять торпедних апаратів, три-чотири гармати.

Слабкою стороною підводних човнів залишається менша швидкість ходи порівняно з надводними кораблями і зовсім невелика швидкість під водою. Проходячи по чотири-п'ять кілометрів за годину, човен може не підніматись на поверхню три-чотири дні. А з швидкістю двадцять кілометрів він може йти під водою максимум дві години. Крім того, підводний човен дуже вразливий. Досить, щоб у нього влучив снаряд, бомба або сильно вдарило надводне судно, і човен гине. Але всі ці недоліки цілком компенсуються його невидимістю.

З цієї розповіді читач, мабуть, уже догадався, що наші герої потрапили на підводний човен, що з диверсійними і шпигунськими завданнями з'явився біля радянських берегів. Про те, де вони перебувають, Марко догадався незабаром після того, як його розв'язали й вивели з приміщення, де тримали усіх трьох, їх розвели по різних приміщеннях для того, мабуть, щоб вони між собою не розмовляли.

В підводному кораблі було не дуже просторо. Здавалося, будівник його намагався не залишити зайвим жодного кубічного сантиметра. Кількість вільного місця була точно розрахована на кількість команди. Марка провели вузьким коридором, відчинили ще одні двері, і він побачив, що в сусідньому приміщенні вже світить не електрика. Десь згори, крізь ілюмінатор, проходило жовто-зелене світло. То-було сонячне проміння, профільтроване крізь не дуже товстий шар води. Очевидно, човен ішов неглибоко. Коли б Марко хоч трохи знав будову підводного човна, то догадався б, що той іде під перископом. Довжина перископа, тобто металевої труби із складною системою оптичних стекол, що служать для спостереження з-під води над поверхнею моря, рідко перебільшує сім метрів. Значить, човен у цей час перебував на глибині п'яти-шести метрів.

Марко був біля входу в командирську рубку. Поруч нього стояв моряк, що супроводив хлопця з того моменту, як його розв'язали і вивели в коридор. Моряк сказав йому кілька слів, але Марко його не зрозумів. Хлопець спитав:

— Куди йде цей корабель?

Вартовий подивився на нього й нічого не відповів.

— Кому належить цей підводний човен?

Вартовий мовчав. З його вигляду не можна було вгадати, чи розуміє він Марка.

— Котра година? — знов спитав полонений.

Моряк підняв руку й висунув з-під рукава годинник. Стрілки показували 6.30. Юнга придивився до одягу моряка: це була військова форма, тільки якої держави, він не знав. Команда підводного човна могла складатися лише з військових моряків. Те, що вони не крилися з формою, обіцяло Маркові лише гірше. Безумовно, вони не випустять його, бо він же про них розкаже; хоч і не знає, кому належить ця форма, але постарається запам'ятати її в усіх дрібницях. Він повинен придивитися до всього на цім кораблі, повинен прислухатися до кожного слова, хоч і не розуміє їхньої мови. Мусить запам'ятати два-три слова, це допоможе потім визначити національність піратів. Адже, можливо, що йому вдасться врятуватися з цієї пастки.

Юнга придивлявся до всього, що бачив круг себе, шукаючи якихось написів, літер або якихось інших ознак. Проте не знайшов нічого, крім знаків множення, мінусів та зірок, кількість і розташування яких він намагався запам'ятати. Але призначення їх залишалося для нього цілковитою таємницею.

• Предыдущая
• 33/85
• Следующая